У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Ментальність українства: політичний аспект

Ментальність українства: політичний аспект

Вивчення політичного аспекту української ментальності має наочне значення з огляду на неординарність процесу державотворення в Україні. Український народ виступає єдиним джерелом політичної влади, здійснюючи через демократичну процедуру її леґітимацію. Властивості нашого національно-політичного менталітету детермінують врешті-решт напрямок та якість політичного процесу в Україні. Тож розглянемо деякі традиційні ознаки нашого політичного мислення, аби краще зрозуміти коріння теперішніх негараздів.

Як відомо, категорія «менталітет» належить до числа глобальних психологічних універсалій, яка завжди вбирає у якості обов'язкового компонента залишки досвіду попередніх генерацій певної нації. У цьому зв'язку розгляд політичних настанов традиційної української ментальності має пролити світло й на сучасні реалії нашої дійсності.

Численні дослідники майже одностайно наводять кілька базових взаємопов'язаних особливостей традиційного політичного менталітету українства, серед яких: екзистенціальний індивідуалізм, егоцентризм, інтроверсивність (спрямованість психіки на внутрішній світ), ескапізм (прагнення до ілюзорного мрійництва), консерватизм, кордоцентричність (від латин. cordis - серце), соціальний егалітаризм (прагнення до соціальної рівності), громадоцентризм, провінційність, загальна аполітичність, анархійність та ін.

Поява екзистенціального індивідуалізму, егоцентризму в українського селянства багато в чому спричиняється сприятливими кліматично-географічними умовами, які, на думку багатьох вчених, є одними з найкращих в світі для ведення індивідуального хліборобського господарства фермерського типу. Але якісні чорноземи роблять українські терени неабиякою спокусою і для іноземних загарбників, експансіоністські акції яких полегшувалися внаслідок відсутності (за винятком західної частини) природних гірських кордонів.

Іншим, глибинним джерелом індивідуалізму українського селянства є спільність української та індійської протокультури, яка обумовлює формування інтроверсивного типу особистості, схильного більше до індивідуальних форм співжиття. У подальшому, з прийняттям елліно-візантійської православної версії християнства, орієнтованої на екзистенціальний індивідуалізм «внутрішньої людини», інтроверсивний тип особи, що прагне до самозаглибленого спокою, лише збагачується новим релігійно-світоглядним сприйняттям дійсності.

Геополітична межовість України, яка знаходиться на стику двох цивілізацій - західної та східної і тому часто-густо ставала ареною зіткнення цих двох великих світів, - теж відіграла не останню роль в усталенні українського індивідуалізму. Постійна екзистенційна напруга в житті спонукала мирних українських хліборобів шукати підвалини власного існування у певній індивідуальній трансценденції буття, у прагненні втекти від здебільшого жахливої реальності у царину ескапізму.

Індивідуалізм українського менталітету отримав у працях дослідників найрізноманітніші епітети: «вибуялий» (В.Янів), «безмежний» (І.Мірчук), «самоізолюючий» (Д.Чижевський), «анархійний» (В.Липинський) тощо. Останній вираз найбільш влучно передає сутність українського індивідуалізму щодо можливостей утворення власної держави. В.Янів зазначає у цьому зв'язку: «Український індивідуалізм, який справді поєднує нас в певному смислі з індивідуалістичною Європою, але, перейшовши межі, веде нас над провалля анархізму» [1]. Гадаю, вся справа полягає у тому, що якраз не «перейшовши межі», а навпаки - «не дійшовши межі». Тобто індивідуалізм українця не «доростає» до громадського рівня та існує виключно у царині суто егоїстичних інтересів, на побутовому рівні.

У той час як індивідуалізм західноєвропейців, що ґрунтується на іншій світоглядно-релігійній (католицькій, протестантській) традиції, знаходить найяскравіше втілення у суспільно-політичних справах, коли громадяни реалізують та обстоюють власні природні права. Саме тому, на мій погляд, вірніше було б казати не про безмежний, а про обмежений лише побутовою сферою індивідуалізм українства. Про це свідчать характерні народні вирази: «моя хата скраю, нічого не знаю», «нижче трави, тихше води» та ін. У художній літературі мабуть якнайкраще українську нездатність сублімувати особисті інстинкти та нижчі емоції й інтереси у вищі, суспільні, демонструють персонажі М.В.Гоголя Коробочка та Собакевич, життя яких проходить і закінчується виключно в межах власного маєтку.

