У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Соціально-політичні конструктивні зміни як умова демократичного транзиту

Сторінка 2

Проте не тільки такі соціальні революції всесвітнього-історичного значення, а й всі соціальні зміни, обумовлені соціально-економічними і політичними причинами, мають ідеологічний характер. Просто слід мати на увазі, що чим значніші, фундаментальніші трансформації відбуваються, тим помітніша в них роль ідеології. Мабуть, немає нічого поганого у визнанні ідеологічного характеру соціально-політичних і економічних перетворень, тому що ці типи соціальних змін завжди мають ідеологічне забарвлення різного ступеня інтенсивності, незалежно від того, визнають цей факт самі суб’єкти таких змін чи ні. Основна практична і теоретична проблема лежить зовсім в іншій площині і полягає в тому, що нерідко в процесі політичної боротьби та різного роду політичних ігор, котрими майже завжди супроводжуються періоди соціальних перетворень, домінуючою виявляється так звана партикулярна ідеологія, яка виражає інтереси не більшості населення, а порівняно вузьких груп, чиї інтереси можуть бути корисливими. Тоді виникає конфлікт між цими групами й рештою суспільства, що проявляється в ідеологічній, соціальній і політичній сферах. Конфлікт може досягати такої гостроти, що виникне спокуса розв’язати його насильницькими засобами.

Термін “трансформація” часто використовується в соціологічній літературі. На нашу думку, трансформація – це сукупність змін, які йдуть одна за одною. Якщо ці зміни синтезують “зростаючий” або позитивно оцінюваний порядок, їх називають прогресом. Якщо ж зміни утворять “низхідний” або негативно оцінюваний порядок, їх іменують регресом або деградацією.

Це дуже поверхова інтерпретація. Можливі трансформації не континуального, а різноспрямованого характеру. Вони не мають узагальнюючого найменування. Крім того, дуже важко знайти надійні критерії позитивності-негативності або зростання-зниження результатів змін. І самі по собі ці оцінні характеристики дуже відносні.

Темпи і характер трансформацій визначаються як “внутрішніми” причинами, обумовленими самою природою об’єктів, що трансформуються, так і “зовнішніми” стосовно об’єкта причинами: природними катаклізмами (епідемії, стихійні лиха) або історичними, які викликаються діяльністю різних соціальних інститутів. “Внутрішні” причини породжують переважно повільні, еволюційні зміни; “зовнішні” ж – переважно швидкі процеси, що є або механізмами виживання і стабілізації, відновлення “гомеостазису”, або механізмами докорінного зламу старих, що не відповідають новим вимогам, форм життєдіяльності.

З усього розмаїття трансформацій найбільший інтерес становлять трансформації різноспрямовані, ті, які не можна віднести ні до прогресу, ні до регресу, а також ті, які слід охарактеризувати як довгострокові, що відбуваються протягом тривалих відтинків історичного часу. Цей клас трансформацій породжується переважно “внутрішніми” причинами, хоча неминуче схильний також до впливу і “зовнішніх” причин.

Дуже часто, говорячи про соціально-політичну динаміку, мають на увазі, в основному, країни, що розвиваються і модернізуються, переживають перехідні соціально-економічні стани і стадії радикальної трансформації політичних структур. При цьому нерідко випускається з виду, що і розвинуті держави Заходу проходили свого часу періоди модернізації, які включали еволюційні та революційні перетворення. Та й зараз, незважаючи на наявність відносно стабільної політичної системи, їм час від часу випадає переживати соціально-економічні і політико-інституційні зміни, іноді навіть кризового характеру.

Всі політичні системи зазнають досить швидкої еволюції, включаючи й ті, які називають розвинутими індустріальними країнами, оскільки будь-який політичний процес тісно пов’язаний із перетвореннями.

Сьогодні можемо відзначити, що в багатьох політичних системах є інститути, за допомогою яких потреби і вимоги перетворюються на рішення. Але наявні умови обов’язково змінюються. Нові угруповання захоплюють владні і командні позиції у той час, як їхні попередники втрачають владні повноваження. В результаті проголошуються нові права і створюються нові установи, що їх забезпечують.

