У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Мартос Б.М. - керівник уряду УНР (1879 - 1977) (керував урядом: квітень – серпень 1919 р.)

Мартос Б.М. - керівник уряду УНР (1879 - 1977) (керував урядом: квітень – серпень 1919 р.)

Народився 20 травня 1879 р. у м. Градизьк Полтавської губернії, нині смт Глобинського району Полтавської області. Виходець із старовинного козацького роду Мартосів.

У 1897 р. закінчив із срібною медаллю класичну гімназію у м. Лубни (нині Полтавської області). Потім навчався на математичному відділі Харківського університету. У 1899 р. вступив до таємної Української студентської громади Харкова. У 1900 р. на влаштованих громадою нелегальних шевченківських роковинах виступив з доповіддю про соціально-політичні погляди Кобзаря. Тут він познайомився з С. Петлюрою і зустрів свою майбутню дружину М. Кучерявенко. Влітку цього року взяв участь у 1-му Українському студентському конгресі у Галичині. Після повернення до Харкова виступав з доповідями про галицький кооперативний та культурно-освітній рух.

У 1901 р. після арешту за участь у студентській демонстрації його вислано на два роки з Харкова «під нагляд поліції». Працював на Полтавщині, де в тісному контакті з РУП вів національну пропаганду серед селянства, організовував по селах таємні бібліотеки, викладав політичну економію та українську літературу у таємних гуртках. Нехтуючи переслідуваннями жандармів та незважаючи на неодноразові обшуки й допити, допомагав РУП у друкуванні та поширенні відозв. 1901 р. брав участь у підпільній конференції Українських студентських громад у Полтаві.

У 1903 р. вернувся до Харкова і активно включився у діяльність Української студентської громади. Відбув півроку ув’язнення за членство у РУП та участь у транспортуванні шрифту для нелегальної друкарні. Двічі оголошував голодування. Після звільнення поринув у вир подій революції 1905 р. Вступив до УСДРП, брав участь у виробленні її програми, розповсюджував відозви та видання партії, виступав на мітингах, виїздив у села для боротьби з пропагандою серед селян російських есерів. На життя заробляв приватними уроками, лекціями, бо лише у 1908 р. йому вдалося закінчити математичний відділ Харківського університету. Певний час викладав математику у жіночій гімназії та на різних курсах, доки йому не заборонили педагогічну діяльність. Потому виїхав на Волинь і у 1909–1911 рр. працював старшим інструктором кооперації.

У 1910 р. відбув десятимісячну практику у Волзько-Камському банку в Києві. Згодом, рятуючись від переслідувань поліції, виїхав на Кубань, де протягом 1911–13 рр. керував фінансовим відділом Управління Чорноморсько-Кубанської залізниці і входив до дирекції Кубанського кооперативного банку (1913 р.). Паралельно вів курси української мови та літератури у таємному гуртку школярів середніх класів.

Через два роки вернувся в Україну і протягом 1913–17 рр. працював інспектором кооперації у Полтавському губернському земстві. Продовжував опановувати економічну науку. Приділяв особливу увагу розбудові споживчих та промислових кооперативів і поширенню в масах економічних знань. Уже на схилі життя згадував, як місяцями жив на селі, навчаючи дітей і спілкуючись з представниками сільської інтелігенції.

Після Лютневої революції поринув у громадсько-політичне життя і на конференції УСДРП 4–5 квітня 1917 р. у Києві виступав уже як один із провідних діячів цієї партії. 21– 22 травня керував роботою Українського національного з’їзду Полтавської губернії, який вітав ЦР, склав їй подяку за прагнення об’єднати національні сили й визнав її «єдиним компетентним органом, признаним рішати всі справи, що належать цілій Україні», та визначити відносини з Тимчасовим урядом.

На початку червня увійшов до президії Всеукраїнського селянського з’їзду і був обраний до Тимчасового ЦК Селянської спілки, став членом ЦР, а 23 червня 1917 р. – і Малої ради. У складі Генерального секретаріату 15 липня 1917 р. затверджений генеральним секретарем земельних справ.

