У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Уряди Карпатської України

Сторінка 3

Прем’єр-міністр Підкарпатської Русі А. Бродій не погодився з рішенням центрального уряду і став вимагати проведення на Закарпатті всенародного плебісциту. Його підтримував міністр С. Фенцик, який намагався поєднати питання про чехословацько-угорський кордон з проблемою врегулювання закарпатсько-словацького кордону. Як з’ясувалося невдовзі, обидва політики вели подвійну гру, орієнтуючись на відрив Закарпаття від ЧСР і отримуючи в цій античехословацькій діяльності підтримку, в тому числі фінансову, з Угорщини і Польщі.

На знак протесту проти відвертої проугорської діяльності А. Бродія і С. Фенцика подали у відставку міністри автономного уряду Підкарпатської Русі Е. Бачинський і Ю. Ревай. Федеральний уряд ЧСР їх відставку не прийняв і того ж дня, 26 жовтня, після рішення відповідних юридичних інстанцій звільнив з посади прем’єра А. Бродія. Останнього було негайно заарештовано в Празі за державну зраду – зв’язки із ворожими ЧСР закордонними елементами і профашистську діяльність на користь Угорщини, агентом якої він тривалий час виступав під псевдонімом «Берталон». Його соратнику С. Фенцику вдалося втекти в польське посольство в Празі, а потім переїхати до Угорщини.

На цій драматичній ноті закінчив свою короткочасну діяльність перший автономний уряд Підкарпатської Русі.

26 жовтня новим прем’єр-міністром Підкарпатської Русі уряд ЧСР призначив А. Волошина – лідера українського напряму в краї, а міністрами – членів першого автономного уряду Ю. Ревая і Е. Бачинського. Усунення з міністерських посад А. Бродія, С. Фенцика та І. П’єщака тим же розпорядженням празького уряду і передача їх повноважень новому прем’єру робило новий автономний уряд виразно українським. Відразу після складання присяги на вірність ЧСР А. Волошин виголосив промову, в якій підкреслив, що забезпечить «народам Підкарпатської Русі їх культурні, національні та господарські здобутки… без різниці національної та релігійної». Він закликав до співробітництва представників русофільства, але його заклик, як засвідчила подальша діяльність автономного уряду, мав декларативний зміст. Не маючи своїх людей у складі уряду, русофіли на запропоноване співробітництво не погодились і перейшли у відкриту опозицію до нового уряду. Антиукраїнські мітинги, демонстрації й звернення, що проводилися ними в багатьох містах Закарпаття, значно ускладнювали діяльність уряду. Навряд чи сприяв згуртуванню закарпатського суспільства навколо уряду А. Волошина й заклик Української народної ради «Український Народе Підкарпаття!», в якому наголошувалося: «Доля нашого народу на Підкарпатті передана до рук Батька нашого національного відродження о. Августина Волошина… Ми всі повинні відкинути свої особисті справи й розрахунки та з усіх сил іти на поміч нашій владі! Кожний українець-русин, мужчина, жінка, старий чи молодий, повинен приступити до будови нашої молодої держави».

Про чітку українську спрямованість уряду А. Волошина переконливо свідчило й опубліковане 27 жовтня 1938 р. в газеті «Нова свобода» звернення Української народної ради «До всіх українців по цілому світі! До всіх українських партій, організацій, груп, товариств в Галичині, Буковині, Бессарабії, Наддніпрянській Україні, Канаді, Сполучених Державах Америки і взагалі до українців, де б вони не проживали». «Ми віримо, – говорилося у зверненні, – що великий 50-мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги накладали на нас пута, знов садили нас в тюрми». Це звернення було розцінено українцями, зокрема в Галичині, як заклик до допомоги братам-українцям по той бік Карпат. Почалися масові демонстрації на підтримку уряду, А. Волошина у Львові, Станіславові (Станіслав), нині Івано-Франківськ, Коломиї (нині Івано-Франківської обл.). Були зафіксовані перші нелегальні переходи польсько-чеського кордону галицькими українцями з метою допомоги в розбудові молодої української держави. Наприкінці 1938 р. вони стали масовим явищем.