Дійсно, важко було б знайти країну, навіть найстабільнішу, в якій не відбувалося б жодних інституційних змін. Політичні зміни в основному носять нелінійний характер і далеко не завжди мають своїм наслідком соціальний прогрес та поступальний рух суспільства. Можливі й серйозні політичні відступи: фіаско демократичних режимів, наприклад, мали місце в Німеччині й Італії, де в 1920 – 1930-х роках до влади прийшли фашисти.

Але найчастіше в політичному житті виникають своєрідні комбінації “регресивних” і “прогресивних” змін. Таким чином, можна припустити, що категорія “політична зміна” у широкому сенсі охоплює практично усі відомі людській історії трансформації у політичних структурах і державних інститутах.

По-перше, політична зміна є специфічним типом соціальних змін, пов’язаних, насамперед, з модифікаціями в механізмі владної регуляції суспільства. Політична зміна має загальні соціологічні характеристики будь-якої соціальної зміни, але ними, звісно ж, не обмежується.

По-друге, політичні зміни пов’язані з трансформацією усередині інституціональних структур або ж із їх якісною заміною, обумовленою перетвореннями соціального середовища. Таким чином, політична зміна – це трансформація політичних інститутів, пов’язана зі зсувами в балансі соціальних акторів, із зміною їх потенціалів і позиційної розстановки політичних сил, обумовлених економічними, духовними, культурними, міжнародними і позасоціальними чинниками.

П. Штомпка вважає, що соціальні зміни відбуваються на таких елементарних рівнях “соціокультурного поля”: 1) ідей (ідеологій, теорій тощо); 2) норм і цінностей; 3) взаємодій і організаційних зв’язків і, нарешті, 4) інтересів і статусів [3].

Американський політолог Д. Аптер у книзі “Політична зміна” відзначає, що політична нестабільність у спеціальному змісті виробляє дух творчості та інновації.

Трансформація соціального порядку – процес невпинний, але повільний. Спостерігачеві, що вивчає невеличкий відтинок “спокійного” часу, може навіть здатися, що соціальна система не змінюється. В інших випадках переміни і реформи миготять, як у калейдоскопі, і особливо часто це відбувається в революційні епохи. Всі ці форми політичних змін політологи описують в рамках різних теорій: “транзитології” і “модернізації”, “соціології революції” і “стійкого розвитку”, “залежності” і “суброзвитку” тощо.

Проблеми переходів від одних якісних станів соціальної динаміки й інституційної системи до інших створили в політології блок методологічних підходів і теоретичних концептів, що поступово складається в особливу субдисципліну, названу “політичною транзитологією” (від англійського слова – “transition” – перехід). Під центральним поняттям “політичний перехід” у рамках цієї теорії звичайно розуміють соціальні й інституційні перетворення, пов’язані з просуванням від автократичних, тоталітарних і авторитарних режимів до демократичних засобів управління. Подібне бачення звужує поняття “переходу”, оскільки в широкому сенсі останнє може включати всі історичні форми перехідних процесів: від революційних до еволюційних, від сучасних до традиційних тощо.

До числа досліджуваних транзитологією об’єктів потрапляють країни, що мають різні рівні соціально-економічного і політичного розвитку: від індустріально розвинутих до найвідсталіших. Різниця між державами, що проходять той чи інший перехідний період у своїй політичній динаміці, і країнами, що розвиваються в рамках так званої стійкої моделі, має насамперед аналітичний і темпоральний характер, оскільки практично всі держави, від Сомалі до Швейцарії, переживали у своїй історії ті або інші фази стійких і перехідних станів. Різниця лише в тому, що спрямованість, часовий інтервал, якісний характер і результат перехідних змін у них істотно відрізняються.

Що ж стосується політологічних концепцій переходу до “сучасного суспільства”, які розроблялися на Заході, то вони розділилися на такі основні напрямки, як теорії: 1) “модернізації”; 2) “розвитку”; 3) “відсталості” (або “суброзвитку”) і 4) “залежності”.

1 [2] 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com