«Втеча» українців від суспільного життя до природи (відомий український антеїзм - любов до природи) є в певному сенсі втратою частини свого «я», пораженством, рисою ментальності, яка так чи інакше притаманна багатьом генераціям бездержавного українства, багатомільйонної нації, що протягом всієї історії мала лише фраґментарну державність, а відтак не знаходила можливостей для самореалізації. Численні невдачі українців у спробах створення власної національної держави завдали певної психологічної травми, яка успадковується прийдешніми поколіннями від минулих у вигляді непевності у своїх силах, байдужому ставленні до суспільно-політичних справ. Інтроверсивний індивідуалізм пересічного українця має за підсумок егоцентризм, який призводить до браку дисципліни, знецінення власних авторитетів, загалом до нездатності створити свою владу, а головне - утримати її, до утопічного гасла: «Україна без влади і без підвладних!» Тобто у кінцевому рахунку, на думку переважної більшості дослідників, саме індивідуалізм української ментальності виступає підоймою для виникнення загального анархізму, який детермінує державну неспроможність українства, його нездатність до iнтеграції.

Проте, своєрідний індивідуалізм традиційної української ментальності може виступати й важливою передумовою для позитивних зрушень. Наочне цінування особистості, котре виступає, безумовно, позитивним наслідком екзистенційного індивідуалізму української ментальності, дає підстави дослідникам висловлювати певний оптимізм щодо перспектив демократичної еволюції українства. Так, В.Янів зауважує: « .Питання виправлення (аетатистських настанов українського менталітету - I.П.) має йти менше по лінії послаблення українського індивідуалізму . як радше по лінії скріплювання дисципліни, розбудження бажання самопідпорядкування, визнати іншу індивідуальність, цінити чужу заслугу» [2].

В.Храмова вбачає в українському індивідуалізмі також певні позитиви, зазначаючи, що «індивідуалізм . є передумовою появи суб'єкта - особистості, котра інтеріоризуючи соціально-комунікативну базу, здатна до свідомої побудови громадянського суспільства в традиціях європейського шляху розвитку» [3]. Напевно, оцінюючи значення екзистенційного індивідуалізму українського менталітету щодо власного державотворення, варто уникати крайнощів. Істина, як завжди, знаходиться десь посередині поміж тезами «індивідуалізм - першопричина державної неспроможності українства» та «індивідуалізм - запорука майбутнього громадянського суспільства в Україні». У дійсності, як на мене, своєрідний український індивідуалізм може бути важливою передумовою для розбудови у незалежній Україні розгалуженого громадянського суспільства, заснованого на ліберальних принципах. Але для цього має здійснитися істотна трансформація змістовної суті самого індивідуалізму, який мусить вийти поза межі побутового рівня й охопити вищий, громадсько-політичний рівень стосунків.

Повертаючись до традиційної української ментальності, слід зазначити, що індивідуалістично налаштоване українство тяжіло не стільки до спілки (як, наприклад, росіяни), організаційного об'єднання, що функціонує на підвалинах єдиної мети; скільки до громадської спільноти, об'єднання більш емоційно-почуттєвого. Зазначені особливості політичного менталітету українців та росіян обумовлюють істотні розбіжності у державотворчому досвіді цих народів: бездержавне українство виявилося спроможним до створення невеликої громади, у той час як росіяни створили потужну гіпердержаву.

На мою думку, можна припустити, що для українця громада є у певному сенсі тією ж родиною, лише у іншій царині стосунків. Маючи індивідуалістські кордоцентричні настанови, українство репродукує взірці родинних взаємин у галузі суспільно-політичній через створення локальних громад, які функціонують на тотожних родинним засадах.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com