У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Анархізм на Україні за участю Нестора Махна

Сторінка 4

Спроба змови привела до протилежних наслідків, ставши головною причиною переходу махновців на антипетлюрівські позиції й випуску відповідної відозви. Більш того. Н.Махно вирішив помститися, організувавши замах на життя С.Петлю­ри і вступивши в зговір з групою вороже настроєних про­ти С.Петлюри галицьких офіцерів. Спільний план зазнав невдачі. Особиста зустріч лідерів, під час якої планувалося вчи­нити замах, не відбулася, але ні про яку співпрацю після под­ібних додій не могло бути і мови.

Укладена угода не вирішувала всіх протиріч, але багато в чому готувала їх вирішення. Сторони визнавали право на взає­мне існування, створювали об'єднаний фронт проти спільного ворога. В разі перемоги передбачався розподіл сфер впливу в Україні і можливо федеративний характер її існування. Оцінити втрачені перспективи можна, нагадавши ситуацію листопаду 1918 р., коли згідно донесень розвідки УНР, чисельність РПАУ/м/ досягла 100000 чол., перевищивши чисельність державних армій, відступаючих і уражених епідемією. Тоді штаб Махно знову відвідав Ю.Тютюнник, але вже як прохач, згодний за озброєння повстанців Київщини визнати зверхність РПАУ/м/. Та надто багато довіри було втрачено за цей час. “УНР - наш класовий ворог, - кричав Н.Махно на Ю.Тютюника – жодної гвинтівки я не відпущу для цього імперіалістичного васала”.

З осені 1919 р. махновські програмні документи й друкові органи висувають претензії щодо розповсюдження руху всю територію України і його гегемонію в політичній репрезентації країни, По суті претендуючи на новий варіант української ідеї, затвердженої в Декларації РПАУ/м/. Згідно з її положеннями, Україна стала колискою “третьої” революції, що має охопити всю Україну і “визволити її від всіх сальників і владників”. “Путь к свободе” розвивав ідею: “Ми повинні прийти трудящим на допомогу з об'єднаними зусиллями, встановити знамена трудового народу по всій Україні від крайньої півночі до крайнього півдня”. В зверненні українського “трудового народу” від 7.ХІІ.1919 р. Н.Махно закликав надати руху загальної підтримки. Тут же місти­ся апеляції загального змісту до світової громадськості, що мала зрозуміти сутність українських подій і стати на заваді узурпаторам влади на Україні”, серед яких значився і “ворог революції” Петлюра.

Справжнім рупором патріотичної пропаганди стала полтавська газета “Анархіст-повстанець”. Згідно з її визначенням “Анархо-махновський рух на Україні є рух самобутній, національний”. Ця ж таки газета запитувала: “В чому спасіння української нації? Який ідейний рух дійсно спасе українську націю, її свободу та незалежність? Відповідь ясна. Сам народ уже давно усвідомив, що єдине його спасіння в анархізмі, безвладній трудовій федерації, що є єдино вільна незалежна організація, яка повинна привести націю до давноомріяної свободи і процвітання українського народу”.

Махновці доклали багатьох зусиль, аби залучити на свій бік масу українських повстанців, особливо влітку 1920 р., після звістки про союз УНР з Польщею. Махновська преса кілька днів повідомляла про колишніх петлюрівців, що вступали в РПАУ/м/. Так, влітку 1920 р. на Полтавщині до махновців приєдналися загони петлюрівських отаманів Скирди та Молчанова. За свідченнями члена ЦК УПСР Лизанівського, Махно створив з полтавськими повстанцями спільний штаб і писав у відозвах, “що український народ треба визволити від великоросів, але ні я, ні Петлюра не захистимо вас, захищайтесь самі. За нами йде Врангель, а тому озброюйтесь!” Винниченко додає, що відозви Н.Махно мали підпис: “Син України”.

Постійних зв'язків махновців з урядом УНР в цей час не було. Існують лише окремі свідчення про відвідини махновсь­кого табору представниками петлюрівського проводу в липні 1920 р. та в січні 1921 р. Начальник махновського шта­бу В.Вілаш свідчив на допиті: “не було ніяких офіційних зв'язків з петлюрівськими з'єднаннями за винятком випадко­вих, так як петлюрівці боялися нас як опозиційний табір і уникали зустрічей”.

