У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів

Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів

Політичне лідерство має широкі об’єктивні засади. Кожна історична епоха потребує, а відтак і народжує свого лідера. Кожному етапові суспільного розвитку, кожній соціальній групі, політичній системі й політичному режимові властиві свої методи формування, виховання й рекрутування політичних лідерів. За умов тоталітаризму й авторитаризму лідерів у сучасному загальнодемократичному розумінні не буває, а є диктатори, номенклатура і бюрократія, які прориваються до влади не за законами політичного лідерства, а за правилами „захоплюючого права”, використовуючи монополію на знання, організацію та засоби виробництва.

Аналізуючи існуючі в різних теоріях типи політичного лідерства, різницю в їх характеристиці, слід порушити питання про критерії оцінки провідника: як вирізнити його із строкатої юрби політичних діячів різних рівнів і рангів? Більшість сучасних дослідників зосереджується на трьох критеріях: наявність власної, зрозумілої для всіх політичної програми, яка відповідає інтересам більшості суспільства; особистісні якості (воля, цілеспрямованість, наполегливість), глибокі знання, що дають лідерові змогу реалізувати свою програму; популярність, здатність завоювати настрої мас, уміння створити ефективну систему політичного керівництва. Ці критерії є водночас функціями політичного лідера у найзагальнішому їх вираженні. Саме на них слід спиратися, прогнозуючи результати політичної діяльності того чи іншого політичного лідера.

Найважливішими з них є такі: інтеграція суспільства, громадян, об’єднання мас довкола спільних завдань і цінностей; пошук і прийняття оптимальних політичних рішень; захист мас від беззаконня, самоуправства бюрократії, підтримання громадського порядку; налагодження системи постійного зв’язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва; ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей; легітимація суспільно-політичного устрою.

Діяльність політичних лідерів має утверджувати істину, яка полягає в тому, що політика не повинна розглядатися як загальнодоступна справа. Її найстрашніший ворог – некомпетентність, особливо войовнича. Адже саме вона панує в царині політики тоді, коли від політичного успіху окремої особи залежить доля народу. „В Україні роль політичних лідерів особливо значна, оскільки вони виступають потужним державостверджуючим (чи то гальмуючим) чинником перехідного часу і водночас прикладом закономірностей розвитку правлячого прошарку посттоталітарного типу в цілому, його реальної спроможності виконувати політико-управлінську роль в умовах ринкових відносин й реформаційних змін” [1]. Звідси – надзвичайно важливо при здійсненні прогнозування в цьому сегменті політичного розвитку враховувати найважливіші уроки наявного політичного досвіду. Спробуємо їх сформулювати, спираючись на політичну теорію і практику.

Урок перший: лідерство у політиці є лише засобом, метою ж може і має бути лише суспільне благо. Політичний лідер будь-якого рангу завжди мусить пам’ятати, заради чого і кого він прийшов у політику. Тільки за цієї умови він залишиться на висоті свого покликання. Як засвідчує світовий досвід, досягнення суспільного блага забезпечується через підвищення ефективності державного управління. Криза, в якій опиняються ті чи інші держави, є, насамперед, кризою управління людей і управлінських підрозділів. Причому в перехідні періоди розвитку суспільства різко зростає ціна помилкових і неефективних рішень політичних лідерів.

В сучасній науці ефективність управління розглядається як основна оцінна категорія управлінської діяльності, що означає оптимальне співвідношення людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних та інших ресурсів. Ефективність державного управління слід розглядати не лише як економічно-господарську цінність, а й як цінність морального порядку поряд з такими чинниками, як раціональність, продуктивність, демократизм, справедливість, професіоналізм тощо. В контексті здійснення політичного лідерства велике значення має організаційна і фахова ефективність управління.

