У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Співпраця України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки

Сторінка 3

За будь-яких обставин навіть не дуже надихаючий українську сторону формат відносин у рамках нового сусідства відкриває позитивні перспективи для української науки й освіти. Адже навіть те, що підписаний Україною і ЄС План дій стосовно виконання „Нового сусідства”, розрахований на 2005 – 2007 роки, доповнювався новими ініціативами, говорить про часткове, але далеко не таке повне, як на це можна було б сподіватися, врахування євробюрократією пропозицій української сторони [10]. Наголос на гуманітарних аспектах, розширенні дії на Україну програм транскордонної співпраці, яка стосується країн-кандидатів на вступ до ЄС, також можуть бути додатковим каналом нового рівня співпраці [11].

Важливо також, що при цьому йдеться і про пошук засобів усунення штучних, але болісних перешкод, утворених новою „паперовою заслоною”, „євробюрократичним муром” – шенґенськими правилами отримання віз для українців. Цілком поділяючи занепокоєність ЄС нелегальною міграцією і поширенням транснаціональної злочинності, що справді вимагає суворих заходів протидії, варто побачити й інші наслідки таких запобіжних заходів. Вони є однією з відчутних і принизливих перешкод розвитку людських контактів, гальмом співпраці науковців та освітян України і країн ЄС. Отримання віз для українських науковців і освітян, особливо ж тих, що живуть у регіонах, – це процес, який вартує не лише фінансових, але й часових та нервових витрат і втрат. Щонайменше двічі приїжджати до Києва – це висотування нервів, чого й так не бракує в українському повсякденні.

Для повноцінного розвитку гуманітарної сфери співпраці України не лише формально-технічні, фінансові та бюрократичні перешкоди стають серйозною проблемою. Для поступу всієї цієї сфери вкрай важлива підтверджена ЄС зацікавленість і готовність політичної та іншої підтримки саме європейської перспективи розвитку української держави і суспільства. Адже перспективи започаткованих внутрішньодержавних реформ надають українському суспільству не лише потужну мотивацію до узгодженої праці з вирішення своїх численних проблем, але й становлять важливий, далекий від суб’єктивізму оцінок, критерій успішності здійснення цих перемін. У зв’язку з цим більшість представників українських академічних та освітянських кіл очікує від західних колег, ЄС в цілому, більшого, ніж донині, розуміння, уважнішого ставлення до своїх проблем і запитів. Напевне, саме тому формат нашої майбутньої співпраці має враховувати ці потужні політичні та ідеологічні чинники не менше, аніж суто прагматичні розрахунки вигоди від співпраці у вирішенні наукових та інших гуманітарних питань.

Європейська ідея, втілена у національній меті (вступ до ЄС), все більше опановує українське суспільство. Вона прискорює, насамперед, розвиток громадянського суспільства. В окремих регіонах країни, передусім – у західних, громадська підтримка ідеї вступу України до ЄС сягає рівня, якому можуть позаздрити навіть наші сусіди, що вже стали членами євроспільноти. Так, за результатами соціологічних опитувань, проведених у 2000 та 2004 роках у Чернівецькій області кафедрою політології і соціології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, рівень громадської підтримки курсу України на вступ до ЄС зріс за цей час із 56 % до 70 %. Навіть у східних областях вже на початку нового століття понад 50 % населення підтримувало євроінтеграційний курс держави [12].

Щоправда, те, що довго не було позитивних сигналів на ці щирі пориви українського суспільства, породило в ньому страх геополітичної ізоляції, фантом „непотрібності” України для Європи, що й використовувалося проросійським політичним лобі, щедро підтримуваним Кремлем. Ці зусилля, що не зустріли реальної протидії як з боку вітчизняного політикуму, так і ЄС, призвели в останні роки до того, що в українському суспільстві серед пересічних громадян дещо зменшилася частка тих, хто підтримує ідею вступу до ЄС, та зросла питома вага громадян з невизначеною позицією. Такі зміни сталися не за рахунок збільшення кількості „європесимістів” місцевого штибу, а за рахунок збільшення частки дезорієнтованих громадян – вони втратили визначені позиції з цього питання. Це сталося й внаслідок масованої антизахідної пропаганди, яка розгорталася під час парламентської 2002 року і, з особливою брутальністю, під час президентської виборчої кампанії 2004 року. Свою роль відіграла й відіграє інформаційна слабкість втілення в життя „стратегічного курсу держави”.

