У нашій онлайн базі вже 23512 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23512 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика

PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика

Політична мовленева діяльність інформаційної ери характеризується складною, багаторівневою структурою як змісту, так і засобів її вираження. Центральною одиницею мовленевої діяльності є дискурс – комунікативно завершений її відтинок з єдиною темою і певною адресною спрямованістю [1]. Політичний дискурс засобів масової комунікації (ЗМК), до яких, крім традиційних мас-медіа, наприкінці ХХ століття було залучено відео, факс, нові різновиди телебачення (кабельне, супутникове, диджитальне, інтерактивне), а також електронну пошту, Інтернет і велику кількість мультимедійних послуг до нього [2], посідає домінуючий суспільний статус. Завданням цієї статті є виявлення трансформації політичного дискурсу шляхом освоєння нових дискурсів, народжених комунікаційною революцією, інформаційними вибухами й технологічними змінами, з позицій дослідження багаторівневої структури смислу політичного дискурсу.

Смислова структура PR-маніпуляцій складається, з нашої точки зору, щонайменше з чотирьох основних макрорівнів організації. До першого, глибинного рівня цієї смислової структури ми відносимо рівень макроінтенції (загального комунікативного наміру) політичного дискурсу. Така макроінтенція є організуючою і об’єднуючою для всього окремо взятого політичного дискурсу, послідовності дискурсів, а також для цілої політичної кампанії. Наприклад, намір розв’язати іракську кризу силовим шляхом було макроінтенцією як кожного політичного дискурсу американських офіційних осіб, так і всієї політичної кампанії, що проводилася керівництвом США у той період. Водночас відкрито, у вигляді комунікативної стратегії, ця макроінтенція не проявлялася. Увага акцентувалася на проблемі виконання Іраком резолюції Ради Безпеки ООН № 1441.

До другого, організуючого (фільтруючого) рівня відносимо стереотипи – категорії (схеми) мислення, які створюються у індивідуумів через особистий досвід або абстрактний процес мислення. Ці категорії (схеми) можуть розширюватися й уточнюватися, колий прямий і непрямий досвід породжує сумніви у їх точності та повноті.

Непрямий досвід, що може сприяти створенню категорій (схем) мислення, чи їх модифікації у інформаційному суспільстві, включає, перш за все, “мас-медійні історії” [3]. За смисловою організацією вони близькі до відповідних базових тем “мас-медійних історій” або навіть тотожні їм. Вони повторюються щоразу, коли зміст одержує нове фактологічне наповнення, але їхня смислова структура лишається незмінною. Такі схеми є моделями здорового глузду. Вони описують життєві ситуації, з якими індивід зустрічався прямо чи опосередковано, і містять інформацію про суттєві елементи, що зазвичай належать до певної структури, а також найбільш імовірну взаємодію цих елементів. Оскільки такі схеми є збідненими версіями реальності, то найчастіше кожна з них має лише обмежену кількість базових компонентів.

У схемах різновидів публічної політики задіяні такі найпоширеніші виміри:

· твердження про те, хто (або що) спричинив певні проблеми;

· твердження про природу інституцій, задіяних у політиці;

· твердження про роль, яку відіграли ті чи інші особистості;

· твердження про політику у термінах культурних цінностей;

· твердження про ставлення політики до гуманістичних інтересів комунікантів і суспільства.

Скажімо, у США до загального змісту політично-орієнтованих схем відносять теми про інфляцію, податки, безробіття, програми соціального захисту, Близький Схід, тероризм, етичність поведінки, забруднення довкілля, шкільні справи, політику в галузі енергетики тощо. Інші теми у розрядах таких схем завжди розглядаються у тих же вимірах. Скажімо, тема “вимагання профспілками високої зарплатні” завжди подається у мас-медіа в схемі “інфляція” тільки у причинно-наслідковому вимірі; тема “жадібні багаті люди мають зиск від інфляції” – у особистісному вимірі, а тема “уряди марно витрачають гроші, тому що є неефективними” – у інституційному вимірі. Як показало наше дослідження, факти, які викладалися не за звичними мас-медійними схемами, не сприймалися американською аудиторією [4].

До третього, організуючого рівня побудови дискурсу належить рівень стратегій. Особлива увага при їх аналізі приділяється класифікаційному аспекту.

