У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Специфіка політологічного визначення держави

Специфіка політологічного визначення держави

Спроби вирішити питання про ступінь автономності державної влади, цілі та засоби державного управління, можливості й межі легітимного державного впливу на суспільні відносини, механізми взаємодії інститутів гілок державної влади передбачають необхідність концептуального розуміння того, чим є держава і в якому сенсі це поняття вживається. Те ж саме, про що пише, зокрема, М. Хеттіх, є слушним і тоді, коли предметом аналізу стає політика як така. Адже, визначаючи її як діяльність, пов’язану з державою, слід усвідомлювати, що чіткість розуміння цього поняття завжди залежатиме від чіткості розуміння поняття держави [1]. Водночас характер визначення поняття держави суттєво впливає і на практичну діяльність політичних сил, насамперед політичних партій (ця проблема аналізувалася М. Диманісом на прикладі Німеччини [2]), різних державних установ, органів влади.

На актуальність розробки зазначених питань вказує, зокрема, С. Елкін. На підставі аналізу масиву політологічних досліджень, здійснених у період з кінця 1960-х до середини 1980-х років, він виокремив невелику кількість авторів, які присвятили свої праці проблемі розробки єдиної концепції демократичної державної влади (насамперед це ровідки Дж. Неттла, П. Еванса та Д. Норта) [3].

Отже, найперше, на що слід звернути увагу, це аргументи щодо неможливості визначення понять держави і демократичної державної влади як змістових концепцій. Перша група зауважень пов’язана з тим, що на практиці ми ніколи не маємо справи з державою як такою — існують лише органи державної влади (які в демократичних країнах репрезентуються окремими гілками державної влади), державні політичні та правові інститути, юридичні норми і приписи, політичні групи, рухи, організації, партії тощо. Інакше кажучи, держава є або конкретно-історичним феноменом, або може зводитися до системи правління (інститути влади, причетні до здійснення різних форм політичного впливу), політичної системи (сукупність політичних інститутів та відносин між елементами політичної влади) чи політичного порядку (суспільний порядок, зумовлений і сформований політичною владою). Відтак робиться висновок про надмірну абстрактність поняття, а отже й про його низьку евристичну ефективність.

Друга група аргументів ґрунтується на класичному ліберальному підході до розуміння політичного процесу як політичної інтеракції окремих індивідів та їх груп (які можуть певним чином інституціюватися), а тому, на думку прихильників цього напрямку, досліджуючи феномен політичної влади, маємо звертатися саме до вивчення взаємодії окремих суспільних груп, а не держави як такої. Такий підхід до розуміння держави в політології не став панівним (представниками цієї інтерпретації були, зокрема, А. Бентлі, Д. Труман, Т. Лоуї).

Обидва наведені аргументи досить часто виринають у тому чи іншому контексті, коли йдеться про визначення поняття держави і демократичної державної влади.

Тим часом існують й інші концепції. Одна з них передбачає вузьке розуміння держави, визначає її як „одиницю дії” або як один з можливих суб’єктів ухвалення політичних рішень. Відповідно до цього підходу, держава – це такий же політичний елемент, як і інші (політичні партії, громадські рухи, групи інтересів тощо), що має повноваження приймати політичні рішення, спроможний впливати на формування політичного простору і головним призначенням якого є здійснення управлінських процедур.

Таке розуміння держави передбачає майже повну редукцію цього поняття до поняття уряду та урядової діяльності, коли остання тлумачиться як колективне функціонування уповноважених державних органів та агенцій, через які реалізуються основні управлінські рішення. Ця концепція найближча до ліберальної теорії держави як сукупності рольових політичних дій окремих індивідів та їх груп. Тому не дивно, що до неї здебільш апелюють теоретики лібералізму, схильні до плюралістичного розуміння демократії. Хоча існують і винятки з цього правила. Так, ідея жорсткої дихотомії між „слабкою” та „сильною” державою С. Креснера, далекого від ліберальної традиції (мається на увазі його праця „Захищаючи національний інтерес” [4]), майже цілком виводиться з вузького поняття держави як агента політичних та управлінських дій.

