У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Ставлення Франції до війни в Іраку

Ставлення Франції до війни в Іраку

Сьогодні проблема Франції, що вона не підтримує рішення щодо військових дій. Давайте звернемо увагу, що дуже багато підприємців, ця інформація доступна, мають великі інтереси в Іраку.

Франція разом з Німеччиною та Росією з самого початку ставила на порядок денний неприпустимість військових дій в Іраку без рішення ООН і без існуючих для цього реальних потреб. Однак, США, проігнорували дану позицію і розпочали військові дії в Іраку без належної не це згоди.

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан минулого тижня висловив припущення, що може бути прийнята нова резолюція Ради Безпеки, котра дасть окупаційним силам мандат ООН, але яка одночасно не перетворить процес стабілізації в Іраку на операцію ООН. Пропозиції, окреслені Аннаном — уже випробувана схема: вона використовувалася на практиці під час вторгнення до східних районів Демократичної Республіки Конго. Тоді окупаційні сили діяли під командуванням Франції.

Країни, котрі із самого початку виступали проти вторгнення в Ірак — зокрема, Франція, Німеччина та Росія — зараз домагаються того, щоб ООН отримала в Іракові більшу роль і відмовляються брати участь у стабілізаційний силах у їхньому нинішньому вигляді.

Кофі Аннан попередив, що Сполучені Штати можуть стикнутися із дуже серйозними труднощами у справі проштовхування через Раду Безпеки нової резолюції, котра давала б "добро" на збільшення кількості країн-учасниць стабілізаційного процесу, але ніяк не посилювала б роль ООН у післявоєнному Іраку.

На сьогоднішній день в Іраку знаходяться приблизно 140 тис. американських солдатів за підтримкою 21 тис. військових з інших країн, 11 тис. з яких — британці. В Іраку вже знаходяться миротворчі війська 27-ми країн, у тому числі й України.

Аналітиків турбує те, що, знявши санкції у відношенні Іраку, ООН тим самим може цілком утратити контроль над тим, що відбувається в цій країні. В даний час санкції залишаються для Ради Безпеки ООН головним засобом , що дозволяє жадати від США залучення Об'єднаних Націй до післявоєнного відновлення Іраку. Для таких країн як Росія і Франція участь у рішенні проблем Іраку має як політичне так і економічне значення. Російська нафтова компанія "Лукойл" і французька TotalFіnaElf заявляють про те, що вони сподіваються, що майбутні власті Іраку з розумінням поставляться до їхніх інтересів у цій країні. Крім того, не варто забувати, що ще зовсім недавно Франція була основним постачальником товарів в Ірак у відповідність із програмою "нафта замість на продовольство".

Лідери Німеччини, Франції і Великобританії зустрілися минулої суботи в Берліні. Головним чином для того, щоб постаратися зменшити розбіжності в поглядах на повоєнне майбутнє Іраку. Востаннє німецький канцлер Герхард Шрьодер, французький президент Жак Ширак і британський прем’єр-міністр Тоні Блер провели неформальний тристоронній саміт два роки тому — під час обіду в штаб-квартирі Блера на Даунінг-стрит, 10. Відтоді у трьох європейських важкоатлетів виникали розбіжності з різних питань, але війна в Іраку міцно розвела їх по різні боки барикад. Британія однозначно підтримала американського стратегічного партнера та стала тим єдиним союзником, із яким США створили коаліцію для походу на Ірак. Франція і Німеччина виступили непримиренними супротивниками воєнних дій у цій державі.

Проте сьогодні, коли Сполучені Штати пропонують ООН схвалити проект резолюції щодо Іраку, іншими словами, просять світове співтовариство про допомогу у відновленні зруйнованої країни, Німеччина вирішила, що напередодні Генеральної Асамблеї ООН, присвяченої майбутньому Іраку, можна було б мирно врегулювати європейські розбіжності. Особливих успіхів берлінський міні-саміт не приніс. На них, власне, і не розраховували. Але як «пробна куля» зустріч a trois цілком удалася, і навіть засвідчила, що внутрішньоєвропейське взаєморозуміння цілком досяжне.

