У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політичні еліти і лідерство

Сторінка 2

d. Адміністративна еліта — вищий прошарок державних службовців: чиновники міністерств, департаментів та інших державних органів. Ця еліта менш залежна від результатів виборів, а тому менш прозора для суспільного тиску і контролю.

5. за ступенем інтеграції у політичну систему:

a. правляча еліта характеризується реальним володінням важелями і механізмами здійснення владних рішень;

b. опозиційна еліта виражає погляди, що відрізняються від поглядів домінуючої групи (опозиція може бути представлена у парламенті). Представники цієї еліти можуть бути піднесені до лояльної або помірної опозиції;

c. контреліта — виключена з системи владних відносин і еліта, яка заперечує існуючу політичну систему, це так звана, нелояльна, непримиренна еліта.

6. за характером свого впливу на маси:

a. спадкова еліта, яка має вплив через фактор „крові”;

b. ціннісна еліта базує свій вплив на інтелектуальному, моральному авторитеті.

c. функціональна еліта: джерелом впливу виступає наявність професійних знань і здібностей, необхідних для виконання управлінських функцій.

Функції політичних еліт:

1. функція соціального моніторингу, яка передбачає постійне вивчення інтересів різних соціальних груп і побудову субординації цих інтересів.

2. стратегічна функція — ініціювання соціальних змін і вироблення політичних ідеологічних доктрин, конституцій, законів, програм реформ;

3. інтегративна — об’єднання суспільства на основі сформульованих елітою цінностей, подолання між групових непорозумінь і конфліктів; у здійсненні цієї функції бере участь не тільки правляча еліта, але й опозиційна.

4. організаційна — створення дієвого механізму втілення у життя політичних задумів; створення і корекція інститутів політичної системи; призначення кадрового апарату органів управління.

5. функція рекрутування (висунення) зі свого середовища політичних лідерів: політики державного маштабу не можуть з’явитися нізвідки, вони, як правило, пов’язані з певними сегментами самої еліти: законодавчою, виконавчою, регіональною, партійною тощо.

Система відбору — це механізм формування і відтворення еліти, що включає в себе критерії, порядок і коло осіб, які здійснюють відбір.

Антрепренерська система (від французького підприємець) відбору еліт характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на керівні посади. Відбір здійснюється на конкурентній основі за невеликої кількості формальних вимог широким колом селекторату, яким можуть виступати всі виборці країни. Першорядне значення у цьому відборі відіграють особисті якості кандидата, особливо його індивідуальна активність, уміння знайти підтримку широкої аудиторії, захопити її цікавими ідеями, пропозиціями, програмами. Головним засобом відбору до еліти в антрепренерській системі є вибори.

Система гільдій (від нім. корпорація, об’єднання) багато в чому протилежна попередній. Вона характеризується закритістю, відбором претендентів на більш високі посади головним чином з нижчих прошарків самої еліти, поступовим і повільним просуванням по службі. Відбір здійснюється на основі численних та формальних вимог невеликим і відносно самостійним колом селекторату, до якого входять, як правило, члени вищого керівного органу чи навіть один перший керівник. Окрім формальних вимог, таких як освіта, стаж роботи, вік тощо, особлива увага при призначенні на посаду звертається на партійність та особисту відданість вищому керівництву. Головним засобом відбору до еліти в системі гільдій є призначення.

3. Суть і природа політичного лідера. Теорії лідерства.

Однією з головних функцій політичної еліти є висунення політичних лідерів (від англ. ведучий, керуючий). Лідери виступають ключовими фігурами політичного життя і реально впливають на суспільно-політичні процеси.

Є багато поглядів вчених на те, кого слід вважати лідерами.

На думку одних, лідерами є всі великі політичні діячі, які виконують управлінські функції: державні чиновники вищого рівня, призначені на свої посади (наприклад, міністри) або вибрані на них (президент, парламентарії).