Українські ЗМІ, підконтрольні тогочасним провладним політичним силам, намагалися донести до пересічного українця в гіпертрофованому вигляді труднощі, негативи євроінтеграційних процесів, залякуючи люд розповідями про страждання, яких зазнали наші сусіди – поляки, литовці чи інші народи, прилучившись до ЄС. Не жалілося грошей на оплату ефірів та площу пресових видань у всіх регіонах для „роз’яснень”, які біди чигають на економіку України в разі її „швидкого” вступу до Євросоюзу. Арсенал засобів впливу нагадував практику пропагандистської машини СРСР часів Л. Брежнєва, а в інтенсивності та цинізмі використання сумнівних аргументів він перевершував ту епоху. Найгірше навіть не те, що висловити протилежну точку зору не було жодної можливості, а те, що така „інформаційна” діяльність анітрохи не викликала супротиву адміністрації Л. Кучми [13].

Наслідки усього цього вимагають від нового керівництва країни рішучих кроків для виправлення становища. Адже за останні роки загальний рівень підтримки євроінтеграційних прагнень Києва в цілому по країні знизився хоч і не набагато, але став меншим 50 % [14]. І, що головне, навіяні цієї пропагандою суспільні настрої найбільше проявилися у східних і південних областях, стимулюючи консервацію регіональних, власне радянських особливостей політичної свідомості громадян, які набули драматичного значення під час листопадово-грудневих подій 2004 року.

Зважаючи на те, що переважна частина української політичної та інтелектуальної еліти є „двигуном” реалізації євроінтеграційних прагнень України, важливою стає проблема інформаційної і просвітницької роботи з широкими верствами населення. Очевидно, що це завдання, передусім, української держави, її нового політичного керівництва. Але допомога з боку ЄС була б неоціненно важливою. Найкращим форматом такої співпраці може бути широке запровадження не лише в Києві, але й в усіх регіональних центрах, програм „Європейські студії” зі створенням у класичних університетах – регіональних центрах освіти та науки відповідних Центрів.

Спроба започаткувати таку програму на загальнонаціональному рівні спостерігалася у 2000 – 2001 роках. Спонсором цього пілотного проекту був Дж. Сорос. У рамках підтриманого ним „Мегапроекту” було створено Центри європейських студій в Одеському, Львівському, Чернівецькому, Запорізькому та Волинському університетах. Та не встигли вони розпочати свою ретельно сплановану діяльність (насамперед, дослідницьку, викладацьку та просвітницьку), як фонд „Відродження” (фундація Дж. Сороса в Україні) припинив підтримку проекту. Інтрига полягала в тому, що не було жодних письмових пояснень мотивів цього кроку.

Отже, лишається актуальною потреба повернутися до реалізації проекту „Європейських студій” у загальнонаціональному масштабі. Новий уряд, нова влада в Україні ще не в змозі, навіть при щирому бажанні, взяти на себе всі видатки, пов’язані з втіленням його у життя. Ось чому слід звертатися до наших колег і партнерів з ЄС, зокрема – до чільних представників Єврокомісії, керівників країн ЄС з пропозицією підтримати цю ініціативу і надати певну фінансову, організаційну і методичну підтримку розробці та здійсненню національної програми європейських студій в Україні. Без сумніву, її успіх дасть позитивні політичні наслідки, стане важливим чинником входження української системи освіти і гуманітарної науки в загальноєвропейський науковий та освітній простір.

Висновки

Відзначаючи всю важливість технічної, фінансової, організаційно-методичної та іншої допомоги, наданої ЄС, його країнами-членами Україні за останні роки в модернізації системи освіти і науки, треба підкреслити, що потенціал цієї співпраці все ще не реалізований у повній мірі і потребує подальшої актуалізації.

1 2 [3] 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com