У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Н.Макіавеллі – засновник нової світової науки

Н.Макіавеллі – засновник нової світової науки

Мрії гуманістів про швидке настання „золотого віку” не виправдилися. Реальність була іншою. Постійні війни, контрреформація, зміцнення централізованої феодальної влади, експансія іноземного панування – ознаки тодішнього життя. в тодішній Італії не знайшлося сили, яка б створила національну монархію, як це сталося в Франції і Англії. Саме в цей час виникло вчення Н.Макіавеллі (1469-1527 рр.).

Сам мислитель народився у Флоренції в збіднілій аристократичній сім‘ї. Він не зміг отримати університетської освіти, але дякуючи сумлінній праці в галузі самоосвіти досяг значних успіхів. Маючи добрий рівень знань Н.Макіавеллі пощастило отримати досить високі державні посади. Так, в 1498 р. він був призначений на посаду канцлера-секретаря Ради десяти (комісії свободи і миру), що змусило його займатися військовими справами, вести ділову переписування із представниками республіки за кордоном.

За 14 років служби секретарем Н.Макіавеллі написав тисячі службових листів, донесень, велику кількість проектів законів, урядових розпоряджень, військових наказів. Неодноразово виїжджав за кордон з дипломатичними місіями.

Накопичений досвід позволив Н.Макіавеллі створити ряд оригінальних праць. Серед яких „Князь”, „Роздуми”. Читаючи ці твори сьогодні, здається, що вони були написані не 500 років тому, а вчора. Настільки ці думки актуальні і багатогранні.

Зробимо спробу дати невеличкий аналіз деяких із них. Головним стимулом поведінки людини пов‘язаний з бажанням зберегти своє майно і здобутки ще власності. У праці „Князь” Н.Макіавеллі писав, що люди швидше простять смерть батька, ніж втрату майна. Приватновласницький інтерес передує людській турботі про честь і почесті. З метою викорінення егоїзму людської природи, на його думку, необхідно ввести державну організацію як вищої сили, що змусить поставити її у вузькі межі. Звідси випливають передумови диктатури суспільного договору.

В творчості Н.Макіавеллі виявилися елементи фаталізму. На його думку кожна людина яка приходить у це життя рано чи пізно відчує могутність своєї долі. Проте могутність долі можна стримати надзвичайною могутністю.

Суть релігії Макіавеллі розглядалась як явище суспільного життя, яке підпорядковане законам виникнення, розвитку і загибелі. Не можна мислити собі суспільства без релігії, так як вона необхідна і є єдиною формою суспільної свідомості, забезпечує духовну єдність народу та держави. Ставлення до різноманітних релігій і культів визначається суто державними інтересами і суспільною користю. Н.Макіавеллі стверджував, що релігія перебуває у великій відповідальності з повсякденним життям, а це небезпечно для суспільства і держави. На його думку етичні засади християнства не є здійсненними, а тому не можуть бути сприятливими для зміцнення держави. Критикуючи християнство він звертається до релігій древніх, йому імпонували древні обряди, які супроводжувалися жорстокістю і кровопролиттям. Він доводив, що саме ця релігія відповідала інтересам зміцнення держави.

Особливу увагу Н.Макіавеллі приділяв політиці. Він зазначав, що вона має свої цілі і закони, які незалежні не лише від релігії, але і від моралі. Головним критерієм політичної діяльності, мета якої – зміцнення держави, є користь і успіх досягнення поставлених завдань. Добре не те, що сприяє зміцненню держави, політичний результат повинен досягатися будь-якими засобами. Тут можна використовувати обман, шантаж, підкуп, насилля тощо.

Головною особою у Макіавеллі – можновладець, розумний політик, який застосовує у своїй діяльності всі засоби політичної боротьби і досягає успіху. В своїй діяльності політик не повинен користуватись гуманістичними ідеями, а бути жорстким прагматиком. Його ціль одна – вивести державу на високі і міцні позиції.

Виділяючи дві форми держави – монархію і республіку Макіавеллі вказував на велике значення монархії в перехідний період. Проте перевагу віддавав республіці. Кращою він вважав таку республіку, в якій до здійснення владних повноважень одночасно покликані представники знаті і народу. Захищаючи рівність як принцип побудови держави, мислитель розумів під нею скасування всіх феодальних привілеїв, пом‘якшення майнових протиріч, які підривали суспільні устої. Тільки свобода і рівність можуть розвинути здібності людей, викликати у них повагу до спільного блага.

