У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Уряди Карпатської України

Сторінка 4

Звістку про надання автономії Закарпаттю і особливо початок розбудови Карпатоукраїнської держави урядом А. Волошина з великим захопленням сприйняли українці в усьому світі. Про підтримку українського уряду й готовність всіляко допомагати розбудові молодої автономної держави свідчать сотні листів і телеграм національно свідомих українців з різних країн, що надходили до канцелярії А. Волошина. Крім моральної підтримки, українці США, Канади, країн Європи відгукнулися на звернення уряду А. Волошина та Української Народної Ради до українців зарубіжних країн з проханням про допомогу та із закликом до співпраці. Ними, зокрема, створювалися різноманітні «Допомогові комітети», «Національні фонди допомоги Карпатській Україні», організовувався збір коштів, медикаментів, продовольства тощо. З метою залучення необхідних краю спеціалістів із різних галузей народного господарства 10 грудня 1938 р. було створене українське емігрантське бюро на Карпатській Україні. Воно, як зазначалося в урядовому рішенні, «збирає й систематизує заяви українських емігрантів щодо служби в державних, громадських і приватних установах та закладах». Чимало вкрай потрібних молодій автономній державі фахівців з числа українських емігрантів зарубіжних країн отримувало карпатоукраїнське підданство і відповідно чехословацьке громадянство, що давало їм змогу легально працювати в Закарпатті.

Особливу активність в цьому виявляли українці Галичини. Вони бачили в Карпатській Україні відродження Соборної України, за яку боролись у 1918–20-х рр. і до розбудови якої хотіли зробити свій внесок. Протягом всього короткочасного існування Карпатоукраїнської держави закарпатці постійно відчували як моральну підтримку, так і матеріальну та безпосередню допомогу галичан. Незважаючи на репресивні заходи польських властей, вони сотнями нелегально переходили польсько-чеський кордон з бажанням особисто допомогти молодій автономній державі своїми знаннями, набутим досвідом і працею. В урядових структурах автономного краю в центрі й на місцях, в українських школах і національно-культурних осередках, в народному господарстві й січових загонах працювали й діяли сотні галицьких українців.

Разом з тим їх активні дії, особливо радикально налаштованих членів ОУН, а їх було чимало серед галичан, ускладнювали політичну ситуацію та міжнародне становище Карпатської України, зокрема українсько-польські відносини, а також сприяли загостренню суперечностей в самому українському таборі. Автономний уряд А. Волошина постійно відчував тиск і опозицію з боку молодих радикальних націоналістів, які перебували в державних і партійних структурах та в керівництві Карпатської Січі й настійно вимагали більш рішучих дій, зокрема по відношенню до чехів і празької влади. Дослідник джерел з міжвоєнної історії Закарпаття М. Болдижар з цього приводу небезпідставно відзначає: галицькі емігранти активно переконували прем’єра А. Волошина в тому плані, «що Закарпаття в даних конкретних історичних умовах повинне стати центром об’єднання всіх українських земель в єдиній соборній Українській державі. Саме ця ідея була однією з причин того, що все частіше і настирливіше почало ставитися питання про офіційну зміну назви автономної одиниці».

17 листопада, наприклад, керівництво Української Народної Ради надіслало телеграму голові чехословацького уряду й Законодавчій комісії парламенту ЧСР такого змісту: «Є неспірним, що наш народ є народом українським, а не руським, то є великоруським. Тому назва Підкарпатська Русь не відповідає дійсності. Українська Народна Рада, яка проголосила р. 1919 прилучення нашого народу до республіки як народня репрезентантка українського населення в інтересі консолідації та спокійного розвитку цього краю домагається, щоб в новій Конституції була ужита урядова назва цього краю: Карпатська Україна. Тим буде нещасне язикове питання раз на все вирішене. Домагаємося того й тому, бо під плащем русскости провадилася і провадиться протидержавна чинність та мадярська іридента».

Справу про перейменування назви автономної території на «Карпатську Україну» знову було поставлено міністром Ю. Реваєм на засіданні парламенту ЧСР 22 листопада 1938 р. під час прийняття поправки до конституції ЧСР у формі «Конституційного закону про автономію Підкарпатської Русі». Однак його пропозиція була відхилена. У прийнятому законі підкреслювалося: «Підкарпатська Русь є автономною складовою частиною ЧСР. Дефінітивну назву автономної території південнокарпатських русинів установить закон сойму Підкарпатської Руси». Він же встановить «урядову мову та мову навчання в школах на території Підкарпатської Руси». Згідно з цим конституційним законом, який юридично закріпив автономний статус Закарпаття як державного утворення в рамках другої Чехословацької Республіки, «урядову й виконавчу владу на території Підкарпатської Русі від 11 жовтня 1938 р. виконує у всіх справах, що належить до компетенції Підкарпатської Русі, тричленний уряд Підкарпатської Русі, який являється складовою частиною Центрального Уряду, аж до того часу, коли буде утворений Уряд Підкарпатської Русі». Адміністративний апарат віце-президента (крайовий уряд) позбавлявся своїх повноважень, що передавалися до компетенції міністерств автономного уряду. У п’ять місяців намічалося провести вибори до першого представницького і законодавчого органу автономної території – «Сойму Підкарпатської Руси».