Принципи забезпечення оптимальної діяльності лідера в системі державного управління обгрунтував ще Н. Макіавеллі. Основними з них, на думку мислителя, є: 1) авторитет, влада лідера грунтуються на підтримці прихильників; 2) підлеглі повинні знати, чого вони можуть чекати від свого лідера і розуміти, чого він чекає від них; 3) лідер повинен бути наділений волею до виживання; 4) лідер – завжди зразок мудрості і справедливості для своїх прибічників. Ці принципи, на нашу думку, зберігають своє значення і в сучасній системі організації державного управління. Визначальними елементами сучасного налагодження ефективної організаційно-управлінської діяльності слід вважати характер взаємовідносин, рушійні сили, процеси прийняття рішень. До основних важелів ефективності державного управління належать: матеріальні витрати на підготовку управлінців; рівень задоволення потреб працівника у праці; економія часу й ресурсів; диференціація виконавських функцій; соціальний ефект; координація зусиль в управлінській системі; орієнтація на об’єкти управління; надання додаткових можливостей задоволення особистих мотивів праці.

Фахова ефективність управління включає практичні навички, які розвиваються у процесі постійного самовдосконалення суб’єкта управлінської діяльності шляхом безперервної, копіткої праці. В цьому контексті П. Друкер виокремлює п’ять основних навичок лідера в системі управління: 1) починати не з постановки завдань, а з організації свого часу; 2) концентрувати увагу на тому, щоб дієвіше вплинути на діяльність і результати організації, фірми, установи, в якій працює управлінець; 3) спиратися на сильні сторони колег, починати з того, що людина може робити, а не з того, що вимагає від неї та чи інша робота; 4) зосереджувати зусилля на кількох основних ділянках роботи, насамперед тих, на яких можна отримати високі результати; 5) приймати ефективні самостійні рішення.

Управляючи суспільством, політичний лідер має розглядати його як цілісний об’єкт і звертати при цьому увагу на такі критерії ефективності: рівень (ступінь зростання) реального національного продукту на душу населення; використання витрат; здатність населення до споживання; рівень конкуренції, в тому числі у сфері управління; адекватність і точність планування та прогнозування суспільного розвитку. Українським лідерам, враховуючи специфіку перехідного періоду розвитку нашої країни, варто орієнтуватися на таку систему критеріїв ефективності державного управління, як: динаміка продуктивності суспільної праці; кількість державних службовців, структура організації управління та організаційно-психологічний клімат в управлінській системі; ступінь розвиненості інформаційних структур; ієрархічні відносини й характер взаємодії членів управлінської системи; індивідуальні характеристики керівництва, рівень спеціальної підготовки та інтелектуального рівня управлінських кадрів; мобільність у системі прийняття державно-політичних рішень; мотиваційна спрямованість діяльності в системі державного управління.

Урок другий: популізм не завжди панацея, непопулярність не завжди глухий кут. Справжній політик навіть перед загрозою поразки на виборах не має права відступати від власних попередньо проголошених програмових положень. У цьому відношенні лідер зазвичай опиняється перед дилемою: з одного боку, для того, щоб підтримувати належний рівень масової підтримки, він мусить вдаватися до різних популістських заходів, з іншого ж боку, з метою забезпечення реалістичної політики, вживати непопулярні заходи.

На пострадянському просторі процвітає примітивний різновид політичного лідерства, прямо чи опосередковано орієнтований на завоювання популярності переважно за допомогою гучних, демагогічних гасел, нічим не підкріплених обіцянок. Надзвичайно негативною тенденцією є використання лідерами популізму як способу відходу від вирішення об’єктивних інтересів і соціальних потреб населення. Це, зокрема, виявляється у правотворчій діяльності, коли розробка і прийняття законів спрямовуються не на впорядкування суспільних відносин, а на підвищення політичного рейтингу посадових осіб або тих, хто прагне завоювати владу будь-яким способом. Така політика неперспективна і з часом її істинна сутність стає зрозумілою людям, що означає політичну смерть для лідера, який її здійснював. Антитезою популістським діям є відстоювання власного переконання, якщо воно справді сприяє розвитку країни.

[1] 2 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com