У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Феномен Майдану і традиція ненасильства

Феномен Майдану і традиція ненасильства

„Помаранчева революція” залишається для вітчизняної політології багато в чому дискусійним предметом. Продовжують точитися суперечки навіть навколо наріжного питання: чи це є приклад суспільного руху, що виник органічно, за автономними законами, чи це був продукт маніпулювання масами людей за допомогою відповідних технологій. Певною мірою, на нашу думку, це пояснюється дуже обмеженим набором пояснювальних моделей, контекстів, у яких розглядається явище.

Мета дослідження – здійснити спробу аналізу феномена Майдану з точки зору наявності в ньому елементів, властивих для дискурсу ненасильства.

Останні дослідження і публікації

Серед літератури, присвяченої „помаранчевій революції”, можна виокремити такі типи видань: 1) аналітичні – серед них можна назвати монографію С. Кульчицького „Помаранчева революція” і збірник наукових праць „Оранжевая” революция”; 2) збірники документів – тут найгрунтовнішим є тритомник, підготовлений В. Литвином; 3) видання, що містять мемуари, той чи інший особистий погляд учасників на події – серед таких можна назвати збірники, підготовлені Д. Яневським, книги А. Колесникова, О. Забужко та ін.; 4) нарешті, як окремий жанр, можна виділити збірники матеріалів, відібраних з інтернетівських сайтів, що включають як короткі фактологічні свідчення про події, так і окремі спостереження, репліки, що додають важливі штрихи до їх характеристики [1]. Згадані видання дають багатий матеріал для аналізу. Практично всі вони відзначають ненасильницький характер процесу, містять цікаві окремі спостереження і міркування щодо цього. Проте в жодному з них нам не вдалося знайти спеціального аналізу феномена „помаранчевої революції” (і, зокрема, Майдану), де розглядався б його можливий зв’язок з традицією ненасильства у політиці.

Основний матеріал і результати дослідження

Розпочати слід з характеристики самої традиції ненасильства в політиці, як вона склалася у класичному вигляді в діяльності її найбільш авторитетних представників – М. Ганді і М.-Л. Кінга. Перше, на що тут традиційно звертають увагу, це нагадування про типову помилку щодо ненасильства: трактування його як пасивності (ось одне з таких визначень: „Використання пасивного опору як форми протесту і засобу боротьби”). Насправді термін „сатьяграха”, який обрав М. Ганді, означає „стійкість в істині”. І в усіх випадках, що увійшли в історію як перемога руху ненасильства (докладніше про це далі), зустрічаємо такі принципові елементи, як стійкість характеру учасників руху, продумана тактика їх дій.

Фундаментальним для традиції ненасильства є введення (повернення) в політику феномена гідності людини, що виступає справжньою універсалією. Перше визначення М. Ганді щодо закону в британській колонії у Південній Африці (спрямованого проти спільноти індійців), з опору якому й почалася перша сатьяграха: „Він в корені підірве наше почуття власної гідності” [2]. І коли М. Ганді говорить про необхідність пробачити англійцям, то вводить цей же елемент як вихідний: „Прощення є прикрасою воїна. Але утримуватися від покарання лише в тому випадку означає „пробачити”, якщо є можливість карати. Прощення не має сенсу, якщо виходить від безсилого” [3]. І коли він пропонує звернутися до традиційної прядки як засобу проти граничної бідності, то тут знову зустрічаємо цей наріжний елемент. Індолог О. Д. Літман зазначає: „Враховуючи, що колоніальний уряд не здійснює жодних кроків для ліквідації безробіття, Ганді вважав, що кхаді (тип тканини, що вироблявся на такій прядці – Е. Щ.) певною мірою економічно допоможе безробітним, а головне – підніме в них почуття власної гідності, вселить в них впевненість у власних силах” [4]. Тобто, і для політичної, і для економічної, і для моральної сфери (щоб пробачити своєму колишньому гнобителеві) – необхідна гідність.

Цей наріжний елемент для руху ненасильства пов’язаний з іншим: прийняттям відповідальності (зрозуміло, що без гідності немає відповідальності). На відміну від карного злочинця, який намагається приховати свій злочин, учасник ненасильницького руху, виступаючи проти несправедливого закону, від початку свідомо приймає на себе відповідальність. Як промовляє М. Ганді до індійців після подій, коли англійська влада застосувала проти беззбройних протестантів зброю: „Ми повинні бути готові до того, щоб з душевною рівновагою дивитися не на тисячі вбитих невинних чоловіків і жінок, але на багато й багато тисяч, перш ніж Індія підніметься до недосяжного розряду . Нехай кожен дивиться на повішення як на звичайну в житті справу .” [5].

