У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Правові вчення ХХ століття

Правові вчення ХХ століття

ПЛАН

1. Неокантіанство

2. Психологічна школа права

3. Соціологічна юриспруденція. Школа вільного права

4. Функціоналізм

5. Нормативізм

Неокантіанство. Головним представником цього напряму був німецький правознавець, професор університету в Галле Рудольф Штаммлер (Stammler), 1856-1938. Його головні праці: "Господарство і право з точки зору матеріалістичного розміння історії"; "Вчення про справжнє право"; "Теорія правознавства".

Основою поняття права, його вихідною точкою є, за Штаммлером воля. Якщо природа, її явища є сукупністю причин і наслідків то соціальний світ, суспільство є проявом, реалізацією невизначено великої кількості людських воль, прагнень, "хотінь", що охоплюється категорією цілі, мети. Таким чином - суспільство це сукупністю цілей і засобів. Соціальні явища, в тому числі право, держава, політика не підпорядковуються законам причиновості, а охоплюються категорією цілі, як апріорною властивістю людської свідомості і волі. Воля є визначенням способів через ціль. Щоб воля стала правом, вона мусить перш за все зобов'язувати людей. Тобто право це воля, яка виникає у результаті взаємодії значної кількості людей, і має своїм призначенням їх взаємно зобов'язувати. Так виникає соціальна воля, при цьому цілі одних людей стають способами для інших і навпаки. На такій взаємодії витворюється поняття суспільства, спільноти. Поняттю суспільної взаємодії, суспільного зв'язку притаманний такий елемент як зовнішнє нормування.

Розглядаючи проблему визначення і розуміння права Штаммлер зазначав, що недоліком всіх існуючих в минулому концепцій було те, що вони прагнули знайти формулу, як б охоплювала поняття права у всіх його аспектах та історичних проявах. Натомість він запропонував розділити проблему сутності права на три групи питань, відповідь на які тільки і може дати правильне розуміння сутності права, як єдності його незмінних формальних умов. Ці питання наступні:

1) Що таке право? Яке загальне поняття кладеться, тобто є безумовним, в основу будь-якого розгляду права, щоб були підстави взагалі називати його "правовим"?

2) В чому полягає обгрунтованість обов'язковості права? Тобто, як слід розуміти, що будь-який правовий припис, незалежно від свого змісту, є обов'язковий до виконання тільки тому, що є "правовою" нормою?

3) Коли зміст правової норми є обгрунтований? Як повинен поступати кожен, хто діє "по праву", щоб зміст його діяння був справедливим?

Відповідь на ці питання, на думку вченого, можна дати тільки тоді, коли прийняти, що ідея справедливості є формальна властивість, яка притаманна будь-якому праву - минулому, чинному чи бажаному.

Правовий порядок є засіб для досягнення цілей. З цього слідує, що сутність права підпорядкована закономірностям людських прагнень, тобто безумовно однаковому способу оцінки змісту цілей. Для наявності закономірно обгрунтованої цілі необхідно, щоб вона визнавалася такою не тільки як ціль конкретного суб'єкта, але й залишалася такою для кожного поставленого в таке ж становище індивіда. Тільки в цьому випадку зміст цілі є об'єктивно виправданий і при формальному підході вона якраз і складає основу об'єктивно справедливого, як критерієм оцінки діючого закону.

Важливим аспектом концепції Штаммлера є його розуміння співвідношення права і економіки. В соціальному житті він розділяв "регулюючу форму" (право) та "матерію яка регулюється" (економіка, господарство). Форма - це суспільний зв'язок як такий, постановка і реалізація спільних цілей шляхом встановлення зовнішніх правил, зовнішнє унормування. Обумовлена матерія - це узгоджена на основі даної форми діяльність пов'язаних між собою осіб. Залежність економіки від права не є генетична чи каузальна, оскільки закон причиновості не може бути застосований до права та інших суспільних явищ і право не передує часово господарству і не породжує його причиново, а тільки апріорно-логічна. Право по відношенню до економіки не є якоюсь зовнішньою оболонкою, формою в якій існує господарське життя. Право є "логічно обумовлюючий елемент в ідеї соціального життя", телеологічна (обумовлене певною ціллю) та логічна першооснова суспільного життя. Тобто господарське життя, економіка обумовлюється правом, яке є першоосновою суспільного життя. Тому економічний і політичний розвиток повинен йти шляхом часткових змін в праві, критерієм яких є створюване людським розумом "правильне право".