Учасники політичних кампаній будь-якого рівня і статусу (як внутрішньополітичних, так і зовнішньополітичних, міжнародних) використовують комунікативні стратегії, які можуть бути досліджені переважно в рамках запропонованих нами двох основних підходів: реляційного і тематичного [5].

До реляційного підходу пропонується віднести стратегії політичного дискурсу, які в американській теорії і практиці комунікації традиційно визначаються як атака, захист, продаж, ігнорування, перехоплення ініціативи („я також . я краще”) [6]. Ці стратегії описують мовні дії комунікантів з точки зору їх ставлення до попередніх/наступних мовних дій політичного суперника. Їх можна підрозділити на ініціальні та відповідні.

До класу ініціальних (тобто таких, які ініціюються або йдуть від самого комуніканта) слід віднести стратегії атаки та продажу.

Атака передбачає агресивну спрямованість аргументів комуніканта проти позицій особистості або кампанії його опонента. Наприклад, за повідомленням BBC World від 13 лютого 2003 року, президент США Дж. Буш виступив з промовою на авіаносці “Дж. Ф. Кеннеді”. Його спіч передував розглядові питання про Ірак у Раді Безпеки ООН. Дж. Буш зазначив, що Ірак загрожує безпеці США та їх союзників, що Саддам Хусейн дванадцять років ігнорував резолюції ООН, і ця організація має, нарешті, примусити диктатора виконувати їх, аби ООН не стала клубом для пустих розмов, і що ООН має підтримати другу резолюцію про силове роззброєння Іраку.

Отже, маємо приклад розгорнутої атаки на міжнародну організацію з боку супердержави напередодні прийняття нею важливого рішення. Принагідно зауважимо, що у дискурсі Дж. Буша використовується підміна понять: воєнні дії (або війна) називаються “силовим роззброєнням Іраку”.

Продажем називається стратегія політичної комунікації, в якій аргументи подаються об’єктивістськи і є нейтральними у формально-смисловому плані: з одного боку, вони не захищають позицію комуніканта, а з іншого – не критикують позицію опонента. Блискучою у цьому розумінні можна визнати стратегію віце-губернатора Каліфорнії Грея Девіса на первинних виборах у своєму штаті, яка отримала назву “віртуальної”. Г. Девіс, маючи досвід двадцятирічної роботи в адміністрації штату, вступив у передвиборчу боротьбу останнім, витративши на кампанію 9 мільйонів доларів (зібраних грошей), і переміг. Його ж суперник Ал Чекчі, колишній керівник авіакомпанії, витратив 40 мільйонів доларів із своєї кишені, а інший претендент, Джейн Гермен, член конгресу двох скликань, витратила 15 мільйонів доларів власних грошей. Обоє зазнали поразки. Провідним гаслом стратегії Г. Девіса, що забезпечила йому перемогу, було: “Досвід не купиш за гроші”.

Стратегія продажу найчастіше акцентує увагу на майбутньому, малюючи позитивні, якщо не райдужні перспективи. Яскраві приклади цього знаходимо у політичній комунікації, що точиться навколо Іраку. Так, у виступі під час дебатів на BBC World (16 лютого 2003 року, о 14 годині 59 хвилин за київським часом) міністр закордонних справ Великої Британії Дж. Стро заявив: “Якщо ми вдамося до воєнних дій, то від цього виграє мусульманський світ, так само, як і весь світ взагалі”.

До класу відповідних (тих, що проводяться у відповідь на дії політичного суперника) відносяться стратегії, в аргументах яких дається оцінка попередніх мовних дій опонента. До цього класу належать такі стратегії, як захист, ігнорування та “я також . я краще”.

Стратегія захисту будується на заперечуванні аргументів політичного суперника, що вдається до стратегії атаки. Наприклад, у новинах ВВС World (17 лютого 2003 року, о 21 годині 15 хвилин за київським часом) виступав член парламенту Великої Британії Дж. Міа, який, оцінюючи обговорення в ООН ситуації навколо Іраку, зазначив: “Ми не руйнуємо зусилля ООН, ми підтримуємо ООН”. Стратегія захисту використовувалась і С. Хусейном в інтерв’ю американському телеканалу СBS 25 лютого 2003 року. Він, скориставшись тим, що передача транслювалася глобально, запропонував президентові Дж. Бушу зустрітися в теледебатах, аби кожен міг викласти свої погляди на проблему навколо Іраку і пояснити прагення США розв’язати воєнні дії.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com