Наступний підхід до визначення поняття держави тлумачить її як принцип організації, що об’єднує в певну систему діяльність численних інститутів управління суспільством, або, інакше кажучи, як сукупний державний апарат. Прикладами такої інтерпретації можуть бути дефініції Р. Даля („держава — це елемент політичної системи, який складається з представників населення певної території, уповноважених здійснювати управлінські повноваження, та уряду” [5]) чи К. Гаджієва („держава — це комплекс інститутів, установ та організацій, кожна з яких виконує свої специфічні функції законодавчого, виконавчого та судового характеру” [6]). Незважаючи на те, що, з першого погляду, ця концепція дуже схожа на попередню, між ними є суттєва різниця. Зокрема, в другому випадку держава розглядається не лише як результат математичного додатку органів–ініціаторів активності тих чи інших конкретних управлінських дій, а як загальна організаційна система, що не може бути редукована до її складових чи елементів (органів державної влади). Тобто, якщо у першій концепції основний наголос робиться на діях та рішеннях управлінських структур, на тому, як вони діють, то у другій йдеться про систему координації цих дій (якою і виступає держава). Хоча, говорячи про принцип координації, представники цього напряму (С. Гантінгтон, Д. Белл, Е. Даунс, Е. Кінг та інші) мають на увазі не унеможливлення суперечностей та збоїв у системі управління (очевидно, подібна модель структурної організації органів державної влади – недосяжний ідеал), а існування незмінних базисних структурних відносин між органами держави, різними елементами бюрократичної системи та суспільством.

Не ставимо за мету висвітлити безпосередній зміст цих структурних відносин, але було б доречно продемонструвати, як така концепція держави спрацьовує на практиці. Зокрема, таке розуміння виявилося продуктивним при аналізі розвитку теорії соціальної держави (дослідження функціонування численних державних агенцій, покликаних сприяти поліпшенню соціального та економічного становища громадян, авторами якої є Г. Віленські, Дж. Гейдж, Р. Ганнеман, Ч. Тіллі), зростання ролі та чисельності апарату державного управління (Р. Роуз, А. Етціоні), дослідженні перехідних форм політичних систем, і, зокрема, такої форми державної влади, як авторитарно-бюрократична (Г. О’Доннелл, Д. Кольєр).

Третя концепція держави, до якої часто звертаються сучасні політологи, також виходить з того, що держава — це, насамперед, певна структура. Але вона розглядається не як базовий принцип організації управлінської діяльності, а як така, що спрямована на конституювання політичної влади і соціальних відносин. Інакше кажучи, держава визначається як соціальний клас, котрий має можливості своєю політикою впливати на інші соціальні класи. С. Елкін, описуючи цю концепцію, формулює її основну тезу так: „Держава — це правлячий клас”. Звичайно, саме поняття класу використовується тут не в традиційному марксистському чи навіть неомарксистському розумінні, а як узагальнююче поняття для всіх суб’єктів, які чинять (чи можуть чинити) політичний вплив на суспільство і суспільні відносини. А ці суб’єкти зовсім не обов’язково належать до тієї страти, яку Л. Альтюссер визначив поняттям „домінуючого класу”. Тобто, по суті, цей підхід є наступним кроком у розширенні поняття держави, яке охоплює вже не просто відносини управління, а й низку інших соціальних і політичних відносин.

Четвертий підхід ще ширший: держава — це матеріальне вираження інституційного і законного порядку (це можуть бути експліцитно виражені у вигляді нормативно-правових приписів правила чи імпліцитні настанови у формі правових традицій), і одночасно такий механізм, завдяки якому можливе розв’язання суспільних конфліктів і впорядкування існуючих соціальних і економічних відносин. Одним з найвідоміших представників цієї концепції є Н. Ферніс. Хоча вперше такий спосіб розуміння держави запропонував ще Г. Кельзен, який визначав її як підкріплену суверенітетом ієрархію законів.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com