У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Християнська демократія: стан та розвиток у хх столітті

Християнська демократія: стан та розвиток у хх столітті

Розглянуто сутність поняття “християнська демократія”, його змістовну наповненість у ХХ ст. Аналізуються ключові етапи вироблення сучасної політичної доктрини християнства та головні засади. Простежується інституційний розвиток християнсько-демократичних організацій. Особлива увага присвячена християнсько-демократичним партіям країн Західної Європи, які є найбільш потужними в світі. Дається характеристика розвитку християнсько-демократичних партій в Україні, виявляються тенденції їх подальшого розвитку.

Ключові слова: християнська демократія, християнська політична доктрина, християнсько-демократичні партії.

Християнська демократія є досить широким поняттям. В політичній науці воно включає в себе напрямок політичної думки, політичний рух а також мережу громадських організацій та об’єднань. Вважається що цей ідейно-інституційний напрямок носить світовий характер і є інспірованим етичними засадами християнства, включаючи католицьку суспільну науку, засади протестантизму, в певній мірі – православ’я.

Визначальною детермінантою у формуванні сучасної моделі політичної доктрини християнства та інституалізації політичних християнських організацій була енцикліка “Rerum Novarum”[1, c. 516–549] папи Льва ХІІІ (1878–1903) яка побачила світ у 1891 року. Започаткований нею процес приведення католицької доктрини до реалій тогочасного світу був продовжений в ХХ ст., хоча й відбувався він з неоднаковою інтенсивністю й подекуди спрямовувався в протилежному напрямку. Папа Пій Х (1903–1914 ) заборонив діяльність католиків в політичних партіях без отримання попереднього дозволу від костелу, а також заборонив християнським партіям співпрацювати із соціал-демократичними партіями. Наступний папа Бенедикт ХV (1914–1922) зняв більшість з цих заборон. Його спадкоємець папа Пій ХІ ( 1922–1939 ) ставився до демократії з помітною недовірою, свідченням чого стала енцикліка Ubi arcano Dei (1922) де він застерігав проти існуючих досі представницьких форм правління у яких значна роль належала народу. Публічна діяльність католиків мала би відбуватись організаційно під контролем церковної ієрархії. За Пія ХІ почала функціонувати громадська католицька організація “Католицька акція”. Найбільш значним католицьким документом міжвоєнного періоду була енцикліка 1931 року. “Quadragesimo Anno” (про відновлення суспільного устрою та пристосуванні його до норм права Євангелія). В енцикліці в рівній мірі критикувалися недоліки капіталістичного й соціалістичного суспільств, вимагалось встановлення виваженої платні, яка б не вела до руйнування виробництва й не сприяла би росту безробіття. Для запровадження справедливого суспільного ладу слід було згідно енцикліки реалізувати принцип субсидіарності, зміст якого ґрунтовно аналізувався у цьому документі. Значна увага також приділялась висвітленню ролі корпорацій в суспільному житті [2, c. 332–334]. Відчутну роль у формуванні сучасної християнської політичної доктрини відіграв ІІ Ватиканський собор, що відбувся у 1963–1965 рр. за понтифікату Яна ХХІІІ (1958–1963). Зміни, що відбулися в католицькій церкві отримали назву aggiornamento (осучаснення) стосувалось пристосування діяльності костелу до вимог і викликів сьогодення. Прийнята собором конституція “Gaudium et Spes” (“Радість та Надія”) відкинула революцію як засіб досягнення справедливого суспільного ладу, висловившись за еволюційний шлях суспільного розвитку, як єдино можливий. Питання справедливого суспільного ладу в умовах падіння комуністичної системи розглядались в енцикліці папи Яна Павла ІІ “Centesimus Annus” (1991 р.), присвяченій 100-річчю енцикліки “Rerum Novarum”.

