У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Уряди Карпатської України

Уряди Карпатської України

Закарпаття, автохтонне населення якого складали русини-українці, протягом століть входило до складу чужих держав. Зокрема, після розпаду Австро-Угорської монархії воно, згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 р., було включене до складу Чехословацької Республіки під назвою «Підкарпатська Русь» як автономна одиниця з найширшими правами: автономним сеймом з юрисдикцією в питаннях мови, освіти, релігії і місцевого самоуправління, губернатором, що призначався президентом ЧСР, представництвом в парламенті республіки. Через відсутність можливостей возз’єднання Закарпаття з Україною, чого вимагала переважна більшість населення, представники політичних сил краю під впливом активної позиції в цьому питанні закарпатської еміграції в США і намірів країн Антанти вирішили орієнтуватися на новоутворену ЧСР, яку справедливо вважали меншим злом. Таке рішення було оптимальним варіантом розв’язання питання про державно-правове визначення Закарпаття. Воно клало кінець багатовіковій політиці мадяризації місцевого населення і відкривало можливості для соціально-економічного й національно-культурного розвитку цього регіону в складі економічно досить розвинутої, демократичної, слов’янської за національним складом республіки.

Процес визначення пріоритетів чехословацької політики щодо Закарпаття був суперечливим. В основу існування й розбудови ЧСР її засновники намагалися закласти три головні настанови: державницьку ідеологію «чехословакізму», парламентську демократію і принцип непорушності територіального врегулювання в Європі на основі Версальської системи.

Щодо надання визначеного Сен-Жерменським договором автономного статусу Закарпаттю, який був закріплений також у внутрішньому законодавстві ЧСР, насамперед у прийнятій в лютому 1920 р. конституції, то празький уряд постійно зволікав з виконанням своїх зобов’язань. Він мотивував це тим, що відсутні необхідні кадри з місцевого населення, яке у своїй масі ще політично незріле, що цьому заважають нестабільна політична ситуація, зокрема перевага в краї лівих радикальних впливів, та гострота проблем й невизначеність національно-культурного розвитку в Закарпатті і відсутність національно свідомої інтелігенції, а також зазіхання на цей край з боку сусідніх держав тощо. Ці пояснення й аргументи не були безпідставні, однак головна причина зволікання у наданні автономії Закарпаттю полягала в тому, що держава боялася створення прецеденту для інших національних груп, вбачала в цьому загрозу цілісності республіки.

Боротьба закарпатців за автономію і справедливе визначення західних кордонів Закарпаття (зі Словаччиною) тривала протягом усього періоду існування домюнхенської ЧСР. Цей рух русинів-українців по обидва береги Ужа був дійсно всенародним: у ньому брали участь практично всі політичні партії, громадські об’єднання і національно-культурні товариства Закарпаття. Однак політично-класові й національно-культурні розбіжності, зокрема протистояння русофільського та українського напрямів, були фактором, який полегшував правлячим колам ЧСР тривалий час утримувати цей масовий патріотичний рух в безпечних для Праги рамках.

Ситуація змінилася в другій половині 30-х рр., коли, з одного боку, в Закарпатті відбулася радикалізація громадсько-політичного життя щодо питань національно-культурного розвитку та реалізації автономних прав краю, з іншого – в Європі загострилася політична криза, в центрі якої опинилася ЧСР. До неї висунули свої територіальні претензії практично всі сусідні держави, насамперед Німеччина, яка розгорнула активну кампанію щодо її внутрішньої та зовнішньої дестабілізації. Усі зусилля керівників ЧСР не змогли зберегти її від небезпечно наростаючої зовнішньополітичної ізоляції. Великі держави, які раніше підтримували демократичну ЧСР, усе більше потурали експансіоністській політиці Німеччини, що прикривалася лозунгом права націй на самовизначення. Це яскраво виявилося під час аншлюса Австрії 12 березня 1938 р.

