Вибори на Україні – історія і сучасність
Поняття «вибори» для пересічних громадян постійно асоціюється з днем голосування, коли виборець фіксує своє волевиявлення безпосередньо на бюлетені. Проте такий підхід є далеким від справжнього розуміння виборів як важливого суспільно-політичного інституту. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади: як державні інституції - парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування. Вибори і голосування здавна практикуються в житті людей як спосіб здійснення народовладдя, ухвалення рішень, що є обов'язковими для всіх членів спільноти. Ще стародавній літописець Прокопій писав, що слов'янами і антами не править один чоловік, а здавна вони живуть громадським правлінням і всі справи — добрі чи лихі — вирішують спільно.
Вибори були відомі вже за первісно-родового устрою, де загальними зборами роду обиралися старійшини, а пізніше й воєначальники. За часів Київської Русі способом такого волевиявлення було народне зібрання -віче, в якому брали участь усі чоловіки, окрім холопів. Ці своєрідні військові збори населення скликалися за волею князя. Пізніше на зміну вічу прийшла рада бояр, що складалася з наближених до князя феодалів, землевласників та духовенства і мала значний вплив на князя у розв'язанні багатьох важливих питань життя спільноти.
Серед українського козацтва також існували виборні традиції, згідно з якими всі члени вольниці мали рівні права і могли брати участь у козацьких радах. Верховною ж законодавчою владою запорозьких козаків була Січова рада. Всі державні інституції без винятків формувалися тільки шляхом виборів. Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки, а також вибори президента Михайла Грушевського.
Вибори радянської доби практично нічого не вирішували, а саме їх проведення було перетворене на майже ритуальну, помпезно-декоративну процедуру обов'язкового засвідчення громадянами їхнього лояльного ставлення до існуючої системи. Від кожної виборчої дільниці для обрання висувалася лише одна кандидатура. Державні та партійні органи заздалегідь повідомляли про те, що цей кандидат має відповідати певним вимогам (наприклад, бути жінкою або чоловіком певного віку з вищою освітою і з певною сферою занять). Оскільки програми кандидатів складалися під жорстким контролем державних і партійних органів, вони практично не відрізнялись одна від одної.
Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988-1990 pp. можна назвати першими демократичними, або принаймні напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів.
Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало істотних змін. "На сучасний момент виборче законодавство України складається переважно з норм Конституції та низки законів України. Це такі закони: «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р., «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004р., «Про вибори депутатів місцевих влад і сільських, селищних та міських голів» від 14 січня 1998 p.
Вибори - це не тільки вибір бажаного варіанта з кількох можливих. Головним з них є обрання посадових осіб чи членів колегіального органу влади, надання, делегування їм владних повноважень, наділення владою, визнання їхньої авторитетності й права на врядування.
Кожна людина має право обирати (активне виборче право) та бути обраним (пасивне виборче право) до органів влади. Активним виборчим правом користуються всі громадяни, які досягли 18-річного віку, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупи-0 няються для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення »волі. Виборче право є універсальним для всіх видів виборів в Україні.
На відміну від нього, пасивне виборче право громадян, тобто право бути обраним, залежить від виду виборів. Так, відповідно до ст. 16 Конституції та ст. З Закону «Про вибори народних депутатів України», народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку Президентом, відповідно до ст. 103 Конституції, може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх десяти перед днем виборів років і володіє державною мовою. Депутатом сільської, селищної, міської рад може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-ти років, постійно проживає або працює на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково. Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва окремо для кожного виду виборів, створення рівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями, при проведенні передвиборчої агітації тощо. При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак.
Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.
Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим, що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.
У світі існує чимало різноманітних способів проведення виборів, підрахунку голосів і визначення переможців. Кожна країна виробляє свою виборчу систему. Умовно ж всі вони поділяються на три великі групи: мажоритарні, пропорційні та мішані. У Великобританії, США, Індії використовують мажоритарну виборчу систему, у Франції, Ізраїлі, Норвегії — пропорційну, в Грузії, Росії - мішану)
Історично найдавнішими є мажоритарні (від франц. majorite - більшість) виборчі системи, які й дотепер залишаються найпоширенішими у світі. Вони передбачають голосування за конкретних осіб і визначення результатів виборів залежно від одержання конкретним кандидатом більшості (відносної чи абсолютної) голосів виборців. За абсолютної більшості кандидат має набрати більше половини голосів тих, хто взяв участь у голосуванні. При відносній більшості обраним вважається кандидат, за якого проголосувало більше виборців, ніж за інших кандидатів (не обов'язково більше половини від усієї кількості).
[1] 2 3
завантажити реферат