Хто справді скористався плодами берлінського саміту, то це, безсумнівно, Німеччина. Ще минулої осені соціал-демократи під керівництвом Герхарда Шрьодера з труднощами виграли загальні вибори, та й то завдяки використанню антивоєнної, отже, антиамериканської риторики. Цієї ж осені, незворушно витримавши паузу протистояння із США й не «заплямувавшись» в іракській війні, канцлер Шрьодер вирішив, що настав час «пом’якшитися». За день до берлінського саміту в інтерв’ю газеті New-York Times він «великодушно» пропонує Сполученим Штатам забути сварку через війну в Іраку.

Насправді Німеччина вже втомилася, передусім — «економічно», — від прохолодних відносин із США. Німецька економіка перебуває у стані повзучої рецесії, рівень безробіття зашкалює, дефіцит бюджету повільно, але неухильно зростає. Крім того, Шрьодер дедалі сильніше відчуває політичну хисткість свого червоно-зеленого кабінету.

Ось чому на берлінській зустрічі Шрьодер намагався відігравати роль примирителя між Шираком і Блером в іракському питанні, при цьому дистанціюючись від жорсткої позиції Франції, але й не приєднуючись до проамериканської Британії. У такій іпостасі він і вилетів до Нью-Йорка на засідання асамблеї ООН, де на середу в нього була запланована зустріч із президентом Бушем, перша за останні 18 місяців.

Ніхто не сподівався, що берлінський міні-саміт вплине на французького президента. Проте . Поопиравшись у суботу в Берліні, Ширак уже в понеділок під час інтерв’ю тій-таки New-York Times дав зрозуміти, що Франція не має наміру застосовувати право вето під час голосування в Раді Безпеки проекту нової резолюції ООН щодо Іраку, запропонованої Сполученими Штатами.

Єдиний пункт, щодо якого Франція не збиралася поступатися, стосувався термінів установлення суверенітету нового Іраку. Париж наполягав, щоб передача влади суверенному іракському уряду відбулася якнайшвидше — уже на початку наступного року. Коли держсекретар США Колін Пауелл назвав цю вимогу «просто нереальною», французи запропонували поетапний план, що передбачає передачу влади в Іраку спочатку Правлячій раді, яка перебуватиме під контролем США, а потім протягом дев’яти місяців реальне керівництво країною повинно перейти до незалежного іракського уряду. Проте й цей план у США не вважають життєздатним. Кондоліза Райс відкинула його одразу, заявивши, що владу в Іраку необхідно встановити демократичним шляхом — на основі нової конституції та загальних демократичних виборів. Тоді Ширак заявив, що Франція може й підтримати проект резолюції, і навіть відправити в Ірак свої війська, але тільки в тому випадку, якщо США чітко визначать графік переходу влади в країні до незалежного й легітимного уряду Іраку.

Виступ французького президента на засіданні Асамблеї ООН завершився бурхливими оплесками, які передусім стосувалися його слів про те, що жодна країна світу «не має права діяти від імені інших».

Коротка зустріч Ширака й Буша в Нью-Йорку практично нічого не змінила в позиціях двох країн. Кожна залишилася при своїй думці стосовно війни в Іраку й ролі ООН у врегулюванні глобальних конфліктів. Єдиний позитив у тому, що лідери домовилися про спільні дії проти розповсюдження зброї масового знищення.

Позиція Франції та особисто її президента спровокувала в американських медіа багатомісячну антифранцузьку кампанію. Минулого тижня Томас Фрідман, провідний аналітик New-York Times, переплюнув своїх братів за цехом, написавши: «Франція вже не наш союзник. Вона стає нашим ворогом». Більше того, журналісту здалося, що Франція узагалі хоче американського провалу в Іраку. Підготовлена таким чином американська публіка ніяк не сприйняла жест французького президента з покладанням вінка до місця зруйнованих терористами веж Світового торговельного центру. Американці зробили вигляд, що забули й слова французького президента, сказані ним 11 вересня 2001 року, «ми всі сьогодні — американці». Часи змінюються: нинішній політичний клімат у США характеризується безкомпромісним гаслом воєнного часу — «хто не з нами, той проти нас».

«Не проти» виявилася, як відомо, єдина країна — Великобританія, пов’язана особливим стратегічним партнерством із США. За однозначну підтримку США, за створення спеціального досьє щодо Іраку й за участь у воєнних діях лейбористський уряд на чолі з Тоні Блером зазнає відчутних втрат у рейтингах — британський електорат ось уже понад місяць стежить за перебігом публічного розслідування причин смерті військового експерта доктора Келлі, яке, у свою чергу, докладно та небезсторонньо висвітлюють усі мас-медіа країни.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com