У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політична концепція Фрідріха Ніцше

Сторінка 2

Глибоко вплинула на Фрідріха Ніцше музика Ріхарда Вагнера. Філософ був просто зачарований нею і відповідно самим Вагнером. Проте це не заважає йому згодом написати книгу „Несвоєчасні міркування”, де він піддає критиці останнього.

Також нищівної критики зазнавав Гегель. Він був чи не основним ворогом Ніцше в питаннях філософії. Два мислителі одного часу пропагували зовсім полярні бачення світу, які ні за яких обставинах не поєднувалися.

Отже під дією тих чи інших філософів а також на противагу тим чи іншим філософам Ніцше вибудовував свою власну концепцію світосприйняття. Її в цілому за ступенем розвитку поділяють на три періоди:

2.1 Перший період (1872 – 1876).

1 період (1872 - 1876) — написано перші роботи: «Походження трагедії з духу музики» (1872); «Філософія в трагічну епоху Греції» (1873); «Про істину й неправду в позаморальному розумінні» (1873); «Наука й мудрість у боротьбі» (1875); «Несвоєчасні міркування» (1873-1876).

Уже в цей період Ніцше охоплюють душевні страждання, що знайшли відображення в його творчості. Усвідомлення трагічності буття змушує людину піднестися над цією трагічністю буття. «Людина повинна знайти в собі щось таке, щоб не боятися цього світу». Ніцше був переконаний, що в цьому світі не можна знайти справжній прихисток від страждань, заподіяних зовнішнім світом сприйнять, тому він прагнув піднестися вгору. У певному розумінні він перетворився на фанатика віри. Сам розвиток науки був для нього внутрішньою трагедією, трагедією сучасної науковості.

Протилежність життя й розуму стає основою ніцшеанської теорії.

Свій перший твір він присвятив аналізу культури античної Греції, зокрема розгляду античної трагедії; він розвиває ідею типології культури, означену Шіллером, Шеллінгом, іншими німецькими романтиками. Предметом його поклоніння в перший період було мистецтво. Порівнює два начала:

• діонісійське – життєве, буйне, трагічне;

• аполлонівське – споглядальне, однобічно інтелектуальне. Філософ усвідомлює рівновагу двох начал буйного й спокійного. Уже тут містяться зачатки вчення про «буття» як сти­хійне зіткнення, розвинутого пізніше у вченні про прагнення до сили», яке властиве всьому живому, що прагне до свого самоствердження.

2.2 Другий період (1878 – 1882).

II період (1878 - 1882) – розробляє проблеми людського пізнання, виявляє зацікавленість позитивізмом і природознавством.

Роботи цього періоду: «Людське, занадто людське» (1878 -1880) – автор вдається до різкої критики моралі тогочасного суспільства; «Ранкова зоря» (1881); «Весела наука» (1882) – розвиває концепцію «переоцінки цінностей».

Основна проблема цього періоду – накопичення душевних переживань, завдяки яким у душу ллється «вогненне життя». Це життя лише на мить могло піднятися над цією душевною невдоволеністю. Внутрішнє переживання трактувалося як доповнення до зовнішнього сприйняття. Ніцше намагався піднестися над однобічним світом сприйняття. Його твори вибудувані, як ланцюг афоризмів.

2.3 Третій період (1883 – 1898).

ІІІ період (1883 -1898).

Основні роботи: «По той бік добра й зла» (1883 – 1886); «Генеалогія моралі» (1887); «Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого» (1883 – 1885); «Антихристиянин» (1888); «Сутінки кумирів».

У його творчості поняття не вибудовуються в струнку систему, а з'являються як багатозначні символи: «життя», «воля до влади», що є саме буття в його динамічності, пристрасть та інстинкт, самозбереження.

У цей період вводиться у вжиток поняття «надлюдина» як зміст землі. «Хай буде надлюдина смислом землі!» «Надлюдина – це море, де потоне презирство ваше. Надлюдина – це блискавка, це божевілля!»

«Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім'я власної загибелі, тому що він іде через міст».

У листопаді 1888 р., охоплений божевіллям, він намагався написати історію свого життя. Усі учні залишили його: німецькі філологи оголосили його «людиною, що вмерла для науки». У Ніцше немає ні Бога, ні батька, немає віри, немає друзів, але все-таки він не зігнувся під тягарем життя. Страждання виховують його волю й запліднюють думку.

