У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Уряди Української Держави

Сторінка 9

Даний документ мав створити платформу для зближення гетьманського режиму з білогвардійським офі- церством, яке творило організовані підрозділи на території України, та Добровольчою армією.

Звинувачення на адресу П. Скоропадського у зраді інтересів України з боку деяких українських діячів швидше диктувалися політичними розрахунками. Адже за рік до того діячі ЦР в особі М. Грушевського, В. Винниченка і С. Петлюри відстоювали програму федеративної розбудови небільшовицьких держав, що виникли на постімперському просторі. Та й пізніше такі відомі політики, як Є. Петрушевич (президент ЗУНР), А. Крушельницький (міністр освіти УНР), Ю. Бачинський (представник уряду УНР у США в 1919 р.), віддали данину вже радянській формі федералізму.

Варто при цьому мати на увазі, що виводити позицію гетьмана лише з політичних колізій жовтня-листопада 1918 р., як це робить ряд істориків, було б спрощенням. Насправді П. Скоропадському ідея федеративного устрою була близькою за вихованням, життєвим устроєм і світосприйняттям, хоча трактував її він досить довільно. Разом з тим це не означало, що він відмовляв Україні у праві на суверенність. Просто за тих умов єдиною формою російсько-українських взаємин, здатних забезпечити українському народові гідне існування, на його думку, могла стати федерація.

Ті кроки, які встиг зробити новостворений у листопаді під тиском Антанти гетьманський уряд, засвідчують, що йшлося про конфедеративне об’єднання рівноправних держав (Дон, Кубань, Терек, Крим, Грузія та ін.) з досить широкими межами суверенності.

Що ж до безпосередніх наслідків грамоти від 14 листопада, то вони були пов’язані, по-перше, зі згодою А. Денікіна укласти угоду з гетьманом для боротьби з більшовизмом, а по-друге, з визнанням у 20-х числах листопада «державами згоди» легітимності гетьманського уряду в Україні.

Революційні події сколихнули не лише соціально-політичне, а й церковне життя в Україні. Оскільки на території Української Держави проживало переважно православне населення, головна увага уряду зосередилась навколо проблем православної церкви. Повернення Руської православної церкви до патріаршої форми управління викликало рух за оновлення релігійного життя, зближення архієреїв з нижчим духовенством і мирянами. В особі патріарха Тихона ці тенденції дістали підтримку. Водночас у новоутворених державах (Україні, Грузії) частина кліру та православної громадськості все вимогливіше ставила питання про автокефалію або, принаймні, автономію церков на території цих країн.

Вищому духовенству України, яке було переважно російським, небезпідставно закидали відірваність від народу і рядових служителів культу. Архієреї ж противилися змінам, зокрема, українізації та демократизації церкви, тому виступали проти поновлення діяльності Всеукраїнського церковного собору. Перша сесія Собору припинила роботу внаслідок захоплення Києва більшовиками. Скликання другої сесії настирливо домагалися члени тимчасової Всеукраїнської православної церковної ради.

Вбивство митрополита Київського Володимира робило необхідним обрання нового митрополита. 19 травня 1918 р. на Київському єпархіальному з’їзді главою Київської митрополії було обрано Антонія (Храповицького). Оскільки йшлося фактично про главу українських православних, гетьманський уряд звернувся до патріарха Тихона з пропозицією узгодити його кандидатуру. Однак глава РПЦ наполягав на своєму.

Особисто П. Скоропадський вважав цей вибір невдалим. Гетьман був переконаний, що специфіка українського менталітету й релігійного життя вимагає того, щоб ним управляли вихідці з місцевого населення. Незважаючи на розум і силу волі, Антоній, за оцінкою П. Скоропадського, був «чорносотенцем старої школи» і не міг створити теплої церковної атмосфери в Україні. Він уперто не бажав співпрацювати з міністерством віросповідань, переносячи ділові стосунки на особистісний рівень. Але уряд твердо тримав руку на пульсі релігійного життя, про що свідчили деякі його кроки.

У «Законі про тимчасовий устрій» (29 квітня) другий розділ називався «Про віру». У першому його параграфі закріплювалося пріоритетне становище в суспільстві православної церкви. В другому проголошувалося, що «всі, не належні до православної віри громадяни Української Держави, а також всі мешканці на території України користуються свобідним відправленням їх віри і богослужіння по обряду оної».