І так само, під час проведення акцій громадянської непокори в південних штатах США, коли адміністрація видала розпорядження про широкі арешти учасників, ті, хто підпадав під ці рішення, самі пішли в поліцію: „Ніхто не боявся. Ніхто не намагався уникнути арешту. Багато негрів добровільно пішли до контори шерифа, щоб дізнатися, чи є в списках їхні прізвища, і якщо їх там не було, йшли розчаровані. Колись заляканий народ відразу перетворився, хто колись трусився перед законом, тепер переживав почуття гордості, якщо їх мали арештувати за участь в боротьбі за свободу” [6]. Перестали боятися навіть погроз Ку-клукс-клану: „Зазвичай після погроз Ку-клукс-клану негри замикали двері будинків, зачиняли ставні, вимикали світло. Але цього разу вони підготували сюрприз. Коли приїхали кланівці, за повідомленнями газет, приблизно на сорока вантажівках, одягнуті у свої балахони і капюшони, двері будинків були відчинені, всюди світилося світло. Коли куклукскланівці проїжджали вулицями, негри поводилися так, ніби дивляться циркову виставу. Багато з них виходили і йшли вулицею, як зазвичай, дехто просто стояв на ганку. Проїхавши кілька кварталів, машини повернули у провулок і зникли в пітьмі” [7]. Таке явище є прикметною рисою ненасильницьких кампаній.

Нарешті, принциповим для традиції ненасильства є поважання права, законослухняність. М. Ганді пише: „Перш ніж брати участь в кампанії громадянської непокори, кожен має з старанністю і повагою дотримуватися державних законів”. „Сатьяграх дотримується законів суспільства свідомо і з власної волі тому, що вважає це своїм священним обов’язком. Тільки коли людина ретельно дотримується законів суспільства, вона здатна судити про те, які з цих законів хороші й справедливі, а які несправедливі. Тільки тоді у неї з’являється право на громадянську непокору певним законам в точно визначених обставинах” [8].

Повага до права, закону необхідна ще й тому, що завданням ненасильницького опору в цих класичних випадках було проведення переговорів: адже ситуація до початку ненасильницьких кампаній відзначалася тим, що і індійці для англійців, і негри для білих не були рівними партнерами, не сприймалися як рівні за гідністю. Говорячи про тактику прямих дій, що стала „візитівкою” традиції ненасильства (докладніше про неї далі), М.-Л. Кінг зазначав: „Переговори і є метою прямих дій. Мета ненасильницьких дій – створити таку кризу і таку важливу за наслідками напруженість, щоб суспільство, яке вперто відмовляється вести переговори, було змушене глянути фактам в обличчя. Ці дії спрямовані на таку драматизацію проблеми, щоб її не можна було більше іногрувати.

Я щойно згадав про створення напруженості як про частину ненасильницького опору. Це може здатися жахливим. Але, зізнаюсь, мене не лякає слово „напруженість”. Я щиро виступав проти насильницької напруженості, але існує конструктивна, ненасильницька напруженість, необхідна для розвитку суспільства. Подібно до того, як Сократ відчував необхідність створення напруженості в умах людей, щоб вони могли піднятися над їх міфічними уявленнями і напівправдою, що сковували їх, і вільно досягнути високого рівня творчого аналізу й об’єктивних оцінок, ми маємо відчути потребу в осах ненасильства, які створять у нашому суспільстві обставини напруженості, яка допомагає людині піднятися з похмурих глибин забобонів і расизму до величних висот розуміння і братерства” [9].

Отже, ненасильницька кампанія спрямована на переведення в переговорний режим ситуації, коли одна частина суспільства відмовляється сприймати іншу як гідного опонента. Відповідно, тактика ненасильницького руху поєднує в собі два елементи: створити становище, коли ігнорувати тебе неможливо, і при тому зробити це засобами, які не шкодять гідності опонента: ти зацікавлений в ній так само, як у своїй – тому що перед тобою твій майбутній партнер на переговорах.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com