Проте вже через кілька днів автономний уряд А. Волошина видав «Розпорядження правительства Підкарпатської Руси з дня 25 листопада 1938 року про запровадження на її території державної української (малоруської) мови», а в кінці грудня розпустив земський (крайовий) уряд в Хусті й офіційно дозволив вживати поряд із назвою «Підкарпатська Русь» також і назву «Карпатська Україна». Так завершилася боротьба двох напрямів в Закарпатті перемогою українського. Ці бурхливі історичні події кінця 1938 р., як слушно наголошує В. Маркусь, «стали милевими стовпами на шляху політично-державного становлення українського народу Закарпаття».

Після цього пріоритетним напрямом політики уряду А. Волошина стає правотворча діяльність, покликана наповнити реальним змістом права автономного краю як суб’єкта федерації у складі ЧСР. Саме до таких нормативних актів належать розпорядження про передачу всієї влади Кабінету міністрів Карпатської України до обрання сойму, про створення Вищого суду і Вищої державної прокуратури та ін. 24 січня 1939 р., зокрема, міністерство внутрішніх справ у Хусті видало розпорядження, яке завершило формування структури виконавчо-розпорядчої влади в Карпатській Україні. Згідно з ним, окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські громадські заступництва на чолі із старостами повсюди, «де укажеться потреба», призначивши на їх місця урядових комісарів і дорадчі комісії.

Разом з тим створення жорсткої вертикальної структури виконавчої влади та обмеження громадян у їх конституційних правах свідчили, на думку багатьох дослідників цього процесу, про ознаки авторитарного політичного режиму в Карпатській Україні. Дійсно, цілий ряд внутрішніх і зовнішніх дестабілізуючих факторів робили внутрішньополітичне становище Карпатської України нестабільним і вибухонебезпечним. Це, у свою чергу, викликало необхідність створення оптимальних умов для консолідації всіх патріотичних українських сил і привело до проведення урядом А. Волошина ряду антидемократичних актів. До них, наприклад, можна віднести утворення 20 листопада 1938 р. згідно з наказом А. Волошина концентраційного табору Думен поблизу м. Рахів, до якого могли потрапити «дезертири та втікачі з заграниці», «політичні провинивці з нашого краю…» (щоправда, цей табір був не стільки концентраційним, на зразок фашистських чи сталінських, а скоріше символічним). Вводилася досить жорстка цензура на газети й журнали, що видавалися в Карпатській Україні. Було закрито місцеві осередки русофільського культурно-просвітнього «Общества им. Духновича» і низки русофільських антиукраїнських видань.

Курс на українізацію суспільного життя автономного краю й надалі залишався для уряду Карпатської України головним напрямом роботи. Тим більше, що попереду були перші вибори до сойму Карпатської України. До того ж, незважаючи на поставлене прем’єром А. Волошиним перед міністерством внутрішніх справ завдання зробити усе для того, «щоби у найкоротшому часі між українським народом і чеським урядництвом (в Карпатській Україні на той час проживало 8,5 тис. чеських чиновників, а разом із сім’ями – понад 15 тис. чехів. – Авт.) настали знову нормальні, приятельські відносини», насправді вони погіршали. Щоправда, не лише через вороже ставлення чиновників до українізації, але й внаслідок активної античеської пропаганди проугорської п’ятої колони в краї. Загострилися відносини автономного уряду і з чеською центральною владою, особливо після того, як новообраний президент ЧСР Е. Гаха в грудні 1938 р. звільнив з роботи міністра внутрішніх справ Карпатської України Е. Бачинського і на його місце 16 січня 1939 р. призначив чеського генерала Л. Прхалу. Це рішення чеської влади було розцінено урядом А. Волошина як втручання у внутрішні справи автономної республіки. Демонстрації проти призначення чеського генерала українським міністром в багатьох населених пунктах краю вилилися у масові акції протесту. Через кілька днів між Прагою і Хустом було досягнуто компромісу – Л. Прхала почав виконувати обов’язки міністра транспорту.

1 2 3 [4] 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com