У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Символічна політика: сутність, структура, умови реалізації

Сторінка 2

Функціями символу, що проявляють себе і можуть бути використані в політиці, є ідентифікаційна, впорядковуюча, презентаційна, дискурсивна та естетична. Але всі вони інтегровані в суто політичну за ознаками функцію символу, а саме легітимізуючу. Ідентифікація політичної спільноти або ідеї чи інституту, за допомогою чого відбувається віднесення того, що відбувається в політиці, до ієрархії цінностей, вже сформованої в політичній культурі. Впорядковуюча функція символу діє, структуруючи соціально-політичний досвід згідно із задіяним символом, організує стихію політики в схеми на зразок „друг – ворог”, що спрощує політичну дійсність та спонукає до відповідної дії. Презентаційна функція символу відображає його знакову сутність та робить його знаряддям політичної комунікації, тобто дозволяє представляти, оформлювати інформацію і передавати її миттєво, минаючи раціональне осмислення та необхідний для цього час. Дискурсивна ж функція символу є його здатністю бути вираженим у мовних знаках і передавати інформацію шляхом політичного дискурсу. Естетична функція означає функціонування символу як іконічного знаку, що має всі естетичні ознаки і тому є ефективним засобом політичного впливу.

Символічна влада реалізовувалась за посередництвом ритуалізації та міфологізації простору і онтологічно пов’язана з релігійною традицією впорядкування соціальних відносин. Специфікою сучасної символічної політики є те, що внаслідок умов функціонування вона еволюціонує від ритуалізації та символізації в первинному значенні в бік текстової діяльності. Але історія підтверджує потребу в символічній політиці як політиці боротьби за легітимне визначення політичної дійсності під час різких політичних змін, якими є революційний та реформаційний способи зміни політичного управління суспільством.

На основі розглянутого матеріалу можна зробити висновок, що саме політичні зміни у вигляді трансформації політичного режиму, засобів політичного управління стають умовою і викликом, потребують символічної легітимації політичної влади взагалі та її інститутів, ідеології, персоналій нового режиму зокрема та делегітимації інститутів, ідеології, персоналій режиму попередників залежно від ступеня спадкоємності нового режиму. Легітимаційна функція символу під час політичних трансформацій зумовлена взаємодією символічного і політичного просторів. Обидва вони породжені тією соціальною системою, в якій існують та онтологічно з нею пов’язані, що обумовлює спорідненість та взаємопроникнення способів існування через комунікацію як основу соціальності та консенсусний характер існування політики, її узгоджувальний порядок, оскільки влада починається з акту добровільного або нав’язаного визнання цієї влади у якості такої.

Символічний простір є простором дії символів і включає політичний дискурс, артефакти політичної культури, що транслюються та використовуються в процесі політичної комунікації і є середовищем, що корелює з процесом функціонування політичних інститутів та їх постійної трансформації. Цю кореляцію простежено на основі поєднання теорії раціонального вибору та неоінституціоналізму, коли поведінка індивіда відносно політичного інституту обумовлена когнітивними схемами, що продукуються в політичній культурі шляхом символічного виробництва, тобто продукування символів політичною системою. Оскільки обидва простори пов’язані через канали комунікацій (мова, релігія тощо), то стають можливими такі політичні явища, як символічна влада та символічний капітал.

Символічна влада є можливістю і здатністю впливу через комунікативні акти на об’єкт шляхом, скажімо, номінації, що означає визначення політичного простору і розподілу політичних ролей, наприклад, маніпуляція званнями та титулами, переведення політичних опонентів за допомогою номінації з опонентів в союзники. Інструментальність символічної влади в політиці проявляється в тому, що співвідношення політичних сил прагне відтворити себе у співвідношенні символічних сил, в баченні політичного світу. І вже на монополію на визначення такого бачення і претендують суб’єкти символічної влади, вступаючи в боротьбу.

