У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

„Аналіз майбутнього” та його роль в управлінні соціально-політичними процесами

Сторінка 2

Важливу роль у здійсненні політичних прогнозів відіграють дослідження громадської думки, соціологічні опитування, дані яких є особливо важливими в періоди політичних виборів на різних етапах їх проведення. Громадська думка є різновидом колективного судження, в якому у формі оцінки, ствердження чи засудження висловлюється ставлення масової свідомості до певних соціально значимих проблем (у тому числі й до проблем майбутнього суспільно-політичного розвитку).

Враховуючи здатність громадської думки різнобічно впливати на свідомість і практичну діяльність людей, регулювати їх соціальну поведінку, в контексті політичного прогнозування важливого значення набуває опанування мистецтва її формування. Для цього необхідно насамперед правильно і своєчасно визначити завдання, проблеми, потреби колективу і сприяти їх обговоренню. Виходячи з цього, український соціальний філософ В. Кушерець слушно вважає, що при доборі проблематики для обговорення необхідно враховувати такі моменти:

„1) для обговорення доцільно вибрати найактуальніші проблеми, які можуть зацікавити членів колективу, врахувати наявність необхідного інтересу колективу до об’єкта громадської думки. Інакше пануватиме байдужість, пасивність при обговоренні;

2) предмет обговорення повинен мати життєво важливе значення для колективу. Громадська думка буде мати конкретне значення лише в тому випадку, якщо вона висловлена з важливого питання і своєчасно;

3) проблеми, які формують громадську думку, повинні відображати стратегічні і тактичні завдання, що стоять перед суспільством;

4) дуже важливо, щоб висунуті для обговорення питання якомога точніше відображали ситуацію, що виникла в колективі. Не варто вдаватись до розгляду питань занадто широкого плану;

5) важливо також враховувати компетентність колективу в обговоренні зазначених проблем і у виробленні щодо них думки. Треба пам’ятати, що це значно впливає на значущість громадської думки” [4].

Будь-яка майбутня ситуація тією чи іншою мірою є невизначеною. В умовах цієї невизначеності цілком природним є прагнення людини, суспільства знизити її рівень. Таке прагнення особливо загострюється в умовах динамічних суспільних змін, подібних до тих, які переживає нині українське суспільство. Перехідний стан суспільного організму постійно провокує питання: “Хто ми?”; “Де ми?”; “Куди йдемо?”; “Як можна досягти добробуту?”

Поряд з цими питаннями постають й інші, актуальні для всіх, у тому числі й для стабільних, розвинених суспільств: “Володіти чи бути”?; “Яким буде світ у майбутньому?” тощо. Отже, передбачення майбутнього так чи інакше впливає на свідомість і поведінку людей в умовах сьогодення.

Залежно від наявної в політичних прогнозах картини майбутнього людина жадає або активно прагнути до нього, або протидіяти йому, або пасивно чекати на нього. У зв’язку з цим будь-який політичний прогноз містить у собі як науково-пізнавальний зміст, так і має певне ідеологічне призначення. Однак у будь-якому випадку намагання заглянути в завтрашній день означає прагнення подолати невизначеність майбутнього. Останнє спонукає вчених, політиків створювати програми розвитку суспільства, його модернізації. Вищезазначене є свідченням того, що політичному прогнозуванню властиві дві основні функції – ідеологічна та пізнавальна. Власне, між ними політичні прогнози завжди й коливаються, як годинниковий маятник. При цьому кожен прогноз розробляється з метою запобігання небажаних наслідків вірогідного розвитку подій з тим, щоб спрямувати їх у бажане річище.

У політичному прогнозуванні виділяють дві іпостасі: теоретико-пізнавальну та управлінську.