Ми бачимо, що мета якої прагнув досягнути Макіавеллі була прогресивною, але засоби її досягнення були різні. Ігнорувалася мораль, постановка в центр політики цинізму – все це дістало назву макіавеллізм. На практиці його теорію не тільки застосовували, але і застосовують в наш час.

Саме співвідношення між вченням Н.Макіавеллі та макіавеллізмом досить складне. В соціальній дійсності макіавеллізм дістає ґрунт для існування там, де вузька соціальна база, на яку спирається влада, де політика суперечить загальнонародним інтересам. Для того, щоб запобігти макіавеллізму необхідна активна участь різних верств населення в політичному житті суспільства, демократичність і самої політики, і способу добору політиків.

Творчість Ніколо Макіавеллі органічно зв'язана з його епохою, він є цілком людиною свого часу, і його політична наука являє собою філософію часу. Але це не виходить, що поза тимчасовими межами Відродження його праці не мають ніякої цінності. І багато років після його смерті політики, дипломати, філософи сперечалися про його книги, розбиралися в його ідеях, не завжди погоджувалися з ним, але все рівно випливали його рекомендаціям.

Макіавеллі усвідомлює те, що існує велике розходження тим, що існує в житті, і тим, що повинно бути. "Тому що відстань тим часом, як люди живуть і як повинні б жити, настільки велика, що той, хто відкидає дійсне заради належного, діє скоріше на шкоду собі, ніж на благо, тому що, бажаючи сповідати добро у всіх випадках життя, він неминуче загине, зіштовхуючись з безліччю людей, далеких добру. З цього випливає, що керівник держави, якщо він хоче зберегти владу, повинний набути уміння відступати від добра і користатися цим умінням дивлячись по потребі".

Утопічним елементом політичної ідеології Макіавеллі варто вважати те, що керівник держави був чисто теоретичною абстракцією, символом вождя, ідеальним кондотьером, а не політичною реальністю.

Єдино можливим розумним державним устроєм Макіавеллі вважає тільки монархію ( не за назвою, але по внутрішній суті ), тобто влада однієї сильної людини - не деспотизм, але тиранію - чисте страшне панування, необхідне і справедливе, коли незабаром воно конституює і зберігає державу. У такий спосіб для Макіавеллі вищою метою політики взагалі і державного діяча зокрема є створення нового і при цьому життєздатної держави тоді, коли це необхідно, чи підтримка і зміцнення існуючого ладу там, де це можливо. У даному випадку ціль - життя країни - виправдує практично будь-які, що аби приводять до успіху, засобу, навіть якщо ці засоби не укладаються в рамки загальноприйнятої моралі. Більш того, для держави не має сили поняття про гарному і дурному, ганебному і підлому, про підступництво й обман; воно вище всього цього, тому що зло в ньому примирено із самим собою. Але в той час як розум Ніколо Макіавеллі не бачить альтернативи одноособової влади сильної людини, серце його певне тяжіє до республіканських ідеалів, ища їхнього втілення й у древніх республіках, і в сучасній йому Флоренції. Макіавеллі явно прагне піклуватися про благо народу, причому він навіть знаходить цьому цілком практичне пояснення для керівник державиів - тому що незадоволений, що нехтує свого вождя народ - це більш страшна погроза для будь-якого правителя, ніж найдужчий зовнішній ворог. Перша заповідь і найперший борг керівник державия - це уселити своїм підданої якщо не любов (по-перше, це досить складно і не занадто надійно в силу властивим людям невдячності, а, по-друге, не підкріплена грубої силоміць любов може бути легко віддана ), те хоча б повага, заснована на повазі, замилуванні і примітивному страху. Макіавеллі наполегливо переконує, що сильна держава можна одержати тільки невпинно піклуючись про благо народу. Саме в цьому змісті Макіавеллі розуміє ідею демократії, для нього ідеальним державним устроєм є те, що забезпечує благо більшості. При цьому як прийнятний засіб боротьби із супротивниками Макіавеллі згадував навіть фізичне усунення непокірливої і небезпечної меншості, аби тільки ця акція дійсно була необхідної і мала більш - менш законний вид в очах інших громадян. Найбільшою погрозою спокійному правлінню Макіавеллі вважав сховане невдоволення народу і, як наслідок цього, - виникнення різних змов і таємних суспільств. Розуміючи, що змови легше запобігти, ніж розкрити, Макіавеллі пропонує для цього в "Керівник державиі" різні "рецепти" як для тільки що завойованих (створених), так і для успадкованих держав. Особливо цікаво в

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com