У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Балканський вектор

Сторінка 2

Сьогодні міжнародне співтовариство не готове прийняти розпад Сербії. Саме цим пояснюється позиція Заходу щодо президента Югославії, в якому, як і раніше, вбачають гаранта продовження мирного процесу в Боснії і Герцеговині, незважаючи на події в провінції Косово.

Підписання Дейтонських угод відкрило практичні можливості для пошуку нової концепції зовнішньої політики Югославії, що відповідала б існуючим реаліям в Європі. Головним напрямком зовнішньої політики СРЮ проголошувалась "європейська орієнтація", що означає в довгостроковому плані вступ до ЄС, а потім, можливо, до НАТО.

США, які вже тривалий час здійснюють значний вплив на ситуацію в регіоні, в грудні 1997 р. в односторонньому порядку прийняли рішення про продовження економічних санкцій проти Югославії, що в найближчому майбутньому не може не ускладнювати для СРЮ відновлення своїх прав у різних міжнародних інститутах і організаціях.

Як ще один суттєвий чинник, що впливає на зовнішню політику СРЮ, називається РФ, яка має постійні інтереси на Балканах.

1 квітня 1998 року Рада Безпеки ООН проголосувала за оголошення ембарго на постачання озброєнь Союзній Республіці Югославії "з метою сприяння досягненню миру і стабільності в Косово". Прийнята резолюція закликає югославський уряд негайно вжити всіх необхідних заходів для досягнення політичного вирішення проблеми Косово шляхом діалогу і виконання рішень Контактної групи. Одночасно документ пропонує керівництву косовських албанців засудити всі терористичні акти і нагадує, що албанська община повинна домагатися своїх цілей виключно мирними засобами.

Звичайно, будь-який конфлікт у Косово не залишає байдужою Албанію, що мріє про возз'єднання із своїми численними одноплемін никами на території СРЮ. У кризу може бути втягнена і Македонія з її значним албанським населенням, а, можливо, і Туреччина, Греція та Болгарія. Туреччина, безумовно, прагне підтримати національні меншини, які сповідують іслам, на території СРЮ, Боснії, Болгарії і посилити свій вплив на півдні Балкан.

Не виключено, що в конфлікт можуть бути втягнені й інші країни Європи, такі як Італія, Франція, а також США, а сам конфлікт перетвориться у суто релігійний, де християнству протистоятиме іслам.

Албанія неодноразово заявляла, що вона не залишиться байдужою у випадку загострення конфлікту в Косово, надасть одноплемінни кам моральну і матеріальну допомогу, у тому числі зброєю, якщо в цьому виникне необхідність. Водночас слід ураховувати, що косовські албанці, які мали можливість після падіння комуністичного режиму в Тирані встановити тісніші контакти із своїми співвітчизниками по той бік кордону, не поспішають проголошувати гасла возз'єднання. Дві частини албанської нації тривалий час жили під різними політичними дахами, в різних економічних умовах і сьогодні значно розходяться в оцінках перспектив спільного існування в межах однієї держави. Владні кола Тирани підтримують сепаратистські настрої албанців не тільки в Косово, а й у сусідніх державах, мріючи про створення "Великої Албанії". Це не може не турбувати Афіни - історичного союзника Бєлграда.

Македонія домагається міжнародного визнання, яке деякою мірою блокується Грецією. Пароксизми грецького націоналізму тягнуться ще з 20-х років, коли чимало депортованих з Туреччини греків були розселені у частині Македонії. З того часу Греція відстоює офіційний погляд, відповідно до якого всі її громадяни - греки. Грецькі македонці, що не згодні з цим, змушені емігрувати. Саме ця македонська діаспора і є головним джерелом македонського екстремізму (зокрема фінансового), що й досі виношує мрію про "Велику Македонію", до якої входила б і частина Греції.

На даний час Македонія одержала офіційну назву "Колишня Югославська республіка Македонія". Офіційний Скоп'є, реально оцінюючи ситуацію на Балканах, дав добро на розміщення військового контингенту США на своїй території. Три сотні морських піхотинців США прибули наприкінці червня - на початку липня 1993 р. до країни під прапором миротворчої місії ООН.