На черзі була ЧСР, де зростав сепаратистський рух серед судетських німців, у Словаччині та в Закарпатті. Політика потурання Німеччині з боку Великої Британії та інших великих держав Європи, готовність Угорщини та Польщі взяти участь в античехословацькій акції підштовхнули А.Гітлера до рішучих дій. Спровокувавши спочатку напруження на німецько-чехословацькому кордоні, він домігся скликання 29–30 вересня 1938 р. міжнародної конференції в Мюнхені за участю керівників урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії. Конференція задовольнила ультимативні німецькі вимоги щодо ЧСР. До рейху, зокрема, було приєднано високорозвинену з промислового погляду Судетську область, де проживало понад 3 млн німців. Польща на початку жовтня дістала Тешинську Сілезію. На початку листопада 1938 р., за рішеннями Першого Віденського арбітражу, південну частину Словаччини та найбільш розвинені райони Закарпаття було передано Угорщині. В цілому, ЧСР втратила третину території з населенням в 5 млн осіб і 40 % промислового потенціалу. Зраджена союзниками країна опинилася у стані глибокої політичної кризи, віч-на-віч із нацистською Німеччиною.

Послабилася центральна виконавча влада: 5 жовтня 1938 р. на знак протесту проти політики диктату і розвалу ЧСР пішов у відставку з посади президента Е. Бенеш. Цим поспішили скористатися словацькі та закарпатські автономісти. Спочатку словаки, а слідом за ними закарпатські русини-українці проголосили автономію. Прага змушена була затвердити автономні уряди Словаччини (7 жовтня) і Підкарпатської Русі (11 жовтня). Перша ЧСР припинила існування. Наступне піврічне існування урізаної з усіх боків ЧСР увійшло в історію як період Другої республіки, побудованої на федеративних засадах.

Щодо Закарпаття, то цей нетривалий період увійшов в його історію як час розбудови карпатоукраїнської державності, активної, хоча і неоднозначної за оцінками й результатами діяльності автономних урядів краю.

Утворення карпатоукраїнської держави стало наслідком перш за все багаторічної боротьби й різнобічної діяльності патріотичних сил краю в усіх сферах суспільно-політичного життя. Водночас значний відбиток на суспільно-політичні процеси в Європі взагалі, ЧСР та Карпатській Україні зокрема, здійснював міжнародний фактор. Адже короткочасне існування Карпатської України збіглося з гострою політичною кризою в Центрально-Східній Європі напередодні Другої світової війни. Вона була породжена саме цією кризою, стала одним із її наслідків. Втім, як справедливо підкреслює дослідник історії Карпатської України М. Вегеш, «незважаючи на складність тогочасної міжнародної обстановки, Закарпаття, де компактно проживало українське населення, виявилося єдиним регіоном, який виборов автономні права і будував свою державність у союзі з чехами і словаками». Більше того, за переконанням іншого дослідника історії Закарпаття В. Маркуся, «юридичний статус Карпатської України з жовтня 1938 р. до березня 1939 р. далеко переходив рамки автономії, визначені в Сен-Жерменському мирному договорі 1919 р. та чехословацькій Конституції 1920 р. Він наближався до федеральної моделі міждержавних та понаддержавних структур. Очевидно, це була своєрідна модель федералізму, що перебувала у процесі розвитку».

Отже, 11 жовтня 1938 р. в Празі було затверджено перший автономний уряд Закарпаття – Раду міністрів Підкарпатської Русі (офіційна назва). Цій важливій в історії Закарпаття події передували не лише складний перебіг процесів на міжнародній арені, про що вже йшлося, але й істотні зміни в суспільно-політичному житті краю. Зокрема, компромісні домовленості між представниками основних політичних партій, що входили до двох блоків – русофільського (Центральна руська народна рада, Автономно-землеробський союз, Руська національно-автономна партія) і українського (Перша Українська народна рада, Соціал-демократична партія).

21 вересня 1938 р. представники обох орієнтацій підписали спільну декларацію щодо створення автономної адміністрації в Закарпатті, яку було вручено уряду ЧСР та дипломатичним представництвам західних держав у Празі. 8 жовтня в Ужгороді відбулася нарада представників обох орієнтацій за участю депутатів празького парламенту і сенату від Закарпаття, на якій було вирішено: «Домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які одержала й одержить Словаччина». Було досягнуто домовленості щодо персонального складу автономного уряду, створено Національну Раду Підкарпатської Русі. До складу останньої ввійшли представники практично всіх основних політичних сил краю. Того ж дня Національна Рада оголосила себе «єдиним законним представником всіх руських областей Карпат і всього його населення, для якого забезпечується самовизначення і самоуправління». Вимагалася негайна заміна значної частини чеських урядовців в краї місцевими кадрами та прийняття закону про Підкарпатську Русь.

[1] 2 3 4 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com