У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика

Сторінка 2

Аналіз прикладів комунікативної стратегії захисту дозволяє зробити висновок, що при її застосуванні необхідно викласти позицію політичного супротивника, яка заперечується комунікантом, чи послатися на неї.

Стратегія ігнорування у чомусь схожа на стратегію продажу, оскільки застосовувані у ній аргументи не спрямовуються проти аргументів політичного супротивника. Проте, згідно з своєю комунікативно функціональною спрямованістю, вона є відповідною об’єктивованою аргументацією щодо використаних раніше політичним опонентом критичних аргументів, адресованих користувачеві даної стратегії.

Якщо ігнорування відповідає меті “замовчування” аргументів політичного супротивника, то стратегія “я також . я краще” застосовується, коли політичний аргумент є настільки виграшним, що замовчувати його комунікаційно невигідно. За своїм елементарним аргументним складом вона містить мовні дії, у яких висловлюється згода з виграшною тезою опонента, і запевнення, що користувач стратегії, якщо переможе у політичній боротьбі, теж втілюватиме цю тезу в життя, але ефективніше. Така стратегія популярна у внутрішньополітичній боротьбі. Досить перечитати програми багатьох партій та виступи їх провідних функціонерів перед виборцями або під час телевізійних дебатів, щоб виявити намагання “перетягнути” у свої документи найвиграшніші положення програм опонентів.

До тематичного підходу ми відносимо спроби описати змістову спрямованість стратегій політичного дискурсу [7]. Тематичні стратегії підрозділяємо на позиційні і конфронтаційні.

До позиційних слід віднести наступні.

Створення “поставлених подій”. Такі події відрізняються від реальних тим, що їх заздалегідь планують і розігрують, аби заповнити новинні блоки мас-медіа. Це “ініціативи” політичних діячів, їх участь у церемоніальних актах тощо. Наприклад, прем’єр-міністр Японії Джунчіро Коізумі потрапив на перші сторінки газет, з’явившись на турнірі з боротьби сумо для вручення переможцеві кубка імператора. Пізніше провідні японські телемережі транслювали в новинах сюжет про те, як Коізумі презентував квіти всесвітньо відомому співакові Пласідо Домінго після його виступу в опері “Самсон і Даліла” [8].

Створення псевдоподій. Великий внесок у розробку і подальший розвиток цієї стратегії зробили не стільки представники мас-медіа, скільки спеціалісти з політичного маркетингу: їм потрібна постійна реклама в ЗМК лідерів, яких вони “розкручують”, бо це сприяє поліпшенню іміджу останніх, а отже й кращому “продажеві” уміло “упакованих” політиків, впливу на формування громадської думки.

До класичного прикладу використання стратегії псевдоподії можна зарахувати сюжет в теленовинах за часів рейганівської адміністрації про відвідини президентом недільного богослужіння. Ніяких ознак “новинності” сюжет не містив, але відповідальні за підтримку іміджу вирішили рутинній процедурі надати статусу новини, аби підкреслити “високі моральні й духовні якості” свого шефа.

Особливо багато псевдоподій створюється під час передвиборчих кампаній. Для правлячої еліти це легальний шлях зайвий раз з’явитися на телеекрані у вигідному світлі й не платити грошей за політичну рекламу [9].

Стратегія призначення на державні або внутрішньопартійні посади не залишає байдужими ЗМК. У підсумку складається враження політичної активності і сили користувача цієї стратегії.

Створення спеціальних підрозділів для дослідження гострих соціальних (або екологічних) проблем. Ця стратегія використовується в політичному дискурсі для досягнення кількох цілей. Перш за все, користувач отримує репутацію політичного діяча, який розуміє проблеми виборців і прагне їх вирішити. Водночас ця стратегія дає можливість відтягнути момент, коли потрібно зайняти однозначну позицію з важливого питання, яке має як прибічників, так і супротивників.

