У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів

Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів

Однією з базових складових визначення поняття політичного процесу, на якій акцентують увагу практично всі без винятку теоретики, що фахово досліджують політичні інститути й політичні процеси, є поняття політичного інтересу.

Політичний інтерес може мати дуже різні форми і різний зміст. І це природно для суспільств з плюралістичною структурою. Адже абсолютна моністичність суспільного політичного інтересу притаманна лише тоталітарним суспільствам, тоталітарним політичним системам, де монізм підтримується силовим впливом держави на суспільство, громадську думку й політичне життя соціуму в цілому. Причому, як свідчить історико-політичний досвід ХХ століття, силовий вплив, як правило, набуває жорстоких репресивних форм.

Плюралізм суспільних інтересів можна інтерпретувати принаймні у двох основних значеннях. З одного боку, це невичерпне розмаїття політичних настановлень та політичних пріоритетів усіх без винятку громадян, їх груп та об’єднань. Носіями так витлумаченого політичного інтересу виступають усі суб’єкти політичних відносин. Зрозуміло, що в цьому випадку політичний інтерес практично не піддається будь-якій класифікації, оскільки його джерелом виступає незліченна кількість членів суспільства та їх груп (маємо на увазі не лише інституйовані групи, які діють на кшталт, наприклад, політичних партій чи інших офіційно зареєстрованих громадських об’єднань у передбаченому законодавством порядку). З іншого боку, політичний інтерес можна описати в термінах загальних та сукупних політичних пріоритетів досить великих груп індивідів, які формуються навколо найвпливовіших у суспільстві політичних програм.

Таке розуміння політичного інтересу доволі часто критикують за його „уніфікаційний” чи „логіститчний” характер. Воно, так би мовити, „підганяє” плюралістичність громадянського суспільства під певні політичні кліше, коли замість відособлених одна від одної груп громадян формуються своєрідні „мега-блоки”, котрі поступово перетворюються на автономні утворення, що функціонують за власними політичними правилами. Але, поряд з цим, не можна не помітити й значного теоретико-методологічного потенціалу такого підходу, оскільки завдяки йому отримуємо можливість певним чином класифікувати й систематизувати абсолютно хаотичну, випадкову та ситуаційну (на перший погляд) гаму політичних інтересів у суспільстві. Тому цілком виправданим є звернення до аналізу тих класифікаторів (чи критеріїв класифікації) щодо суспільних інтересів, які пропонуються в межах другого із згаданих підходів.

Видається цілком очевидним, що суспільні інтереси практично завжди пов’язуються з окремими політичними суб’єктами, які чи утримують державну владу в своїх руках, чи прагнуть її досягти, чи бодай мають можливості впливати на неї. Але на яких підставах той чи інший політичний інтерес взаємодіє з політичними суб’єктами і, зрештою, завдяки чому конкретні політичні інтереси часто цілком ототожнюються з політичними суб’єктами? Відповідь на це запитання видається принциповою з огляду на низку міркувань.

По-перше, проведення однозначної паралелі між політичними інтересами й політичними суб’єктами спричиняє невиправдане розширення кола політичних суб’єктів, адже в цьому випадку кількість політичних суб’єктів має не просто дорівнювати численним політичним інтересам (що в практиці політичної діяльності ніколи не спостерігається, і, очевидно, не може спостерігатися), але й перевищувати кількість членів суспільства, оскільки кожен громадянин має не один чітко визначений і артикульований політичний інтерес, а значно більшу кількість політичних настанов і пріоритетів, що формують складну гаму особистих політичних інтересів.

По-друге, якщо виходити з положення про безпосередній детерміністський зв’язок між політичним інтересом та діяльністю політичних суб’єктів, то тоді остання має змінюватися відповідно до змін суспільних інтересів, що робить доволі проблематичним будь-який дискурс щодо послідовності в політиці чи проведення якоїсь „політичної лінії”.

Отже, маємо підстави звернутися до аналізу опосередковуючих механізмів, які й дозволяють суспільним політичним інтересам впливати на діяльність політичних суб’єктів, чи, якщо можна так сказати, визначати діяльність політичних суб’єктів.