В квітні 1921 р. пройшло обговорення проекту 2-ї Декла­рації РПАУ/м/, де не прямо закликалося до поновлення союз­них відносин з українськими державниками. Н.Махно вбачав у цьому чи не єдиний вихід з ситуації, коли треба було створи­ти якомога потужніший антибільшовицький фронт. Про те, що Н.Махно реально розраховував затвердити цей документ, свідчить той факт, що напередодні, в кінці лютого, він вступив у відносини з “Комітетом врятування України”, очолюваним отаманом Струком і через деякий час мав прибути до нього для випрацювання плану спільних дій. І.Тепер говорить, що сутність проекту зводилася до “національного визволення України”. Однак штаб та Рада революційних повстанців України не підтримали командарма. Дві течії українського визвольного руху розходились назавжди. В 1921 р. махновці подекуди співробітничали з петлюрівцями на місцевому рівні, але питання союзу між ними до рівня практичної реалізації школи більше не порушувалося.

Національний характер руху в 1920-1921 рр. визнавав і М.Кубанін: “Нападки махновських газет і самого Н.Махно спрямовані проти “московських насильників”, відозви рясні­ють все більше і більше фразами типу “звільнення рідної Ук­раїни від російського гніту" і т.п. Заключним актом, що повинен був оформити перехід махновців у табір шовіністів, був вихід спеціального універсалу про визволення “неньки України”. Цей акт не встигли випустити через втечу до Румунії. В 1928 р. Н.Махно написав спростування вищенаведеного, стверджуючи: що М.Кубанін свідомо перекрутив ідею підтримки місцевої автономії з метою створення засад для обвинувачення Н.Махна в націоналізмі. На жаль, Н.Махно не приводить ніякої конкретної інформації щодо цього періоду, а його ствердження, що Г.Кузьменко навіть не намагалась схилити його до української ідеї, не співпадає з усім комплек­сом історичних відомостей відносно неї.

Написані в 20-30 роках мемуари Н.Махна виявляють в ньому людину, яка гостро визнає свою власну національну приналежність і не полишена патріотизму. Мемуари містять в собі велику кількість промов, спеціально написаних Н.Махно, в яких пояснюється банкрутство українського державні державницького руху і правильність махновської програми. В мемуарах навіть можна знайти абзаци, де описуються якості української рево­люційної душі. Н.Махно писав російською мовою, але в передмові до 1 тому він в першу чергу повідомляє: “Про одне лишень доводиться жалкувати мені, випускаючи цей нарис у світ: це - що він виходить не на Україні і не українською мовою. Культурно український народ крок за кроком прямує до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності і це було б важливо. Але в тому, що я не можу видати свої запис­ки на мові свого народу, провина не моя, а тих умов, в яких я знаходжусь”.

В.Волін, коментуючи мемуари Н.Махна, визнавав, що у ос­таннього: “ . проступав, поряд з фанатичною вірою в селян­ство (до того ж саме в українське селянство), насторожене, недовірливе, підозріливе ставлення до всього не-селянського (і не-українського). Багато в міркуваннях і вчинках Махна по­яснюється саме тими умонастроями”. Постать Н.Махна дуже показова. Якою б не була його власна національна свідомість, його відданість анархізму значила, що він не міг прихильно ставитись до націоналістичної ідеології. Н.Махно селянин за світоглядом і його приклад може допомогти зрозу­міти селянське ставлення до національного відродження.

Стосунки Н.Махна з українською культурою вельми спе­цифічні. При всій своїй любові до рідного краю, він під час ув'язнення дозволив русифікувати себе лінгвістичне. До свого шлюбу з Г.Кузьменко (осінь 1918 р.) Н.Махно розмовляв рос­ійською мовою і вважав мову другорядною ознакою національ­ної приналежності. Проте йому таки довелося вивчити рідну мову заново. Н.Махно визнає, що влітку 1918 р. говорив ук­раїнською настільки погано. що соромився себе. Проте, зустрівшись з Н.Махно у вересні 1919 р., М.Ірчан відзначав, що Н.Махно говорив на рідній мові добре. Проте лише говорив, не наважуючись писати літературною мовою. В листі до українських анархістів США Н.Махно сповіщав, що опублі­кує свої мемуари українською мовою, як тільки знайде перекла­дача. Перекладач так і не знайшовся аж до самої смерті Н.Махна. В світлі цих фактів запевнення про можливість ав­торства Н.Махно кількох віршів, написаних українською мо­вою, виявляють свою повну безпідставність.

1 2 3 [4] 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com