20 червня 1917 р. Б. Мартос як представник ЦР на екстреному засіданні Полтавського губернського земського зібрання після читання 1-го Універсалу виступив з промовою про передумови появи цього історичного документа. Наголосив на тому, що ЦР чекає на підтримку українського народу. Захищаючи інтереси українського селянства, на засіданні Генерального секретаріату 29 червня 1917 р. заперечував проти переважання у ЦР представників міських організацій. Він вважав, що це може «підірвати довіру до неї з боку селянського населення». Під час обговорення Малою радою 22 липня 1917 р. політичної кризи у Петрограді запропонував порадити направленій туди делегації ЦР заявити, що «Україна завше уявляла з себе найбільший грунт для соціалістичних ідей, і через це для неї цілком приємлемо чисто соціалістичне міністерство». Але Мала рада схвалила резолюцію про коаліційний уряд «на основі платформи Тимчасового уряду від 8 липня».

На Всеукраїнському робітничому з’їзді, який працював у Києві 11– 14 липня, Б. Мартос виступив із доповіддю з земельного питання. Він підкреслив, що селянство, яке становить більшість населення, перебуває в найгіршому становищі, хоч інтереси робітників і селян тісно пов’язані. «Вісті з Української Центральної Ради», оці- нюючи цю доповідь, писали: «промовець показав вагу аграрного питання для робітництва».

До складу Генерального секретаріату, який у серпні доручили сформувати Д. Дорошенку, Б. Мартоса не запрошували, але коли до керівництва цим органом повернувся В. Винниченко, йому запропонували посаду товариша генерального секретаря земельних справ. У цьому статусі 5 жовтня 1917 р. він представив Малій раді вироблений генеральним секретарством земельних справ Статут крайового українського земельного комітету, яким передбачалося порядкування останнього не лише в межах п’яти губерній, що вже отримали автономію, а й в інших українських губерніях, «якщо земельні комітети забажають цього».

Б. Мартос став одним із фундаторів утвореного у березні 1917 р. Українського центрального кооперативного комітету (Коопцентру) – найвищого органу кооперації в Україні, який спрямовував її виробничу, наукову, статистично-економічну та освітню діяльність. За ініціативи Б. Мартоса в Україні у 1917 р. відбулися два кооперативні з’їзди, для яких він підготував «Схеми дальшої господарської розбудови кооперативів».

У 1918 р. очолив управу Центрального українського кооперативного комітету та наглядову раду «Дніпросоюзу», читав лекції у кооперативній школі “Дніпросоюзу” та в Київському кооперативному інституті, входив до наглядової ради “Українбанку”, був членом редакційної комісії журналу “Українська кооперація”. Разом з економістом М. Туган-Барановським та К. Мацієвичем взяв участь в організації у Києві першої в світі вищої кооперативної школи – Кооперативного інституту.

За часів Директорії йому довелося очолювати міністерство фінансів у кабінеті В. Чехівського (до кінця січня 1919 р.), а потім в уряді С. Остапенка. Після призначення 9 квітня 1919 р. у Рівному прем’єром він зберіг за собою і цю попередню посаду. Очоливши РНМ, Б. Мартос діяв не лише як теоретик, але й як досвідчений практик-господар, забезпечуючи державний апарат та армію усім необхідним в складних умовах військового часу.

В оголошеній 12 квітня 1919 р. Декларації уряду йшлося про наміри будувати єдину самостійну й незалежну УНР, боротися за її утвердження без залучення «чужинської військової сили», а міжнародні договори укладати лише в разі визнання партнерами самостійності України і невтручання в її внутрішні справи. Прем’єрство Б. Мартоса припало на дуже важкий період українських національних змагань. Згоду на створення нового уряду з українських есерів та соціал-демократів дали лише два члени Директорії – С. Петлюра та А. Макаренко. Декларація уряду була проголошена без згоди інших членів Директорії, які перебували у Станіславі. Особливо різко проти двопартійного лівого кабінету виступав П. Андрієвський, бо він піклувався про інтереси соціалістів-федералістів, соціалістів-самостійників, народних республіканців, а також колишніх міністрів уряду С. Остапенка. На пропозицію Б. Мартоса вернутися до Рівного і з’єднатися з іншими членами Директорії він відповів відмовою. Тоді на нараді у Радивілові 13 травня П. Андрієвського вивели з неї на основі прийнятого 7 травня цього року «Закону про склад Директорії».

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат

Подібні реферати з розділу "Політологія, політісторія"

Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com