На думку директора Бєлградського інституту міжнародної політики й економіки Душана Сімича, Вашингтон у такий спосіб забиває клин у сферу інтересів трьох головних сил на Балканах: ісламської, російської та європейської (німецької). Сімич вважає, що серед глобальних цілей Америки у світі найважливішими є дві - недопущення реального відродження з комуністичного попелу Росії і приборкання поширення "мусульманської небезпеки".

Боснія і Герцеговина (БіГ). Сучасний конфлікт у БіГ між представниками основних національно-релігійних груп: хорватами, мусульманами і сербами розпочався в березні 1992 р. після рекомендо ваного ЄС референдуму про незалежність.

Боснійська сторона під час війни наполегливо закликала США скасувати в односторонньому порядку ембарго на постачання зброї і, незважаючи на санкції, весь час озброювалася. Практично США, ЗЄС і НАТО не виконали своєї функції по здійсненню ембарго БіГ. Понад те, починаючи з 1994 року активні постачання озброєнь і військової техніки стимулювали наступ мусульман. Під егідою НАТО і з дозволу Ради Безпеки ООН 20 грудня 1996 р. у Боснії почалася операція "Спільна охорона", що є другим етапом міжнародної миротворчої акції по реалізації Дейтонських угод.

Конфедеративна боснійська держава залишається не більше ніж символом, незважаючи на проведені у вересні 1996 р. вибори до її найвищих органів влади. Міжетнічна напруженість не спадає. Серби, хорвати й мусульмани, як і раніше, не відчувають гострого бажання жити разом.

На розподіл сил у регіоні намагаються впливати Греція і Туреччина, які прагнуть заручитися союзницькими відносинами з іншими балканськими країнами. Але поки що всупереч їхнім бажанням регіональні міні-блоки прогрецької та протурецької орієнтації не створені. В суперечностях, які тривають і не припиняються між Грецією та Туреччиною, інші країни регіону не беруть участі. Румунія дотримується рівновіддаленості як від Греції, так і від Туреччини. Болгарія спочатку займала більш прогрецьку позицію, але з приходом до влади правоцентристів почали налагоджуватися кращі відносини з Туреччиною. Вочевидь прогрецький ухил змінився на рівноправні відносини як з Грецією, так і з Туреччиною.

Греція займає ключову позицію на півдні Балканського півострова. Найбільш значні протиріччя у двосторонніх відносинах вона має з єдиним своїм сусідом - партнером по блоку НАТО - Туреччиною. Досить пригадати, що останніми роками Анкара й Афіни неодноразово опинялися на межі війни. Відносини між цими країнами ускладнюються проблемами Кіпру, Егейського моря, турецьких меншин у Західній Фракії і Константинопольської патріархії в Туреччині.

Республіка Кіпр. Цюрихсько-Лондонська угода 1959 року визначила її державний устрій і конституцію. Гарантами процесу стали Великобританія, Греція і Туреччина, причому за Лондоном збереглися дві військові бази - Декелі й Акроті, де зараз розквартировано близько 4000 англійських військових. У грудні 1963 року на острові відбулися збройні сутички між грецьким і турецьким населенням. Згідно з рішенням Ради Безпеки від 4 березня 1964 р. сюди введені війська ООН. Третина Кіпру знаходиться під адміністрацією турків. У 1975 році керівництво турецької общини проголосило Турецьку федеративну державу, а в 1983 році було заявлено про створення Турецької республіки Північний Кіпр, що й дотепер не визнана у світі. Ці дії ще більше ускладнили ситуацію на острові, і вона залишається складною й понині. Не виключено, що Туреччина у перспективі спробує здійснити часткову інтеграцію Турецької республіки Північного Кіпру. Все це загалом не сприяє ліквідації осередку напруженості між Грецією і Туреччиною.

Слід підкреслити, що особливий вплив на розвиток турецько-грець ких відносин має відсутність воєнного паритету між Анкарою й Афінами. За умов, коли турецьке керівництво заявляє про готовність застосувати свої збройні сили у відповідь на "неправомочні дії" Греції, чотириразова військова перевага Туреччини над Грецією залишаєть ся поки що головним аргументом суперечки. Тому ймовірність конфлікту зберігається.

1 [2] 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com