У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Формування „середнього класу” в умовах сучасного суспільного розвитку

Формування „середнього класу” в умовах сучасного суспільного розвитку

Термін „середній клас” використовується досить широко, хоча точного його визначення та належного теоретичного обґрунтування й досі не існує.

Словосполучення „середній клас” чи не вперше було зафіксовано 1766 року в „Оксфордському словнику англійської мови”. У сучасному розумінні цей термін утвердився в Англії десь в середині ХІХ століття [1, с. 600]. Уже тоді до „середнього класу”, на відміну від робітничого, зараховували крамарів, ремісників, різний „майстровий” люд.

У новітні часи за допомогою поняття „середній клас” визначають (переважно) статус громадянина в суспільстві, а не чітко сформовану соціальну групу і, тим більше, не клас. Існують певні параметри цього статусу. При цьому враховуються рівень освіти, умови праці, професія, споживчі звички громадянина тощо. Так, А. Шанкін ознаками „середнього класу” називає економічну (матеріальну, фінансову) незалежність, професіоналізм та високу самооцінку громадянина, яка грунтується на його усвідомленні своєї значимості в громадському житті [1а, с. 104]. Західний представник цього „класу” вирізняється не тільки (і не стільки) певним рівнем доходів, скільки особливим менталітетом.

„Середній клас” формується нині в країнах Європи, Північної Америки та Південно-Східної Азії у рамках соціальної стратифікації, обумовленої соціальною нерівністю, розшаруванням суспільства. Критерієм стратифікації виступають інституційність політики, а також рівень і можливості виокремлення певних політичних страт, кожна з яких посідає своє місце в системі політичних відносин держави і суспільства. Крім того, поняття „політична стратифікація” фіксує певний обсяг влади, яким володіють конкретні політичні суб’єкти, у тому числі й „середній клас” [2, с. 492]. Слід мати на увазі, що в розвинених країнах саме „середній клас” у процесі виборів визначає, а точніше призначає (можна і так сказати) владу, оскільки саме він – найчисельніша і політично найактивніша соціальна група. Адже нині до „середнього класу” належать насамперед люди, які вчать, лікують, управляють процесами виробництва, програмують, виконують інші складні види робіт. Звідси – їхня висока активність, політична культура, небайдужість до громадського життя.

Однак є важлива обставина, з якою необхідно рахуватися, оцінюючи можливості „середнього класу”. Він дуже неоднорідний за складом, і це обумовлює значне розходження інтересів та політичних уподобань його представників. Тому під час виборчих кампаній точиться шалена боротьба за голоси саме представників цього „класу”.

Соціальний прошарок, який, у певному розумінні, можна було б зарахувати до „середнього класу”, існував здавна. Такі люди, на думку, наприклад, Плутарха, є опорою нації і держави. Він писав: „Хто по зрілому розмислу взяв на себе турботу про загальне благо як шляхетну справу, яка йому найбільше личить, той нічому не дозволить відвернути себе від цієї справи і похитнути у своєму рішенні” [3, с. 562]. Підкреслимо: „Взяв на себе турботу про загальне благо”. Це означає, що саме „середній клас” і сьогодні працює, творячи і зміцнюючи суспільство, опікуючись тим, від чого залежить суспільний розвиток.

У радянських словниках і довідниках важко було зустріти пояснення поняття „середній клас”. Замість цього вживався і трактувався термін „середній прошарок” [4а, 4б, 4в], який визначався як „класи і соціальні групи, що посідають проміжне становище між двома основними класами”. Або: „В сучасному капіталістичному суспільстві до середніх прошарків належить частина селян, ремісники, кустарі, дрібні промисловці і торговці, частина службовців та інтелігенції, що працює за наймом”.

Тим часом у західній філософській і політологічній літературі ідея „середнього класу” не тільки закріпилася, але й розвивалась. З’явилося навіть таке поняття як „новий середній клас”, де взагалі ігнорувалася головна різниця в класових (за К. Марксом) ознаках – склад його визначався, насамперед, рівнем доходів, способом життя, суспільним престижем, зовнішньою оцінкою своєї класової приналежності (хоча оцінні фактори тут носять переважно суб’єктивний характер).

Розвиток ідеї про „новий середній клас” мав особливе політичне підґрунтя – формувалася певна теорія „революції середнього класу”: цей клас нібито поглинає більшу частину як пролетаріату, так і буржуазії. Відтак, на думку авторів цієї теорії, створюється безкласове суспільство, тобто ліквідується суспільство капіталістичне [4в, с. 624].

