У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Уряди Української Держави

Сторінка 8

17 серпня до Берліна для переговорів прибув голова українського уряду Ф. Лизогуб. Під час зустрічей з державним секретарем закордонних справ фон Гінце обговорювалися проблеми кордонів, укладення мирного договору з радянською Росією, питання, пов’язані з Кримом, Холмщиною, Чорноморським флотом, творенням українських збройних сил. 4 вересня розпочався тритижневий офіційний візит гетьмана П. Скоропадського до Берліна. Зустріч з імператором, рейхсканцлером Гертлінгом, Генріхом Пруським, генерал-фельдмаршалом фон Гінденбургом, генералом фон Людендорфом, Ф. Круппом, сприяли вирішенню багатьох питань двосторонніх взаємин.

Гетьман, однак, не визнавав себе германофілом. На закиди політичних опонентів щодо переорієнтації на Антанту він відповідав, що готовий до співпраці з нею, коли прийде час. Країни Антанти, твердив він, захочуть мати справу з міцною, впорядкованою державою, яка зможе виконувати боргові зобов’язання, і захочуть щось одержувати у вигляді компенсації за надану допомогу. П. Скоропадський тверезо оцінював ситуацію, коли казав, що важко було б працювати з американцями чи їх союзниками в той час, як Україна зайнята німецько-австрійськими військами.

Незважаючи на наявність спірних питань щодо Бессарабії, не лише збереглися, а й поглиблювалися відносини з Румунією, встановлені ЦР. У жовтні було підписано торговельно-економічну конвенцію з Румунією, а також аналогічні угоди з Польщею, Доном, Кубанню.

Дипломатичні відносини на рівні послів Українська Держава мала з Туреччиною, Болгарією, Швейцарією, Швецією та Норвегією, на рівні дипломатичних представництв - з Грузією, Азербайджаном та Фінляндією.

Розвал Австро-Угорщини, листопадова революція в Німеччині активізували пошук шляхів зближення гетьманату з Антантою. Об’єднана союзна ескадра без попередження П. Скоропадського увійшла у південні порти. 27 листопада гетьман у листі до місій країн згоди в м. Ясси (нині Румунія) висловився про намір співпрацювати у справі відродження єдиної, неподільної Росії. Однак дипломатичні зусилля Директорії виявилися успішнішими: Антанта визнала її і передала їй причорноморські міста. Поспішно відряджені гетьманом дипломатичні місії на чолі з М. Могилянським та І. Коростовцем нічого змінити вже не змогли.

Міжнародна ситуація розвивалася так, що після втрати одних союзників гетьманат не зміг заручитися підтримкою інших. Відтак, потрапивши в ізоляцію, режим міг розраховувати лише на власні сили.

Одним з головних векторів зовнішньополітичної діяльності гетьманського уряду стали контакти з представниками державних утворень на етнічних російських землях - більшовицьким урядом, керівниками Дону й Кубані.

На початку травня 1918 р. до Києва прибула делегація радянської Росії на чолі з Д. Мануїльським та Х. Раковським. Переворот застав її в дорозі, тому більшовики сіли за стіл переговорів уже з гетьманським урядом. Відразу ж було підписано перемир’я між Україною та Росією і встановлено «нейтральну» смугу шириною 10 км, заборонену для військових.

Делегацію Української Держави на переговорах, що почалися 23 травня, очолював С. Шелухин *. Сторони мали розглянути широке коло питань, пов’язаних з визначенням кордонів, відшкодуванням збитків, заподіяних більшовиками у грудні 1917 - лютому 1918 рр., поділом майна, активів та боргів, впорядкуванням комунікацій і товарного обміну.

Пропозиції української делегації про територіальне розмежування за етнічним принципом наштовхнулися на жорстку російську позицію. Вона полягала в тому, щоб визначати належність прикордонних населених пунктів до тієї чи іншої держави шляхом опитування місцевого населення. Зрештою, виробили компромісний варіант підходу до цього питання. Однак російська делегація наполягала на такому розмежуванні, яке значною мі- рою ущемлювало інтереси України. При цьому доля Донбасу, східних кордонів з Росією та північних - з Білорусією залишалася невирішеною.

