У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Феномен української політики – Юлія Тимошенко

Сторінка 5

Тимошенко пішла й далі – практично, завдяки чітко розіграному спектаклю у стінах парламенту було прийнято той проект Держбюджету, який був вигідний саме Президенту і Пустовойтенку. Окремі депутати потім у своїх коментарях висловлювали впевненість, що без Юлії Тимошенко цей проект бюджету не пройшов би. Як результат – Кучма мав усі підстави заявити, що “опозиції в Україні немає”. Основна опозиційна сила – “Громада” – через дії Юлії Тимошенко виявилася розбалансованою.

Така ситуація призводить до конфлікту всередині “Громади”. Було зрозуміло, що карта Павла Лазаренка – бита. Його було заарештовано в Швейцарії. Цьому передував замах на його життя – другий за рахунком – на самий Новий рік (коли автомобіль екс-прем'єра перевернувся на рівній дорозі). Потім розголосу набула історія з панамським паспортом та дачею Лазаренка… І все ж Лазаренко на січневій конференції “Громади” у Дніпропетровську заявив про необхідність розпуску опозиційного кабінету міністрів. Політрада “Громади” вважала, що опозиційний Кабмін ставить під удар цілу партію: ”Весь репресивний аппарат влади був кинутий проти партії “Громада”, а керівники опозиційного уряду використовували ситуацію для сепаратних переговорів з владою”. На знак протесту Юлія Тимошенко подала заяву про звільнення з поста першого заступника голови партії. Олександр Турчинов також вийшов із керівництва партії. Хоча ще пару місяців перед цими подіями в інтерв'ю Ю.Тимошенко заявляла: ”Мені здається, що “Громада” буде жити і розвиватися. Вона мені дуже дорога. Я ніколи її не покину, але не відмовлюся від боротьби за нормальний демократичний розвиток партії, навіть якщо з цього приводу виникнуть суперечності з лідером партії”.

У іншому інтерв'ю, вже після виходу з керівних структур “Громади”, Юлія Тимошенко знову наголосила: “Я ніколи не буду виступати в ролі розкольника партії. Якби я ставила перед собою таке завдання, то діяла б сьогодні за іншим сценарієм. Ініціювала б створення паралельних первинних організацій, організовувала б паралельні з'їзди… А я цього не ролю і робити не буду”.

Водночас Юлія Тимошенко робить заяву, яка охолодила тих, хто бачив у цій жінці кандидата на пост Президента України. На самому початку 1999 року Юлія Володимирівна заявила, що не збирається балотуватися на найвищу державну посаду в Україні. Майже одночасно з нею подібні заяви роблять ще двоє людей – Віктор Ющенко та Олександр Ткаченко. Проте перед самими виборами останній зрадить своїй обіцянці. Тимошенко ж і Ющенко продемонструють, що вони можуть дотримуватися взятих на себе обіцянок. Газета “Україна молода” з приводу заяви Тимошенко зітхнула, що, на жаль, розвіюється значна частина ореолу інтриги. “Принцеса з претензіями стала простішою, скромнішою бізнес-леді”, - констатувала газета.

Проте у березні 1999 року Юлія Тимошенко продемонструвала справедливість тези про те, що коли жінка каже “Ні”, це означає “Може бути”. Всі розмови про те, що вона ніколи не покине “Громаду”, закінчилися виходом Юлії Володимирівни з фракції “Громади” у Верховній Раді. Натомість було заявлено про створення нової фракції під гучною назвою “Батьківщина”. Разом із Тимошенко в нову фракцію пішли близько 20 старих “громадівців”, серед них – Олександр Тучинов, Олег Білорус, Олег Блохін, Олександр Пухкал, Микола Габер та інші. До нової фракції приєдналася також доволі потужна фінансова група Валерія Бабича, що досі займала нейтралітет і не підтримувала у парламенті жодну політичну силу (очевидно, Валерію Георгієвичу була також потрібна підтримка і на виборах мера столиці, у яких він вирішив взяти участь). Поговорювали і про можливість подальшого блокування з костенківським Рухом. Нова фракція нараховувала 23 депутати і в парламенті Юлія Володимирівна вміло розіграла правило “золотої акції”, дістаючи найбільше вигоди при голосуванні. Без “Батьківщини” і її голосів, як правило, будь-яке питання могло бути приречене на провал у сесійній залі. “В “Батьківщину” прийшли реалісти, а романтики залишилися у “Громаді”, — сказала згодом Юлія Тимошенко в інтерв'ю газеті “Сегодня”. Серед “романтиків” залишився і давній соратник Юлії Тимошенко Олександр Єльяшкевич (“Напевне, Олександрові Сергійовичу приємно безрезультатно доводити те, в що сам він мало вірить”, —стверджувала Тимошенко).

