У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Феномени “опозиційної ідеології“ та “ідеології опозиційності“

Феномени “опозиційної ідеології“ та “ідеології опозиційності“

Роль політичної ідеології в діяльності політичних партій обумовлює необхідність дослідження не лише впливу ідеологічних програм на характер функціонування тих чи інших партутворень, цілі й методи їх політичної боротьби, але й механізмів зворотного впливу, коли конституювання “позиційних” та “опозиційних” партій спричиняє появу таких феноменів, як “позиційна” та “опозиційна” ідеології. В політологічних дослідженнях вживається поняття офіційної ідеології (не слід ототожнювати з поняттям державної ідеології). Проте, на думку автора, воно є надто широким за змістом і, по суті, містить у собі цілі й цінності, що визнаються як опозицією, так і партіями, що мають вирішальний вплив на функціонування органів державної влади. (Фактично основні цінності офіційної політичної ідеології визначаються у Конституції держави і програмують загальну спрямованість, у межах якої можуть варіюватися ті чи інші програми суспільно-політичного розвитку). Тому в дослідженнях політичних ідеологій та їх впливу на розвиток суспільно-політичних відносин, політичної свідомості, політичної культури важливою теоретичною проблемою є вивчення підстав виникнення і розвитку опозиційної ідеології, а також можливості застосування критерію опозиційності для характеристики тих чи інших політичних ідеологій.

Актуальність проблеми

обумовлена тим, що в транзитивних політичних системах зустрічаємо феномен “ідеології опозиційності”, яка, будучи однією з форм псевдоідеології, переймає функції політичної ідеології, а відтак впливає на розвиток політичних процесів. Особливої актуальності аналіз цієї проблематики набуває в умовах загострення боротьби різних політичних сил (насамперед політичних партій) за державну владу, коли остання перетворюється з засобу реалізації програмових цілей партії на мету всього політичного процесу. В таких обставинах основною цінністю опозиційних політичних партій (головних претендентів на державну владу) може стати відсторонення від влади нинішньої політичної еліти чи навіть окремих посадових осіб, як вважає Л. Тупчієнко [1], і її заміна новою, яка зовсім не обов’язково відрізняється (або і взагалі не відрізняється) від попередньої своїми програмово-ідеологічними настановами чи баченням шляхів суспільно-політичного розвитку.

Саме такий період загострення політичної боротьби спостерігаємо в Україні. Ця обставина спонукає до чіткого усвідомлення, в яких випадках маємо справу з „опозиційною ідеологією”, а в яких – з „ідеологією опозиційності”, де діє опозиція, а де, за визначенням М. Михальченка, відбувається лише „інсценування опозиції”, коли на її місце приходить звичайна фронда [2].

Мета статті

В процесі аналізу автор ставить за основну мету дослідження таких феноменів, як „опозиційна ідеологія” та „ідеологія опозиційності”, що спостерігаються у процесі розвитку стабільних і перехідних політичних систем. Досягнення мети можливе при послідовному розв’язанні таких завдань:

а) висвітлити зв’язок між боротьбою політичних партій за державну владу та процесом постання опозиційних ідеологій;

б) проаналізувати залежність між характером політичної системи і перспективою виникнення феномена „ідеології опозиційності”;

в) розкрити зміст поняття „ідеологія опозиційності” та показати, чим він відрізняється від опозиційної ідеології.

Матеріали дослідження

Коли вчені розробляють класифікаційні моделі, що дозволяють виокремити основні групи ідеологій, то, як правило, користуються такими критеріями, як поділ: а) за змістом та спрямованістю головних ідей і цінностей політичної ідеології (всі ідеології розглядаються як прогресивні або реакційні, демократичні або тоталітарні тощо); б) за об’єктом впливу та межами поширення (партикулярні та універсальні); в) за методами їх обґрунтування (раціональні та ірраціональні) [3]. Водночас доволі поширеним є метод класифікації політичних ідеологій на основі критерію партійності [4]. У переважній більшості досліджень сучасного ідеологічного простору найактивніше застосовується саме цей метод. Проте органічний зв’язок політичної ідеології з політичними партіями породжує кілька важливих питань, які потребують ретельного науково-теоретичного висвітлення.