Психологічна школа права - один з напрямів правової науки, який сформувався на початку ХХ ст., одночасно з появою психологічного напрямів у соціології та інших соціальних науках.

Загальною ідеєю, яка об'єднує представників психологічної школи права є те, що з їх точки зору причини, які обумовлюють існування і дію права базуються в психології особи або соціальної групи. Право розглядалося представниками даного напряму, як продукт різного роду психологічних настанов, інстинктів (наприклад, влади-підпорядкування), емоцій. Одним з основоположників даного напряму був французький соціолог і правознавець Габріель Тард (Tarde), 1843-1904, який в своїх працях, зокрема "Закони наслідування", "Злочини натовпу", "Соціальні закони" та ін. зазначав, що в основі всіх соціальних цінностей і норм, включаючи і правові лежить інстинкт наслідування. Основою суспільства є психологія індивіда, а ключовими процесами соціального життя, поряд з наслідуванням, є конфлікти і пристосування. Наслідування властиве всім індивідам і служить їх пристосуванню до природних та суспільних умов життя. Індивід засвоює в процесі наслідування, як вже існуючі норми і цінності, так і нововведення. Ці ідеї Тарда пізніше були розвинуті в теоріях соціалізації особи. Тард один з перших започаткував дослідження соціальної психології, показавши її відмінність від індивідуальної психології. Він підкреслював, що людина в масі, особливо в натовпі, набагато більш емоційна і менш інтелектуальна, ніж взята окремо.

Найбільш глибоким та оригінальним представником психологічної напряму в праві був випускник юридичного факультету Київського університету Лев Петражицький, 1867-1931, творець психологічної теорії права, яка викладена в працях "Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності" та "Вступ до вивчення права і моральності. Емоційна психологія".

Замість традиційного поділу елементів психічного життя на пізнання, почуття і волю Петражицького запропонував поділ на 1) двохсторонні активно-пасивні переживання, моторні подразнення - імпульси або емоції; 2) односторонні переживання, які, в свою чергу, поділяються на а) односторонньо-пасивні, пізнавальні та чуттєві й б) односторонньо-активні, вольові. При цьому він підкреслював, що імпульси або емоції відіграють в житті людини головних та визначальних факторів пристосування до умов життя. Саме емоції є завжди мотивами поведінки людини і будь-який зовнішній чи внутрішній подразник повинен пройти через його емоційну оцінку, яка і є поштовхом до певних дій та міркувань.

Етичні переживання чи емоції поділяються на правові та моральні. Відмінність між ними полягає в тому, що у правовому переживанні існує, на думку Петражицького, уявлення про певних суб'єктів, які мають право вимагати виконання обов'язку. Натомість у моральному переживанні виступає тільки почуття обов'язку - це означає, що моральна емоція викликає обов'язок без одночасного переконання в праві іншого вимагати його виконання. Тобто головна відмінність між правом і мораллю в тому, що моральні імпульси мають суто імперативний характер, а право має імперативно-атрибутивний характер. Під "імперативністю" Петражицький розуміє індивідуально-особистісне усвідомлення обов'язку, під "атрибутивністю" - усвідомлення "свого права", яке виступає назовні, як вимога. Таким чином у правовому переживанні обов'язок і правомочність нерозривно пов'язані між собою. Правові емоції - це комплексне переживання, в якому поєднуються обов'язок і право вимоги. Відповідно правові переживання пов'язують двох осіб, з яких одна має право вимагати від другої виконання певного обов'язку. Результатом правового переживання є правова норма, яка виражає зв'язок, що з'єднує обов'язок і правомочність, і який знаходиться у правовому переживанні. Правова норма, як і правове переживання має імперативно-атрибутивний характер. І відповідно, за Петражицьким право це етичне переживання, емоції якого мають двохсторонній, імперативно-атрибутивний характер. Правові переживання повинні завжди супроводжуватися додатковим уявленням про право вимоги правомочної сторони, а також уявленням про саму правомочну сторону, тобто уявленням про суб'єкта правомочності. Петражицький писав: "Усвідомлення обов'язку іншого чи інших по відношенню до нас (усвідомлення нашого права) викликає своєрідне імпульсивне діяння; спонукає нас і заохочує до такої поведінки по відношенню до інших, яка відповідає змістові нашого права. В галузі моралі (в розумінні нашого поділу, тобто у значенні однобічного імперативного безпретензійного усвідомлення обов'язку) цей спосіб мотивування не існує, є з природи речей виключений".

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com