У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Уряди Української Держави

Сторінка 3

Протиурядова позиція органів самоврядування, яку ініціювали партії соціалістичної орієнтації, викликала зворотну реакцію влади, що заборонила проведення з’їзду представників міст, призначене на 1 травня. В ряді міст старости розпустили земства й тимчасово призначили для ведення справ осіб з числа членів управи або ж відновлювали дореволюційні склади земств, додаючи до них представників від усіх верств населення. Такі ж кроки застосовувалися і стосовно тих міських дум, які вели особливо деструктивну політику, зокрема Катеринославської та Одеської. Звичайно, це перевищувало повноваження, дані старостам. Тому за дорученням гетьмана 29 червня було прийнято закон, згідно з яким губернський староста в деяких випадках мав право розпустити органи місцевого самоврядування з дозволу міністра внутрішніх справ, якщо їхні дії шкодили налагодженню справ і йшли врозріз з державними інтересами. Розуміючи, що нейтралізувати вплив опозиції у традиційних структурах самоврядування буде справою вкрай важкою і тривалою, уряд робив кроки в напрямі творення нових органів самоуправління. В заяві Ради міністрів 10 травня підходи до вирішення цього питання формулювалися таким чином: «Господарська й земська самоуправа надто дорогі теперішньому Правительству, в склад котрого увійшли особи з довгою минулою громадською діяльністю на полі місцевого життя, і підозріння, немов би Правительство бажало зменшити права місцевої самоуправи й усунути з неї широкі верстви населення, повинні з тої причини зовсім відпасти. Одначе досвід останнього часу показав, що правильне ставлення місцевого господарства можливе тільки під умовою притягнення до цієї справи більше підготовлених елементів, для чого потрібно буде, зберігши загальний демократичний характер земських і міських управ, внести у виборчий закон до цих інституцій такі зміни, котрі забезпечували б продуману та продуктивну роботу для добра місцевого населення».

Прийнятий 5 вересня закон про вибори до земства вводив вибори по двох куріях залежно від суми земського податку, низку інших обмежень. Та головна його мета полягала в тому, щоб, за словами тодішнього міністра внутрішніх справ І. Кістяківського, земське життя направляла «середня курія - хлібороби, елемент досить культурний і виключно національний».

Втім, часу на реалізацію цих задумів історія не відвела. Конфлікт між адміністрацією та органами місцевого самоврядування наростав. П. Скоропадський з гіркотою писав: «З одного боку, всі ці земські діячі, що з’являлися завжди під виглядом затравлених овечок, насправді ж влаштовували, де могли, відчайдушний саботаж; з іншого боку, неналагоджений апарат уряду на місцях надавав можливість негідним елементам з числа місцевих органів перевищувати свою владу і звалювати потім все на голову центрального уряду».

Однак звинувачення земців на адресу місцевих органів влади були серйозні. Серед методів їх діяльності були й каральні акції, катування селян, грабунки та розстріли. Політичні противники гетьмана закидали йому русифікацію виконавчої влади. Малося на увазі призначення губернськими та повітовими старостами кількох дореволюційних діячів неукраїнського походження. Взагалі ж відмінною ознакою кадрової політики П. Скоропадського було те, що апарат управління формувався не за національною ознакою, а за принципом професійності. Зрозуміло, це давало привід для звинувачень з боку тих, хто вважав головним критерієм добору на державну посаду ступінь національної свідомості, патріотизм тощо.

Але не лише зовні правила підходу до формування кадрового корпусу нової влади давали привід для критики: спеціалісти старої школи часто діяли застарілими методами, непопулярними в народі, не встигали за розвитком подій, не враховували революційного характеру моменту і нових вимог, які висував час. Тому і в Українській Державі відчувався постійний «кадровий голод», що позначалося на загальному стані справ.