Насамперед це стосується такої проблеми: деякі характеристики політичних партій як носіїв і суб’єктів політичної ідеології мають тенденцію передаватися самим ідеологіям. А це дозволяє визначати додаткові критерії, що можуть застосовуватися для аналізу як політичних ідеологій взагалі, так і специфіки їх динаміки у політичній свідомості громадян. Тобто, маючи за мету боротьбу за політичну владу (без цього неможливе саме поняття „політична партія”, оскільки навіть у законодавчих актах політична партія визначається як „зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах” [5]), політичні партії, природно, діляться на дві основні категорії: „позиційні” (мають вирішальний вплив на реалізацію державної влади) та „опозиційні” (репрезентують демократичну меншість). Якщо ж маємо справу з багатопартійними системами (коли партійна система не описується у термінах двопартійності), то і в цьому випадку утворюється спектр політичних партій, які розташовуються в ньому залежно від свого ставлення до конкретних дій чи настанов провідної політичної сили (нею може бути одна політична партія, партійний блок, партійна коаліція).

Зрозуміло, що в умовах демократії (навіть неусталеної) подібний розподіл у середовищі політичних партій спричиняється ще й тим, що в процесі вільних та рівних демократичних виборів громадяни віддають перевагу певним політичним програмам, або, інакше кажучи, обирають ту або іншу політичну ідеологію. В результаті цього окремі політичні ідеології, а разом з ними і програми суспільно-політичних перетворень, стають не просто домінуючими (визнаними більшістю суспільства), але й отримують шанс бути реалізованими завдяки застосуванню інструментів та механізмів державної влади.

Тобто серед політичних ідеологій виявляються „позиційні ідеології” (їх ще можна окреслити як „офіційні”, хоча, на думку автора, цей термін має дещо інший теоретичний зміст) та „опозиційні ідеології”. Але подібний поділ політичних ідеологій, оскільки він є похідним від результатів змагання партій за державну владу, може породжувати й несподівані наслідки. До них слід, зокрема, зарахувати появу феномена „ідеології опозиційності”, коли, програвши міжпартійну боротьбу, та чи інша політична партія (або політичні партії) проголошує основною політичною цінністю знищення чи відсторонення від влади будь-якими засобами „позиційної” політичної партії. У результаті відбувається доволі специфічна трансформація політичної ідеології, сутність якої має бути досліджена у межах політичної науки.

Інша проблема, що обов’язково постає у цьому контексті (коли йдеться про взаємозв’язок понять „політична партія” та „політична ідеологія”), стосується характеру зв’язку між політичною партією та політичною ідеологією. З точки зору класичної політичної теорії, це питання не становить серйозної проблеми. Справді, якщо виходити з припущення, що політична ідеологія лежить в основі визначення політичних пріоритетів і політичних цінностей тих програм суспільно-політичного розвитку, які сповідуються кожною конкретною партією, то тоді маємо визнати, що політична ідеологія детермінує собою політичну активність партій, визначає основні напрямки їх діяльності, зумовлює їх орієнтацію у політичному просторі. Однак, очевидно, це положення має характер лише наукової гіпотези. Тобто воно, безумовно, спрацьовує, але далеко не скрізь і не у всіх випадках. Зокрема це стосується ситуацій, які виникають у так званому „деідеологізованому” політичному просторі, коли об’єктивно існують політичні партії, які чи взагалі не можуть чітко артикулювати свою ідеологічну складову, чи використовують певні класичні ідеології (ліберальну, консервативну, соціал-демократичну, націоналістичну тощо) для вирішення суто корпоративних завдань. В. Паламарчук та О. Литвиненко описують це явище як існування численної кількості політичних партій за „відсутності скільки-небудь чітких і системних ідеологічно-програмних настанов” [6].

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com