Українська делегація висунула під час переговорів претензії щодо відшкодування збитків, заподіяних більшовиками під час тримісячного владарювання в Україні. У документах, поданих спеціальною комісією Ради міністрів, вказувалося, коли, де і ким завдані збитки і за розпорядженням якого більшовицького органу це зроблено. Українська сторона пропонувала повернути вивезені з України матеріальні й культурні цінності, а золотий запас колишньої Російської імперії поділити пропорційно до кількості населення в обох державах (відповідно 178,9 млн і 38,9 млн осіб). Однак ці та інші питання зависали в повітрі, оскільки російські посланці не бажали їх позитивного вирішення.

12 червня було підписано прелі- мінарний мирний договір, який засвідчив визнання Москвою суверені- тету і незалежності Української Держави. Угодою визначався порядок перетинання кордону громадянами обох країн, відновлювався залізничний, телеграфний і поштовий зв’язок. РРФСР і Українська Держава обмінялися консульськими представництвами. Паритетна комісія мала вжити заходи для створення умов товарообміну. Росія зобов’язувалася повернути рухомий залізничний склад.

Надалі переговорний процес супроводжувався блокуванням реальних рішень, затягуванням з боку російської делегації. Перебування в Україні посланці Москви використали для експорту революції більшовицького зразка. Більшовики інспірували селянське повстання на Чернігівщині, для фінансування страйку українських залізничників накопичували кошти у Брянську. Д. Мануїльський обіцяв В. Винниченку гроші як плату за підготовку повстання. З Орловської, Тульської, Курської губерній для українських повстанців переправлялися зброя й боєприпаси. У Москві з більшовиків, які приїхали з України, було утворено Комуністичну партію (більшовиків) України. На неї покладалося завдання реставрувати радянський режим в Україні.

Зовсім в іншому руслі розвивалися взаємини гетьманського режиму з Доном та Кубанню. 8 серпня Українська Держава і Всевелике Військо Донське уклали договір, який проголошував взаємне визнання суверенітету, встановлював спільні кордони і взаємовигідний товарообмін. Документ передбачав розробку окремих угод щодо вільного транзиту, товарообігу, митних та фінансових відносин на підставі матеріалів комісії з урегулювання питань Донецького басейну з метою збереження його господарської єдності.

Наприкінці травня 1918 р. до Києва прибула кубанська делегація на чолі з головою Кубанської Ради М. Рябоволом. Досягнуті домовленості дали змогу кубанцям одержувати озброєння для боротьби з більшовиками. Одне з питань, обговорених делегаціями, торкалося можливості приєднання Кубані до України. Проте ця ідея викликала різко негативне ставлення денікінського уряду, і від її втілення відмовилися.

Після захоплення Кубанської області денікінцями відроджений уряд Кубанської Ради очолив Л. Бич. Київ активно контактував з Єкатеринодаром (нині Краснодар), чому сприяли члени кубанського кабінету, багато з яких були українцями. Інтенсивні зв’язки з південноросійськими державними утвореннями диктувалися двома факторами: наявністю вагомого українського етнічного прошарку в цьому регіоні та необхідністю пошуків реальних союзників у боротьбі з більшовизмом.

Коли до більшовицької загрози додалася ще одна - підготовка антигетьманського повстання радикальним крилом Національного союзу, П. Скоропадський змушений був кардинально скоригувати зовнішньополітичний курс. Як уже згадувалося, події в Австро-Угорщині й Німеччині позбавили гетьмана надійної військової підтримки, а позиція Антанти була жорстко пов’язана з реставрацією колишньої Росії. Залишалася єдина сила, на яку міг розраховувати гетьман, - «біла гвардія» Денікіна. Але цей політичний табір і чути не хотів про сепаратистські тенденції колишніх суб’єктів Російської імперії. За цих умов П. Скоропадський зробив найбільш суперечливий крок протягом свого перебування при владі: він видав грамоту від 14 листопада, в якій проголосив намір встановити федеративні зв’язки з Росією. В документі, зокрема, зазначалося: «На принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність в краю, і в її межах перший раз свобідно віджили всі принижені і пригноблені більшовицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії… Їй першій належить виступити у справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії. В осягненні цієї мети лежить як запорука добробуту всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутності».

1 2 3 4 5 6 7 [8] 9 10 11

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com