У розпалі політичних баталій Юлія Тимошенко не забувала і про наукову роботу. Зокрема, вона у 1999 році захистила кандидатську дисертацію на тему “Державне керівництво податковою системою”. “Це, в той же час, і концепція Податкового кодексу, який ми збираємося внести на розгляд Верховної Ради”, - хвалилася Юлія Володимирівна. Податкова реформа, на думку Ю.Тимошенко, мала стати основним елементом запропонованої нею ж системи “семи економічних кроків”, що мали лягти в основу “українського економічного дива”. Поруч з іміджем політика, бізнесмена, державника, за Юлією Тимошенко стійко закріпився імідж реформатора. А з легкої руки журналіста Ореста Сохара (“ПіК”) за нею закріпилося нове прізвисько – “Леді Ю.” (за аналогією з принцесою Діаною – “Леді Ді”).

У розпал президентської кампанії раптом виникли припущення, що оточення Юлії Володимирівни причетне до фінансування виборів Олександра Мороза. Тим більше, що й сама Тимошенко давала приводи для таких чуток: всупереч офіційній пропаганді, яка намагалася переконати загал у надзвичайно низькому рейтингу Мороза, Тимошенко дозволяла собі заявляти, ніби Мороз поруч із Кучмою є одним з найвірогідніших кандидатів на пост Президента. Наслідки не забарилися. Леді Ю. натякнули, що, незважаючи на зміну історичних епох і держав, у нас і надалі “Родина слишит, Родина видит”. Під час поїздки в Хмельницьку область влітку 1999 року Леонід Кучма заявив, що про прем'єрство Юлії Тимошенко не може бути і мови, адже її руками проводив усі свої операції Павло Лазаренко (який на цей час вже перебував під арештом у США). Для підсилення слів свого патрона люди, що дуже близько стоять до Леоніда Кучми, почали кампанію переслідувань керівника секретаріату фракції “Батьківщина”, відомого фінансиста з оточення Юлії Тимошенко Микола Сивульського та вжили санкції до контрольованого Юлією Тимошенко банку “Слов'янський”.

Але Юлія Володимирівна відреагувала спокійно: мовляв, надходять тривожні чутки про похолодання наших з Президентом стосунків. Але це не завадить нам сформувати стійкий коаліційний уряд. Тобто, напрям вектору амбіцій Юлії Тимошенко став чітким і зрозумілим – уряд. При цьому навіть, якщо не на пост прем'єр-міністра, то вже точно не нижче міністра палива і енергетики. Хоча ще у квітні того ж року Юлія Володимирівна в інтерв'ю “Україні молодій” на запитання головного редактора Юрія Дорошенка “Якщо б Вам запропонували увійти до уряду, звичайно, на певних умовах, ви б погодилися?”, відповіла: ”Зовсім безперспективна справа. Як я вже говорила, треба ставити цілі, яких можна досягати. Цілі, які ми ставимо, переходячи від одного складу уряду до іншого, досягати не можна”.

Але факт залишається фактом: коли у грудні 1999 року новопризначений прем'єр-міністр Віктор Ющенко запропонував Юлії Тимошенко посаду віце-прем'єра з паливно-енергетичних питань, то до цього кроку були готові і Юлія Володимирівна, і весь український народ. Політологи говорили про те, що Юлія Тимошенко – це чи не найцінніше надбання Уряду. Хоча у цей же час пророкували: вороги Тимошенко (а їх було надто багато) автоматично стануть ворогами Ющенка (майже за середньовічним принципом – “Ворог мого друга – мій ворог”).

Початок урядової діяльності Юлії Тимошенко почався з її візиту до Москви на початку 2000 року. “Независимая газета” повідомляла у дні візиту, що “ у нового вице-прем'єра добрі особисті стосунки з багатьма першими особами “Газпрому”, з мером Москви Юрієм Лужковим”. (Варто зауважити, що у 1987 році Юлія Тимошенко надіслала у Москву шість мармурових панно, які нині прикрашають входи в метро станцій “Пушкинская”, “Тверская”, “Чеховская” з надписами “К 850-летию Москві от ЕЭС Украины”. З цього широкого жесту, нібито, почалася дружба Юлії Тимошенко з московським мером). І хоча до складу урядової делегації окрім Ю.Тимошенко, входили міністр палива і енергетики Сергій Тулуб та заступник голови правління “Нафтогазу України” Ігор Діденко, переговори з Ремом В'яхірєвим велися тет-а-тет. Як наслідок – Юлія Тимошенко визнала незаконний відбір російського газу українськими споживачами, рівно ж як і визнала борг українських споживачів за газ перед Росією у розмірі $ 2,8 млрд. Російська преса у ті дні зі злою іронією писала, що таким чином “Юлія Тимошенко не лише метафорично висікла себе і свою державу, але й отримала можливість нарешті розрахуватися і за борги ЄЕСУ перед Міністерством оборони РФ, які становлять 235 млн. дол.”

1 2 3 4 [5] 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com