Особливо гостро точиться боротьба за символічне визначення того, що відбувається в політичному просторі, під час різких політичних зрушень. Основним змістом її є виробництво бачення політичного світу, боротьба за монополію легітимної номінації як офіційного, експліцитного і публічного визнання в баченні соціального світу з застосуванням символічного капіталу. Символічний капітал вже виступає як форма політичного капіталу і в реальній політиці перетворюється на політичний ресурс або ресурс політичної влади. В умовах стабільного розвитку символічна боротьба проявляється лише в перебігові конфліктів, що породжуються соціально-політичним середовищем, і означає переведення соціального конфлікту в простір політичного дискурсу, де й розгортається символічна боротьба.

Середовище розгортання символічної політики виокремлюємо як політичний дискурс в його функціональному значенні. Він – основа домовленостей, сутність яких і є результатом творення політики як такої. Політичний дискурс творить політичну реальність образну, просту, пояснювану, що постійно супроводжує функціонування політичних інститутів та їх зміни. Але в періоди політичних змін еволюційного, реформістського чи революційного характеру символічний капітал вже використовується як ресурс захоплення та утримання влади політичної, що супроводжується легітимацією нового порядку здійснення політичної влади та делегітимацією як фактором дисфункції старих політичних інститутів.

У політичній системі символічна політика реалізує функції як стабілізації існуючих політичних інститутів, так і легітимації нових політичних відносин та інститутів, що проявляється в періоди соціально-політичних змін, які, в свою чергу, мають наслідком політичні зміни формального чи змістового характеру. Символічна політика якраз і може створювати умови для формальних перетворень, якщо відбулись зміни в способах відправлення політичної влади, а також створювати замінники в символічному просторі політичних відносин на основі формальних змін в політичних інститутах. Як розгортання комунікативної функції політичної системи, символічна політика реалізується „згори”, „знизу” або одночасно „згори і знизу”. Тобто, залежно від суб’єкта, символічна політика реалізується як різновид державної політики, що постійно виборює монополію на легітимне визначення політичної дійсності; як політика символічної конкуренції політичних сил та рухів за визначення політичної дійсності; політика демонстрації масової участі в досягненні певних політичних цілей. Символ виступає способом політичної комунікації. Він може передавати інформацію цілісно, ідею, образ як такий, використовуючи інформаційні канали, не задіяні в процесі формально-логічної комунікації. За допомогою символу можна передавати інформацію з особливо емоційним навантаженням або створювати таке навантаження. За посередництвом символу відбувається передача в процесі політичної комунікації основних архетипів, політичного досвіду, цінності та моделі владних відносин.

Від інших видів політики символічна політика відрізняється об’єктом застосування та знаряддям, інструментами реалізації. Отже, об’єктом символічної політики є політичний дискурс та когнітивні, символічні пласти масової свідомості. Політичний дискурс є простором смислів, якими оперують як політичні діячі, так і пересічні громадяни, а перш за все – політична наука, в надрах якої зароджуються або черпають обґрунтування політичні проекти. Вплив на політичний дискурс, що є механізмом переведення політичного порядку в символічний та навпаки, є основною метою символічної політики, функції якої: легітимація політичного інституту як нового за змістом, так і нового за формою без змістової зміни; мобілізація підтримки політичного проекту; стимулювання дисфункції віджилих або штучно замінюваних політичних інститутів.

Символічна політика може розглядатись як елемент політичної сфери, взаємопов’язаний з іншими видами політики. Наприклад, зовнішня політика держави тісно пов’язана з її символічною політикою, але має різну структуру і призначення як підсистеми політичної системи суспільства. Якщо говорити про сутність цього зв’язку, то він виражений у збігові суб’єктів реалізації політики та її ресурсів. При цьому мета символічної політики підпорядковується меті зовнішньої політики, але вони не співпадають одна з одною. Певною мірою символічна політика може набирати вигляду функції політики як такої або одного з різновидів стратегії політичної влади, що завжди прагне до легітимації та самовідтворення. Але такий погляд на політичний процес, тобто функціонування політичної системи, позбавляє нас цілісності сприйняття та дослідження його технологічних складових.

1 [2] 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com