У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Українські геополітичні теорії ХІХ-ХХ ст. Дореволюційні геополітичні вчення

Українські геополітичні теорії ХІХ-ХХ ст. Дореволюційні геополітичні вчення

Зародження української геополітики обумовлене виникненням та діяльністю на території України масонських лож, кількість яких з початком ХІХ ст. Стрімко зростає (найбільш відомими були одеська ложа “Полт Евксінський”, київська “З’єднання слов’ян”, полтавська “Любов до істини”). Головною метою діяльності масонських організацій було проведення союзу національних держав слов’янських народів на федеративних засадах. Після участі масонських лож у антидержавних повстаннях у 1820-1830-х рр. вони були змушені піти у підпілля, через заборону царським указом їхньої діяльності.

Масонство справило певний вплив на організацію і діяльність першої таємної політичної організації національного характеру – Кирило-Мефодіївського товариства, яке діяло на засадах демократичного, республіканського панславізму. Серед членів товариства були такі відомі постаті ХІХ ст. Як В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров, Т.Шевченко тощо. Головною метою товариства було досягнення національно-державної незалежності України. Ще панувала ідея слов’янського відродження та об’єднання усіх слов’янських народів. Керуючись ідеєю національного визволення та відродження України, кирило-мефодіївці бачили Україну однією з рівноправних республік у складі Всеслов’янської Федерації. Програмні положення товариства були викладені у статутному документі “Закон Божий” або “Книга буття українського народу”. Визначався характер федеративного союзу, як наддержавної політичної структури в якій “Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою” [9; с. 30]. Отже, йшлося фактично про об’єднання національних держав на конфедеративній основі. Кирило-мефодіївці розуміли, що самостійно стати незалежною Україна не мала сил. А тому порятунку для української державності необхідно було шукати в союзі таких же поневолених народів як українці, тобто серед слов’ян, з якими українців поєднувало спільне походження. Братчики наголошували на тому, що задля національного і культурного визволення своїх народів з-під імперської влади “усі слов’яни повинні з собою поєднатися” [9; с.33]. І тоді не буде у слов’ян “ні хлопа, ні пана” і будуть вони входити у сім’ю культурних, державних народів Європи.

Власний проект федерації розробляв один із членів товариства Георгій Андрузький. Його ідеї викладені в “Начерках Конституції республіки”. На відміну від інших братчиків Г.Андрузький до слов’янської федерації не включав Росію. Він пояснював це тим, що Росія ніколи не зможе жити у рівноправних відносинах з іншими народами через її прагнення до панування, до підкорення інших народів. До складу “государства штатов” входила “Украина с Черноморьем, Галицией и Крымом; Польша с Познанью, Литвою и Жмудью; Бессарабия с Молдавией и Валахией; Сербия; Остдея; Болгария; Дон” [8; с.570]. Г. Андрузький добре розумів значення такого союзу для країн Східної і Центральної Європи, зокрема для України. Існування між Адріатикою, Чорним морем і Балтикою такого союзу стало б гарантом незалежного розвитку цих народів.

Наприкінці ХІХ сторіччя проблемами геополітичного становища України переймається Михайло Драгоманов (1841-1895). Розглядаючи геополітичне становище України у своєму конституційному проекті “Вільна Спілка”, М.Драгоманов, що “уважне вивчення географічних особливостей цієї країни і її розташування відносно інших країн неодмінно відкриє кожному існування особливих завдань її внутрішньої і зовнішньої політики” [6; с.139]. Для України важливими є завдання згуртування усіх українських земель, а також здобуття Причорномор’я і Криму, що забезпечило б Україні першість на Чорному морю та зняло б загрозу набігів із Півдня. У зовнішній політиці для України, на думку М.Драгоманова, важливими в першу чергу є південний і західний напрям, а вже потім – східний. М.Драгоманов виступав проти відокремлення України від Російської імперії через те, що таким чином українське населення втратить простори Донсько-Каспійської області і Кубанської області для колонізації” [6; с.139]. Найкращим способом вирішення проблеми української державності, він вважав створення федеративного союзу на землях Російської імперії, де основну роль у політичному житті відігравали демократичні цінності, а особливо політична свобода. Суб’єкти цього союзу мали мати широке самоврядування. Проблему роз’єднання українських земель, на думку М.Драгоманова, може вирішити одна із держав, “що тепер володіють нашою землею”, шляхом завоювання українських земель у іншої держави. На його думку, таку місію швидше може виконати Росія, ніж Австрія [25; с.294]. Аналогічно М.Драгоманов підійшов і до проблеми польської державності. Він вважав, що здобути незалежність Польща може лише за допомогою Німецької імперії, але таким чином Польща потрапила б у залежність від Німеччини. Тому найкраще для поляків було б створити разом з росіянами, білорусами та українцями федеративний союз – “Вільну спілку”.

Розглядаючи історію часів козаччини, М.Драгоманов звертає увагу на те, що Україна віками намагалася здобути узбережжя Чорного моря. У своїх “Листах на Наддніпрянську Україну” він писав: “Без північних берегів Чорного моря Україна неможлива як культурний край, ми мали ті береги в часи Угличів, Тіверців і Тмумараканської Русі; ми відбили вп’ять частину їх перед нападом турків у ХV ст. і мусили так чи сяк узяти їх потім. Не вдалось нам цього зробити під Польщею, із самим козацтвом, то мусимо це зробити під московськими царями” [7;с.444]. Саме цим М.Драгоманов пояснював орієнтацію запорізьких козаків на Російську імперію.