Одним з таких механізмів є політична ідеологія. Як сукупність оформлених у певну доктрину положень, що виправдовують претензії тієї чи іншої групи осіб на державну владу, вона складає невід’ємну частину суспільної політичної свідомості, і тому вже на цьому початковому рівні не можна говорити про її аморфність. Тобто, по суті, вже від самого початку політична свідомість виступає структурованою. Ця первинна структуризація набуває свого виразу в поєднанні суспільного інтересу з тією чи іншою ідеологічною програмою.

До речі, про глибинний зв’язок політичної ідеології з суспільним інтересом говорить П. Шляхтун. Визначаючи поняття ідеології, він описує її не лише як будь-яку довільну систему ідей і поглядів, а тільки як таку, що виражає інтереси суспільних класів стосовно політики і процесу здійснення влади [1]. Такої ж думки дотримується й І. Дзюбко, для якого ідеологія завжди є однією з форм, що відбиває основні суспільні інтереси суб’єктів політики [2]. Аналогічне визначення політичної ідеології пропонує і Л. Моргунов. В його тлумаченні політична ідеологія завжди обумовлюється політичними інтересами тієї чи іншої соціальної групи (тієї чи іншої верстви суспільства) [3].

Інакше кажучи, між тим чи іншим політичним інтересом і діяльністю конкретних політичних суб’єктів практично завжди виникає третій елемент, яким і є ідеологія. І саме вона дозволяє згрупувати суспільні інтереси, перетворити їх на чітку програму дій (як правило, ці дії носять системний характер і охоплюють усі сфери суспільного життя – економічну, політичну, соціальну, правову, культурну тощо) і, зрештою, перевести на рівень державної діяльності (коли політичні суб’єкти – носії цієї ідеології отримують реальну можливість реалізувати її в державницькій діяльності, насамперед в діяльності органів виконавчої і законодавчої влади). До речі, про таку „синтезуючу” роль ідеології стосовно суспільних політичних інтересів писав ще К. Мангейм [4].

Отже, окреслюючи первинний (суб’єктивний) політичний інтерес як сукупність бажань і настанов окремих громадян, їх груп чи об’єднань щодо участі в процесі управління суспільством, а також напрямів здійснення і характеру реалізації цього управління, можемо говорити, що він у значній кількості випадків включається в ширшу, ніж ідеологія, систему.

Проте в цьому сенсі варто чіткіше визначити деякі терміни, що нами вживаються. Перш за все, всі політичні інтереси можна розподілити на первинні і вторинні. Перші з них завжди мають суб’єктивний характер і формуються на індивідуальному рівні навіть тоді, коли йдеться про так звані аполітичні суб’єкти. (До слова, давньогрецьке поняття „ідіот” означає саме того, хто не переймається життям полісу, тобто політикою). Ці первинні політичні інтереси, як правило, мають форму преференцій і виражаються у вигляді оціночних позицій („цей політичний крок невдалий”, „це політичне рішення позитивне”) чи політичних бажань („слід було б вчинити так, а не інакше”). Звісно, вони є частиною політичної свідомості, але такої, яка ще не актуалізувала себе у будь-які політичні дії (політичні дії завжди пов’язані з практикою влади, насамперед державної).

На противагу цьому, вторинні політичні інтереси носять груповий характер. Стосовно них можна цілком слушно застосувати визначення С. Рябова. Він однією з основних властивостей політичного інтересу вважає готовність та уміння громадян реалізовувати й захищати свої політичні свободи [5]. А тому ці властивості мають такі ознаки: а) інтегративність (формують більш-менш цілісну систему чи комплекс, що складається з кількох взаємопов’язаних чи близьких суб’єктивних політичних інтересів); б) артикульованість (для того, аби їх зрозуміли всі члени групи, вони мають бути чітко сформульовані і вербально виражені); в) практичність (передбачається не просто публічна актуалізація, але й практична реалізація, коли політична дійсність конституюється чи видозмінюється згідно з цими політичним інтересами).

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com