Теоретико-пізнавальна функція ґрунтується на загальнонауковому підході, основу якого становлять безмежність і плюралізм наукового пошуку, подібно до позиції, сформульованої В. Вернадським стосовно призначення філософії: „Філософія ніколи не розв’язує загадок світу. Вона їх шукає. Вона намагається охопити життя розумом, але ніколи досягнути цього не може. Філософська істина завжди може бути піддана сумніву вільною особистістю, що шукає” [5]. Управлінську іпостась прогнозування можна проілюструвати за запропонованою І. Бестужевим-Ладою „методикою довгострокового попереджувального аналізу даних” [6]. Ця методика передбачає такі кроки:

1. Постановка проблем та побудова їх ієрархії, що складається з ключових і субключових проблем. При цьому бажана так звана індикація проблем, тобто представлення їх у вигляді впорядкованої сукупності індикатумів – найменувань конкретних показників та індикаторів (цифрової чи інших характеристик проблеми).

2. Виявлення перспективних проблем, до яких належать: 1) ті, що назрівають і вже дають про себе знати; 2) очікувані – ті, що ще не виникли, але можуть почати визрівати за певних умов. Поряд з перспективними мають враховуватися і поточні проблеми. Якщо останні можуть фіксуватися особою, що приймає рішення, та її апаратом, то для виявлення перспективних проблем потрібна група експертів.

3. Цілепокладання. Включає визначення мети, заради якої здійснюються всі рішення. Головним критерієм цілепокладання є досягнення оптимуму.

4. Побудова „дерева рішень” і аналіз наслідків їхнього прийняття. На цьому етапі найважливішим є попереднє врахування негативних наслідків тих чи інших рішень.

Об’єктом політичного прогнозування виступають внутрішня і зовнішня політика, а предметом – пізнання можливого характеру політичних подій, явищ, процесів.

Внутрішньополітичне прогнозування включає взаємовідносини між різними соціальними верствами і групами певного суспільства, характерними ознаками яких є прямий чи опосередкований зв’язок з державною владою, а також прагнення до оптимізації управління політичними процесами. За умови здійснення прогнозної оцінки конкретних політичних подій, суб’єктами прогнозу виступають держава і політичні органи. Прогнозна оцінка діяльності політичних інститутів суспільства і політичних процесів, які в ньому відбуваються, здійснюється науковими колективами і вченими, які досліджують функціонування політичної системи суспільства.

Для підвищення ефективності внутрішньополітичного прогнозування вважається доцільним застосовувати в процесі соціального прогнозування об’єктивні закони, виведені дослідниками із сукупного суспільно-політичного досвіду. До таких законів, зокрема, відносяться:

1) закон повторюваності історичних ситуацій;

2) закон залежності прогнозу від його інформаційної бази;

3) закон цілісності прогнозу;

4) закон залежності достовірності прогнозу від кількості прогнозних альтернатив;

5) закон залежності передбачення дії певного закону від дії інших законів;

6) закон залежності ефективності прогнозу від умов його верифікації [7].

Зовнішньополітичне прогнозування передбачає прогнози у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики, в яких пріоритет надається оцінкам розвитку і взаємовідносин держав та вивченню загальних тенденцій світового розвитку. На основі зовнішньополітичних прогнозів робляться, як правило, спроби виявити нові можливі фактори розвитку світу, певного регіону, країни.

Такі дослідження досить розвинені в США, де політичне прогнозування у сфері міжнародних відносин здійснюють Гудзонівський інститут, Інститут оборонних досліджень, Інститут майбутнього, Інститут політичних досліджень, Інститут стратегічних досліджень Гарвардського університету та інші установи.

У зовнішньополітичному прогнозуванні, що останнім часом зосереджується на дослідженні загальнозначущої проблеми, від якої похідні всі інші в даній сфері, а саме: „Яким бути міжнародним відносинам у ХХІ столітті?” Починаючи з другої половини ХХ століття, у з’ясуванні цієї проблеми чітко проглядається полеміка між „ідеалістами” і „реалістами”. Перші намагаються представити майбутнє суспільство, систему міжнародних відносин крізь призму стратегій розвитку, проектів реформ, які б наближали світову спільноту до образу цивілізації майбутнього, що несе в собі добробут, гармонію, мир і співтворчість на благо всього людства. Реалісти жорстко дотримуються силових догм у політиці, які у класичній формі були сформульовані американським політологом Г. Моргентау в книзі „Політика у відносинах між державами” (1948 рік) і пізніше розвинуті Г. Кіссінджером, З. Бжезинським та іншими.

1 [2] 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com