Інші автори, на противагу вказаній позиції, заявляють, що лідерство — це форма визнання авторитету не усіх політичних керівників, а лише найбільш видатних. Видатним лідерам — рятувальникам нації або реформаторам (в Україні — Б.Хмельницький, в США — Рузвельт) — протистоять керівники-менеджери з набагато скромнішою місією і більш вузькою сферою діяльності.

З позицій третіх вчених — лідерство є неформальним, заснованим тільки на авторитеті, аспектом управління і як таке протистоїть формальному керівництву — управлінню особи, яка обіймає офіційну посаду. Згідно з даною точкою зору, реально лідерами визначаються лише значні суспільні діячі, вплив яких здійснюєься тільки на основі авторитету, особистої харизми. Прикладом такого лідерства є Ганді.

Але загалом лідерство — це явище комплексне і може поєднувати у собі два аспекти: неформальний статус, пов’язаний з суб’єктивними особливостями, і формально-посадовий, що дає право приймати політичні рішення та використовувати різноманітні правові та адміністративні ресурси.

Отже, політичний лідер — це учасник політичного процесу, що активно впливає на нього і стимулює соціальну групу чи суспільство вцілому на досягнення певної мети.

Потреба у лідерстві виникає тоді, коли до ситуації залучені групи людей, і її (ситуацію) необхідно оцінити від імені цих груп. Політичне лідерство є точкою перетину потреб, інтересів, симпатій та антипатій тих чи інших соціальних груп. Головне чим займається лідер — це вираження загальних цінностей, стремлінь, бажань реальних та потенційних послідовників і здійснення керівництва суспільством, відповідно до цього.

Теорії політичного лідерства.

Теорія рис пояснює природу політичного лідерства видатними індивідуальними рисами людини, які рано чи пізно призводять її до влади. Серед цих специфічних рис — розвинений інтелект, сила волі, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність. Перелік цих здібностей змінюється.

Ситуаційна теорія обгрунтовує ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов. Лідерство конкретної особи є функцією ситуації. Особа, що є лідером в одній ситуації, зовсім не обов’язково буде лідером в іншій ситуації. Саме конкретні обставини зумовлюють виникнення політичного лідерства, визначають його функції та поведінку. Проте, ситуаційна теорія не враховує, що не тільки ситуація породжує лідера, а й сильна особистість спричиняє виникнення нової політичної ситуації.

Серед психологічних концепцій виділяються концепції:

Фройда: витоки лідерства знаходяться у людській психіці. Він пояснював лідерство несвідомим пригенням індивіда панувати над іншими. Виділив дві групи осіб: ті, хто прагнуть влади, і ті, що відчувають потребу у підпорядкуванні.

Лебона: народ складається з лідерів і мас. Лідери можуть все, достатньо тільки навчитися їм володіти психологією маси. Наповп завжди шукає вождя і сам прагне до підпорядкування.

Фромма та Адорно: індивіди, для яких влада є внутрішньою інстинктивною потребою, при певних соціальних умовах перетворюються в авторитарних вождів. Така особистість формується найчатіше в суспільствах, що охоплені системною кризою, в рузультаті якої існує атмосфера масового відчаю та неспокою. За цих обставин народ шукає спасителя і готовий довірити йому свою долю. Авторитарний лідер прагне підпорядкувати собі усі структури громадянського суспільства, є схильним до містики, демагогії, нетерпимий до проявів інакодумства і демократії.

Маркситські теорії при трактуванні природи політичного лідерства виходять з соціально-класових основ суспільства. На думку марксистів, політичні лідери з’являються як реакція на об’єктивну суспільну потребу. Якщо соціальна та історична ситуація потребує лідерів, то вони неодмінно з’являються. Політичні лідери виступають як представники певних класів.

Теорія визначальної ролі послідовників лідерів „роблять” оточуючі його послідовники. Лідер визначається як людина, яка найбільш успішно виражає потреби інших людей. Тут може бути два варіанти: лідер здатний розпізнати потреби своїх послідовників і запропонувати їм програму їхнього здійснення, лідер — лише маріонетка в руках своєї групи і виконує її прямі вказівки.

1 [2] 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com