Серед тих, хто розробляв теорію „нового середнього класу”, був німецький соціал-демократ Е. Бернштейн (1850 – 1932 роки). У книзі „Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії” (1899 р.) він твердив, що соціалізм уже стає реальністю, а тому немає жодної необхідності в революції. Оцінюючи робітничий клас (а це 90-і роки ХІХ століття), Е. Бернштейн писав: „Ми повинні брати робітників такими, якими вони є. Вони ж, по-перше, уже зовсім не настільки всі зубожілі, як це можна було б уявити з „Комуністичного маніфесту”, а, по-друге, далеко ще не позбулися забобонів і вад, як бажають нас у тім запевнити їхні апологети” [5, с. 96 – 97]. Така концепція суперечила розумінню ролі пролетаріату, вироблену К. Марксом і розвинену В. Леніним у його теорії про диктатуру пролетаріату як форму влади робітничого класу. Теорія „середнього” і „нового середнього класу” не просто суперечить марксистсько-ленінському вченню про класи – вона прямо її відкидає. Про це пишеться, зокрема, у „Філософському енциклопедичному словнику” 1989 року видання [4в, с. 624].

Водночас підкреслимо, що в концепціях, запропонованих Е. Бернштейном, відомих в політології під назвою бернштейніанство, є чимало помилкових, з сучасних позицій, суджень і висновків. Так, за Е. Бернштейном, прихід робітничого класу до влади в результаті класової боротьби передбачався в міру наростання його чисельності в капіталістичному світі при активній політичній діяльності політичних партій, профспілок, кооперацій та інших громадських організацій робітників. На практиці цього не сталося. По-перше, тому що робітничий клас у класичному розумінні (пролетаріат) не став не тільки наймасовішим класом, але й розшарувався через появу різних форм трудової діяльності, викликаної науково-технічним прогресом і навальним рухом суспільства від „індустріального” до „постіндустріального” стану. По-друге, зникає саме поняття „пролетаріату” як класу, джерелом засобів існування якого є тільки заробітна платня, а єдиним надбанням, що має матеріальну цінність, – його робоча сила [1, с. 507].

Згідно з марксистською теорією, пролетаріат живе винятково за рахунок своєї праці, не одержуючи прибутку. Тому йдеться не стільки про самі терміни („робітничий клас”, „пролетаріат”), скільки про рівень їх якісного наповнення і сприйняття у певні періоди. Відомо, що на європейському континенті поява робітничого класу датується XVI століттям. Паралельний розвиток його та буржуазії періодично виливався в масштабні конфлікти – революції. Перетворення робітничого класу на пролетаріат (пролетаріат – від лат. proletarius, тобто приналежний до незаможного класу в Стародавньому Римі [6, с. 403]) відноситься до другої половини XVIII століття (наприклад, в Англії). І це стало, як відзначив Ф. Енгельс, „найважливішим дітищем цього промислового перевороту” [7, т. 2, с. 256].

Зміна класової структури в розвинених країнах відбулася за набагато коротший час, ніж перетворення робітничого класу на пролетаріат. Французький соціолог П. Бурдьє увів таке поняття як „соціальний простір”, що, на його думку, „припускає серію розривів з марксистською теорією”. Він підкреслював, що помилково „акцентувати субстанцію”, тобто реальні групи, у тому числі й робітничий клас, наприклад, на шкоду відносинам. Як вважає П. Бурдьє, не можна все зводити „до редукції соціального поля, як багатомірного простору, до одного лише економічного поля, до економічних відносин виробництва, тим самим встановлюючи координати соціальної позиції” [8, с. 55].

Книга П. Бурдьє цікава, зокрема, тим, що він описав сенс і зміст „соціального простору” і вибудував генезис „класів”. Він писав: „На базі знання простору позицій можна виокремити класи в логічному розумінні цього слова . Цей клас на папері теоретично існує . Однак реально це не клас, це не справжній клас у розумінні групи, причому групи „мобілізованої”, готової до боротьби; із усією строгістю можна сказати, що це лише можливий клас” [8, с. 59]. Так само можна говорити й про сучасний робітничий клас у розвинених країнах: безумовно, діяльна, значна соціальна група може ним себе іменувати, але скоріш за традицією, за окремими ознаками, що відрізняють одного найманого працівника від іншого.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com