Християнська політична доктрина передбачає такі головні засади: а) свобода окремої особистості (створеної Богом): особа у співпраці з іншими людьми здатна домогтись духовного та матеріального розвитку; б) солідарність: окремі особистості лише спільними зусиллями здатні досягнути суспільного блага; відповідно, суспільство розглядається як органічна цілісність, що має власну внутрішню ієрархію (родину, локальну спільноту, народ, державу, міжнародну спільноту, за умов, що людська спільнота поєднана між собою зв’язками суспільного солідаризму); в) моральність: наголошується на абсолютному значенні засад моралі, особливо на необхідності оцінки політичних дій з позицій християнської моралі; г) родина: найважливішим елементом суспільства є родина, тому й саме суспільство розглядають як “родину родин”; д) власність: гарантією свободи й незалежності особи виступає приватна власність, зокрема власність родини; е) децентралізація влади (при умові одночасного заперечення ідей етатизму): держава повинна сприяти створенню для кожної особистості умов для її гармонійного розвитку, надавати можливість співпраці з іншими особистостями, групами й суспільством взагалі.

Окрім перелічених засад, у політичній доктрині християнства неодноразово акцентується увага на важливості політичного плюралізму та субсидіарності (делегуванні частини владних повноважень з боку центральних органів на рівень локальних владних інститутів). Домінуючою тезою щодо визначення оптимального шляху з метою побудови політичної, економічної й соціально-демократичної держави є парламентаризм у поєднанні із субсидіаризмом. Одночасно християнська політична доктрина перебуває в опозиції щодо ліберального індивідуалізму й соціалістичного колективізму. Загальним лейтмотивом є визнання тези, що людина, завдячуючи власній вільній волі, є творцем історії. В історичному розвитку духовний елемент має абсолютні переваги над матеріальними детермінантами.

Першим християнським політичним об’єднанням вважають німецьку партію “Центр”, сформовану 1852 року (так звана католицька фракція в парламенті Пруссії). Енцикліка “Rerum Novarum” стимулювала утворення на рубежі ХІХ–ХХ ст. цілої мережі католицьких профспілок, жіночих, молодіжних, харитативних об’єднань, які в своїх документах і безпосередній діяльності піднімали питання держави та громади з позицій католицизму. Першими політичними християнсько-демократичними партіями були такі: Католицьке об’єднання суспільних студій (1889) в Італії; Християнсько-демократична партія Франції (1896–1897); Демократична ліга Бельгії (1891). Ціла низка християнсько-демократичних партій виникла в міжвоєнний період, а саме: Італійська народна партія (1919); Соціалістична народна партія Іспанії (1922); Демократична народна партія Франції (1924); політичні партії в Бельгії, Нідерландах, Польщі та інших державах. Під час Другої світової війни більшість з цих партій зайняли антифашистську позицію і брали активну участь у національних рухах опору, що сприяло піднесенню їхнього авторитету в очах громадян власних країн. Сьогодні до партій цього напряму відносять 70 політичних партій у 50-ти країнах світу, з них найбільш сильніші є дислоковані в країнах Західної Європи. Християнсько-демократичні партії декларують свій світський характер, незалежність від Ватикану та костелу, прагматизм, відданість засадам демократії, ідеологічний плюралізм і солідаризм.

Особливостями розвитку християнсько-демократичний партій після Другої світової війни виступають: а) проведення діалогу між християнськими партіями католиків і протестантів в Нідерландах, Данії, Норвегії й Швеції; б) розвиток міжнародних християнських політичних організацій в Європі й Латинській Америці; в) швидкий розвиток християнських партій в країнах Латинської Америки, за умови, що у цьому регіоні християнські партії займають більш радикальну позицію у питаннях аграрної реформи, націоналізації власності, піднесення рівня освіти й культури населення. Значний вплив на програми християнських партій цього регіону мають “теологія визволення” й ідеологія “популізму”.

Європейські християнські партії є не лише найпотужнішими і найвпливовішими серед існуючих у світі християнських партій, вони також відіграли надзвичайно важливу роль в ініціюванні інтеграційних процесів на європейському континенті після Другої світової війни. Навесні 1944 року представники християнських партій Данії, Нідерландів, Італії та Франції прийняли “Декларацію з проблем європейської співпраці”, у якій наголосили на необхідності утворення “європейського федерального устрою”. Вирішальну роль в ініціюванні й утворенні загальноєвропейських структур відіграли чільні представники християнських демократів – К. Аденауер, Р. Шуман та А. де Гаспері.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com