Одним з елементів, який мав підтримати реалізацію внутріполітичної лінії на місцях, сприяти дотриманню законів і правопорядку, стала Державна варта, створена в середині травня. На місцях вона підпорядковувалася безпосередньо старостам, зокрема, в губерніях діяли їх помічники - інспектори Державної варти, а у повітах - начальники повітової варти. За задумом П. Скоропадського, департамент Державної варти мав виконувати поліційні функції. Крім того, у міністерстві внутрішніх справ було створено особливий відділ, який відігравав роль органу державної безпеки. Чітко усвідомлюючи наявність загрози, що крилася в діяльності більшовиків, соціалістів, інших сил, незадоволених режимом, гетьман прагнув мати інформацію про можливі антидержавні виступи.

В цілому ж характер правового поля, яке народжувалося на даному етапі державотворення, задекларовані наміри нового уряду свідчили про те, що кінцевою метою державного будівництва гетьман вважав формування громадянсько-правового суспільства, в якому пріоритетними були б закон і право власності. Інша справа, що методи, обрані для вирішення поставлених завдань, викликали нарікання. Та виникає питання: а чи можна було досягнути успіху за тих умов іншими засобами?

Своєрідність становища гетьмана П. Скоропадського, що випливала з нелегітимного способу приходу до влади, визначала форму і до певної міри зміст нормативних актів нового режиму. Гетьман не брався за створення нової конституції, вважаючи це прерогативою представницького органу - Українського Сенат. Ряд документів, які визначали орієнтири життєдіяльності держави на найближчу перспективу, часто мали характер тимчасових.

Чітко розробленої процедури нормотворчості до початку червня 1918 р. в Українській Державі не існувало, як не було вироблено й певної законодавчої програми. В урядовій заяві від 10 травня, зокрема, повідомлялося, що Рада міністрів «не вважає необхідним оголошувати повну програму законодавчої праці, бо останнє належить будучому народному представництву. Але правительство вважає своїм обов’язком здійснити тепер же законодатні міри, які являються негайними задля установлення в країні ладу, зміцнення влади і утворення нормальних і культурних умов правління та державного хозяйства».

Основоположними документами, що заклали підґрунтя правотворчого процесу гетьманату, стали «Грамота до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій». За свідченням сучасника подій київського юриста А. Гольденвейзера, прототипом «Законів…» стали «Основні закони» Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 р. На той час це був найбільш прогресивний правовий акт в історії Росії, в якому знайшли відбиток завоювання початкового періоду революції 1905- 1907 рр. Навіть назви розділів гетьманського документа та їх послідовність нагадували аналоги з «Основних законів»: «Про гетьманську владу», «Права і обов’язки українських козаків і громадян», «Про закони», «Про Раду міністрів і про міністрів».

Те, що уряд Української Держави використовував кращі здобутки своїх попередників у галузі законодавства, підтверджує і той факт, що весь масив законів, які діяли в Україні до перевороту, не втрачав своєї чинності. Вибірково зупинялася дія тих нормативів, які йшли врозріз з політичною програмою нової влади.

Виходячи з «територіального», а не «національного» розуміння держави, П. Скоропадський ліквідував закон про національно-персональну автономію, прийнятий ЦР. На зміну закону про громадянство у трактуванні ЦР з 1 липня вступив у дію новий закон, згідно з яким громадянами України визнавалися «всі російські піддані», що перебували на її території на час виходу документа. Діючи за принципом «дозволено все, що не заборонено», міністерство праці 16 травня опублікувало циркуляр «Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної Ради», в якому повідомлялося про подовження правочинності всіх актів стосовно робітничого питання, якщо вони не скасовані урядом Української Держави.

Право законодавчої ініціативи поряд з гетьманом дістали міністерства, які мали подавати законопроекти на розгляд Ради міністрів. Після її ухвали законопроекти затверджувалися особисто главою держави. Міністри одержали право видавати розпорядження з метою розвитку та пояснення законів, причому такі документи підлягали попередньому схваленню кабінетом. Ця процедура розмивала межі між законами та підзаконними актами, і статусу закону часто набували постанови, розпорядження і навіть пояснення окремих міністрів.

1 2 [3] 4 5 6 7 8 9 10 11

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com