Розділ 3. Політична концепція.

Як уже сказано вище, філософія невід’ємна від політико-правової думки. В світлі вчення Ніцше весь політичний устрій Європи постає як збочення або хвороба соціуму. Через його книги просочується зневага до мізерної людини, до гвинтика державної машини. Він насміхається над правами і чеснотами створінь які називаються людьми. Вирватись з цієї пастки, з болота, з тлінності і ницості – закликає філософ своїх співвітчизників.

Ніцше був філософом-пророком. Він бачив, що ХХ століття принесе багато неприємностей. Час маленької політики пройшов. Слідуючи століття буде часом великої політики – боротьби за світове панування, небачених раніше війн. Ніцше був недалеко від істини. Ми живемо в час тотальної глобалізації та інформаційних воєн. Ми пережили дві світові війни. Маленькій політиці в наш час не має місця. Слід додати, що якраз з свого імені філософ бачив початок великої політики.

3.1 Держава.

Велика політика завжди пов’язана з державою. А держава, як влучно сказав філософ: „називають найхолоднішу з усіх холодних потвор. Холодно бреше вона, і ця брехня виповзає з вуст її.

– Я, держава, і є народ.

Брехня це! Творці, ось хто створив народи і наділив їх вірою і любов’ю: так вони життю слугували” [1, ст. 48] Тобто Ніцше відкидав різноманітні концепції походження держави. Він вважав, що держава є засобом виникнення і продовження того насильницького соціального процесу, в ході якого відбувається народження елітної культурної людини правлячої рештою народу. Він зазначав: „Як б не було в окремо взятій людині прагнення до спілкування, тільки залізні лабети держави можуть об’єднати великі маси настільки, щоб міг розпочатися хімічний розклад суспільства і створення його пірамідальної побудови.” Тут філософ прагне критики ієрархічної структури суспільства, хоче віднести її до категорії негативних. Проте з іншої сторони він вельми схвально відгукується про аристократизм в цілому. Хоча в соціальному відношенні аристократія є одним з щаблів ієрархічної сходинки, яка власне і не подобається Ніцше.

Філософ розрізняв два типи держави – аристократичну і демократичну. Аристократичні держави для філософа це – теплиці високої культури і сильної породи людей. Демократія вбачається йому як форма занепаду нації. „Де ще існує народ, там він не розуміє держави і ненавидить її як лихе око і зневагу прав та звичаїв.” [1, ст. 48] Отже Ніцше бачив в аристократії спасіння від державної машини. Та чи не аристократи її зміцнюють? Чи не вони усіма силами тримаються за своє становище і багатства? Філософ був прихильником анархізму, бажав знищити державну машину. „Тільки там де не має держави, постає людина, яка не зайва – там починається пісня потрібних і мудрість єдина і незмінна.” [1, ст. 50] Отже, якщо держава то тільки монархія, здебільшого для „зайвих” людей.

„Забагато людей народжується – для зайвих придумана держава!

Дивіться як вона вабить ту зайвину! Як вона її душить, жує і румигає!

Погляньте на тих зайвих! Вони крадуть твори винахідників і скарби мудрих – освітою називають вони крадіжку свою – і все обертається в них на хворобу і неміч!

Погляньте на тих зайвих! Вічно вони хворіють, вибльовують свою жовч і називають це газетою. Вони ковтають один одного та не можуть перетравити.” [1, ст. 51]

Ніцше захоплювався діяльністю „залізного Бісмарка” вважаючи того надзвичайно вольовою людиною. Не визнавав демократичної Німеччини. Як вище уже зазначалось, стверджував, що демократизм викликав занепад організованої сили. Так він писав, що „основою німецької імперії є доказ занепаду країни.”

Показовою формою державного устрою вважав Римську імперію, де влада належить аристократії, яка керує натовпом, народом. Також йому імпонувала Росія (і це не дивно з огляду яка форма правління була в цієї держави в той час). Лише при наявності антиліберальних, антидемократичних інстинктів і імперативів, аристократичної волі до авторитету, до традицій, до відповідальності на століття вперед, до солідарності низки поколінь можливе існування справжніх державних утворень типу Римської імперії або Росії. Росія, на його думку – країна, що має майбутнє, „вона вміє чекати, обіцяти, є прямою протилежністю „жалюгідній нервозності” західноєвропейського способу життя”.

1 [2] 3 4 5 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com