Велику роль у налагодженні державно-церковних взаємин відігравало міністерство віросповідань, яке очолював спочатку професор В. Зіньківський, з 24 жовтня до 14 листопада - О. Лотоцький, а потім - М. Воронович. Відділи й департаменти Міністерства співпрацювали з єпархіями і консисторіями (на той час їх налічувалося 9), архієреями РПЦ, євангельсько-лютеранськими церковними радами, іудейськими рабинами.

Спеціальне законодавство регулювало різні сторони релігійного життя і стосунків між державними та церковними інституціями. Православна церква діставала суверенність у вирішенні питань внутрішньої діяльності. Міністр віросповідань і його представники на місцях мали бути православними. Держава стояла на боці інтересів православної церкви: гарантувалося вшанування найбільших православних свят і передбачалося суворе покарання за дії, що кваліфікувалися як святотатство, штатний причт звільнявся від військової служби; церковні організації одержували статус юридичних осіб; церковні посади прирівнювалися до державної служби. Крім того, за віковою традицією державні нормативи про шлюб і розлучення узгоджувалися з православним церковним правом, а церковні метричні книги прирівнювалися до актів цивільного стану. Церковні школи мали права державних.

Слід зазначити, що Міністерство віросповідань доручило ученому комітету розробити програми викладання Закону Божого у світських школах. Паралельно у Міністерстві народної освіти працювала аналогічна комісія, що на конкурсній основі також розглядала програми та підручники з викладання Закону Божого та історії церкви.

Міністерство віросповідань активно опікувалося проблемами життєдіяльності Київської духовної академії (КДА). Всеросійський Собор не встиг затвердити проект нового статуту духовних академій, розробленого спеціальною комісією і схваленого Священним Синодом при Патріархові. Через обструкції митрополита Антонія його не встигли винести на соборну сесію.

Та ще до призначення Антонія на Київську митрополію В. Зіньківський доручив професору КДА П. Кудрявцеву, який очолював учений комітет міністерства віросповідань, створити спеціальну комісію для розробки нового статуту за московським прототипом. На час затвердження проекту на київській кафедрі вже працював Антоній, у якого давно склалися напружені стосунки з КДА. Тому В. Зіньківський в обхід митрополита 16 серпня затвердив статут у Раді міністрів. Його положення, зокрема, передбачали автономію, адміністративну залежність від Міністерства віросповідань, а канонічну - від Київського митрополита; впровадження обов’язкових курсів історії України, української мови, літератури і права, історії Української церкви з відкриттям відповідних кафедр.

Для надання стипендій студентам Академії уряд на друге півріччя виділив 211,9 тис. крб.

У той час як між КДА й Міністерством склалися тісні стосунки, митрополит Антоній у ставленні до обох демонстрував неприязнь. Він відкинув проект реформи духовної освіти, розроблений соборною комісією на чолі з ректором академії єпископом Василієм.

Кадри православного духовенства готувалися, крім академії, також у Холмській, Кам’янець-Подільській, Бєлгородській, Житомирській та інших духовних семінаріях і духовних та пасторських школах.

Держава надавала православній церкві значу фінансову підтримку. Так, у червні уряд виділив 1 млн 117 тис. крб. для проведення другої сесії Всеукраїнського церковного собору. У липні було здійснено одноразову виплату всім священикам (по 650 крб.), дияконам і псаломщикам (по 325 крб.), загалом на це було витрачено 11 млн крб. Близько 3 млн крб. було виділено як допомогу реевакуйованому духовенству Волині, Гродненщини, Підляшшя та Мінської губернії, а також для відбудови та ремонту храмів, зруйнованих під час світової та громадянської воєн. Майже 1,4 млн крб. асигнувалося для допомоги позаштатному православному духовенству і церковнослужителям повітів, що були включені до України, але ще не увійшли до складу єпархій. Одноразова грошова допомога була надана також вдовам і неповнолітнім дітям загиблих і померлих священнослужителів.

1 2 3 4 5 6 7 8 [9] 10 11

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com