Не встиг новий автономний уряд Підкарпатської Русі розпочати свою діяльність, як зазнав першої кризи. 2 листопада 1938 р. відбувся Віденський арбітраж (перший), що став результатом нової змови Німеччини та Італії з Угорщиною, спрямованої проти демократичної ЧСР. Згідно з його рішенням, ЧСР змушена була віддати Угорщині південні райони автономних Словаччини та Підкарпатської Русі, де проживало переважно угорське населення. Закарпаття, зокрема, втратило понад 12 % своєї території (1523 км2), на якій містилося 97 населених пунктів, у тому числі найбільші міста краю – Ужгород, Мукачеве, Берегове, де проживало близько 175 тис. осіб, у тому числі понад 33 тис. українців. Це була важка втрата для автономного краю, особливо з господарського погляду. З приводу цього Українська Народна Рада в черговому маніфесті «з болем у серці» сповістила населення краю про вимушену згоду на умови арбітражу, «бо несила наша боротися з світовими державами». Але вона наголосила на тому, «що границі нашої Підкарпатської Держави тепер забезпечені Німеччиною, Італією, Англією та Францією. Польща та Мадярщина прийняли до відома умову, якою зобов’язалися не втручатися до наших внутрішніх справ. Наступає нова доба…, доба будівництва тривких основ державності для цілого нашого народу».

Згідно з рішенням Віденського арбітражу, евакуація державних установ і майна з територій, що передавалися Угорщині, повинна була завершитися до 10 листопада 1938 р. Уряд А. Волошина переніс свою канцелярію з Ужгорода до Хуста, який став столицею автономної української держави. До речі, майже всі прихильники А. Бродія та С. Фенцика, які проводили проугорську діяльність, залишилися на окупованій Угорщиною території, насамперед в Ужгороді й Мукачеві, де сердечно вітали нових угорських господарів і стали з ними активно співпрацювати.

Кабінет міністрів А. Волошина, у свою чергу, не втрачаючи часу, заходився будувати українську державність на урізаній території автономного краю. Він завершив свою реорганізацію, розпочату ще в Ужгороді. На середину листопада автономний уряд Підкарпатської Русі складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ (міністр Е. Бачинський), шкільництва та народної освіти (міністр А. Штефан), юстиції (належало до компетенції А. Волошина, але він передав керівництво ним своєму раднику А. Дутці) і комунікацій (міністр Ю. Ревай). Кожне окреме міністерство мало кілька ресортів (відділів). Наприклад, міністерство комунікацій мало вісім відділів: господарства, фінансів, залізниць, пошт, телефонів і телеграфів, охорони здоров’я, торгівлі й промислів, громадських робіт, соціальної опіки. Значну роль в діяльності уряду відігравали особисті секретарі прем’єр-міністра С. Росоха та І. Рогач – люди молодшої генерації з радикальним ґатунком.

Незабаром при Кабінеті міністрів А. Волошина були створені служба безпеки, управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди. Останній з метою інформування населення про діяльність уряду видавав «Бюлетень пресової служби». Щодня масовим накладом виходила урядова газета «Нова свобода», редакцію якої очолював відомий громадсько-політичний діяч і письменник В. Гренджа-Донський. Автономний уряд надавав особливого значення політичній та пропагандистській роботі, що пояснювалося як необхідністю мобілізації зусиль населення краю на розбудову української держави, так і підривною діяльністю проти неї з боку Угорщини і Польщі, нападами терористів з цих країн на населені пункти Закарпаття, антиукраїнською пропагандою проугорської п’ятої колони серед його мешканців, а також загостренням час від часу українсько-чеських відносин.

Уряду А. Волошина за порівняно короткий відрізок часу вдалося переконати населення в необхідності всенародного захисту кордонів краю. На початку листопада була утворена організація народної оборони – Карпатська Січ. Вона являла собою напіввійськову організацію (її члени не були озброєні) для військового вишколу учасників українського національного руху і організації оборони Карпатоукраїнської держави. Перші січові загони стали формуватися ще на початку 30-х р. в містечку Ясіня (нині смт Рахівського р-ну Закарпатської обл.) за ініціативи одного з керівників Гуцульської Республіки (1919 р.) Д. Климпуша. Спочатку це були протипожежні та культурно-просвітні товариства. Однак загострення міжнародної ситуації навколо ЧСР і бажання закарпатців допомогти чехословацьким військам захищати територію автономного краю змусило провідників української держави прискорити створення місцевих збройних сил. За підтримки міністерства внутрішніх справ, а також керівництва ОУН та завдяки фінансовій допомозі української діаспори команди Карпатської Січі виникли практично в кожному великому населеному пункті краю. Загальна кількість вишколених січовиків становила близько 2 тисяч. Керівництво цими командами (січовими відділами) на місцях здійснювала Головна команда на чолі з командантом Карпатської Січі Д. Климпушем, що перебувала в Хусті.

1 2 [3] 4 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com