Як приклад, можна навести вказівку Дж. Буша Національній академії наук (США єдині з країн „великої сімки” не підписали Кіотські протоколи) провести дослідження з проблем глобального потепління. Їх результати дали Дж. Бушу підстави зробити висновок, що ще, може, не час панікувати, а варто тільки ввести штрафні санкції проти підприємств, які викидають у повітря шкідливий газ [10]. Але ж світові добре відомо, що 25 % забруднення атмосфери припадає якраз на індустрію США. Таке політикування дає американському президентові можливість якийсь час не приєднуватись до Кіотських протоколів і не вирішувати проблему в цілому.

Стратегія розподілення державних або суспільних прибутків. Як і стратегія призначень, використання бюджетних коштів на суспільні потреби дозволяють політикові розширити кількість прибічників (потенційних комунікантів політичного дискурсу) й створити сприятливе інформаційне поле.

Проведення переговорів або консультацій з світовими лідерами – стратегія, яку застосовують перші особи держави (і не тільки), які жадають підкреслити свою вагу на світовій арені. Ця статегія, по-перше, покликана створити її користувачеві авторитет експерта в галузі зовнішньої політики. По-друге, зустрічі на високому рівні й переговори з лідерами провідних держав світу, особливо висвітлення таких зустрічей в теленовинах, позитивно впливають на імідж (адже кадри потиску рук лідерів держав на фоні Білого дому є своєрідною візитовою карткою причетності політика до глобальних справ). По-третє, вони є неабиякою моральною підтримкою політичним силам, які у себе на батьківщині перебувають в опозиції до діючого уряду (саме так, скажімо, була розцінена в Чечні зустріч ватажків чеченських бойовиків з високими офіційними особами США).

Стратегія маніпулювання соціально-економічними проблемами також не ігнорується політичними діячами, оскільки ці проблеми зачіпають життєві інтереси виборців. Одним з численних прикладів є, скажімо, використання такої стратегії у нинішньому британському політичному житті: під час загальнонаціональних виборів 2001 року Британська національна партія здійснювала маніпуляції відповідними лозунгами у виборчих округах з неврегульованими гострими расовими проблемами [11].

Висловлення підтримки з боку авторитетних лідерів або апеляція до впливових міжнародних організацій. Ця стратегія використовується як у зовнішньо-, так і у внутрішньополітичній діяльності. Вона має на меті ввести користувача в коло визнаних політиків, „наростити” його імідж. Так, під час візиту до Франції в лютому 2003 року президент РФ В. Путін зустрівся з письменником Морісом Дрюоном, творчість якого добре відома в усьому світі. Зустріч була вже другою (перша відбулася в Москві). Після повернення з Москви М. Дрюон дав інтерв’ю газеті “Фігаро”, у якому, зокрема, порівняв російського президента з Шарлем де Голлем, відзначивши, що за тихим голосом В. Путіна відчувається сталева воля, а почуття гумору у нього просто чудове. Друга зустріч відбулася в неофіційній атмосфері у маєтку письменника. Телевізійний відеоряд зафіксував, як В. Путін і М. Дрюон частують хлібом коней і дружньо посміхаються один одному. Таким чином, авторитет всесвітньо відомого романіста осяяв і В. Путіна, додавши йому авторитету і у світі, і вдома, в Росії.

Прикладом апеляції до авторитету впливових міжнародних організацій може бути виступ міністра закордонних справ Великої Британії Дж. Стро під час дебатів на ВВС World (16 лютого 2003 року, о 14 годині 50 хвилин за київським часом) щодо позиції Франції і Німеччини стосовно іракської проблеми: “Франція і Німеччина підірвуть авторитет ООН”.

Перебільшення власних успіхів або ж критика на адресу інших. Комунікант політичного дискурсу повинен бути спроможним продемонструвати успіхи, яких він досяг за час перебування на державній, партійній чи громадській посаді. Якщо жаданих успіхів немає, то він повинен довести, що йдеться про неважливі проблеми, або перекласти відповідальність за провал на когось іншого. Звалювати провину “з хворої голови на здорову” – буденна практика політичної боротьби. До такого прийому часто-густо вдаються представники конкуруючих гілок влади.

Позиція “над сутичкою”. Ця стратегія дає низку переваг комунікантові. По-перше, в політичних чварах вона підтверджує образ політика, який діє тільки з почуття обов’язку перед країною. По-друге, сам факт того, що комунікант має суперників, додає йому “ваги”.

1 [2] 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com