Щодо духовної сфери, то М.Драгоманов відстоював думку про “повернення української нації в сім’ю культурних європейських народів, в яку вона входила до кінця ХVIII ст .” [6; с.139]. Українці, за Драгомановим, повинні входити у “сім’ю Європейських народів” тому, що культурна співпраця між європейськими країнами та Україною має глибоке коріння, і саме європейська культура відіграла визначальну роль у формуванні української національної культури.

Погляди М.Драгоманова на геополітичне становище України та оцінка її геополітичних потреб і можливостей стали, поряд із геополітичними розробками кирило-мефодіївців, базисними у формуванні теоретичної української геополітики.

Геополітичні вчення дореволюційного періоду відіграли важливе значення у формуванні української національної і політичної свідомості і стали, певною мірою, каталізатором до національно-державного визволення України в роки Першої світової війни.

Негативним для розвитку геополітичного напрямку було те, що погляди мислителів ХІХ – поч. ХХ ст. не були сформовані у геополітичній концепції, а тому достатньо не були обґрунтованими. Це в свою чергу, не сприяло українській державності в період революції через те, що молода українська держава не мала власної геостратегії у внутрішньополітичній і зовнішньополітичній діяльності. Україна не змогла відстояти свою незалежність тому, що до певної міри, не була готова до самостійності.

2.2. Геополітичні теорії міжвоєнного періоду.

У період Першої світової війни та у міжвоєнний період теоретичним геополітичними дослідженнями займалися такі відомі вчені як М.Грушевський, С.Рудницький, Ю.Липа, а в УРСР – А.Синявський. їхні положення по суті, були першими геополітичними концепціями в українській політичній думці.

Геополітична спадщина М.Грушевського, С.Рудницького, Ю.Липи піднесла українську геополітичну науку на якісно вищий рівень розвитку.

Велике значення для української геополітичної науки мали положення відомого історика, політичного діяча, президента УНР, академіка Михайла Грушевського (1866-1934). Займаючись дослідженнями історії України, він значну увагу у своїх працях приділяє і геополітичній проблематиці. До проголошення ІV універсалу (22 січня 1918р.) М.Грушевський схиляється до промосковської (східної) орієнтації в українській політиці. Він, продовжуючи ідеї Кирило-Мефодіївського товариства, вважав за краще для України мати широку автономію у складі Російської демократичної республіки, ніж стати самостійною. Обґрунтовував свою таку позицію він тим, що Україні важко буде втримати свою самостійність. Також, бачачи перебіг подій в період Першої світової війни в Росії, М.Грушевський вважав, що “велика революція Російська . велико вплине на політичну перебудову всієї Європи, на її перетворення в Європейську федерацію” [4; с. 51]. І тому Україна, входячи до демократичної Росії на автономних правах, в пізнішім часі зможе стати однією із найбільш сильних республік такої Європейської федерації. Після перемоги у Росії Жовтневої революції та приходу до влади більшовиків, М.Грушевський звертає свій погляд на Захід, розуміючи, що не такої Росії прагнули українці. У своїй праці “На порозі Нової України” він зазначає, що “пережитим і віджитим . є наша орієнтація на Московщину, на Росію” [4;с.138]. Українську орієнтацію на Захід вчений обґрунтовує історичним минулим України та країн Європи. Він доказує духовну, культурну близькість українців з іншими європейськими народами. Вдаючись до історичних фактів, він відзначає, що Західна орієнтація України одержала повну перевагу з ХVІІ ст., коли Росія, остаточно знищивши залишки української автономії, доклала всіх зусиль, щоб розірвати та зруйнувати культурні та економічні зв’язки України із Заходом. Він зазначив, що все ХІХ ст. Україна залишалась відірваною від Заходу та обернена обличчям на Північ, на Москву. Однак тепер є всі шанси повернути Україну до свого культурного середовища. Також, аналізуючи геополітичне становище України М.Грушевський відзначив, що якщо історично-культурні умови життя орієнтували Україну на Захід, то географічні на Південь, до Чорного моря: “Коли народність наша, дух нашого народу тягне на захід, край завертає нашу енергію, нашу працю на схід і полудня, в сферу нашого моря, нашого комунікаційного центру, до котрого ведуть нас наші ріки і повинні б були повести всі наші дороги, коли б вони будувались нами, в орієнтуванні нашими інтересами, а не мали своєю метою – навпаки – боротись з природною орієнтацією нашого економічного й культурного життя” [4;с.151]. Україна, на думку М.Грушевського, повинна відмовитись від старих шляхів, - як московського, яким Україну силоміць “волікли” московські правителі; так і від “протоптаних слідів буржуазних держав Заходу”, - для Неї необхідним має бути власний розвиток, власним шляхом. Вчений виступає з ідеєю Світової федерації країн, першим кроком до якої має бути об’єднання країв, пов’язаних географічно, економічно і культурно. Таким першим кроком він вважав створення “економічного й культурного сотрудництва, кооперації народів Чорного моря” [4; с.151]. Оскільки Чорне море об’єднує краї з різними географічними і економічними умовами, які можуть доповнювати один одного. Таке об’єднання могло б стати інтегруючим чинником для Світової федерації, в якій Україна займала б одне з визначальних місць.

[1] 2 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com