У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Україна: цивілізаційні антиномії

Україна: цивілізаційні антиномії

Онтологія нашого суспільства лежить в соціокультурній сфері. Наш соціум поділяється на три основні групи за культурно-лінгвістичними ознаками. Всі вони сприймають нашу державу саме за культурно-цивілізаційними параметрами. Для носіїв української культури влада і структури, які вона розбудовує, зовсім не є українськими, а тому ворожими і неприйнятними. Влада не виправдала їхніх сподівань. Для тих, хто відчуває себе росіянином, ця країна теж дискомфортна, вона надто українська, вона позбавила привілейованого статусу його культуру, його мову, тому, на його думку, ця країна мусить бути приречена. Треті є духовними в'язнями комуністичної цивілізації. Таким чином, маємо в одному суспільстві три різних культури, за якими ховаються три архетипи колективного несвідомого, три цивілізаційні вектори.

І допоки не вирішиться проблема гармонійного, толерантного культурологічного і морального збалансування цих трьох складових нашого суспільства, наше майбутнє є невизначеним. Воно є приреченим на непрогнозовані конфлікти, котрі будуть детермінувати невизначеність нашого економічного, соціального і політичного поступу.

Останнє десятиріччя певна частина нашого ідеологічного істеблішменту намагалася визначитися з українською ідеєю виключно в межах політичної царини. Звідси витоки досить популярної концепції української політичної нації як суто політичного об'єднання громадян незалежно від їх етнічного походження, традицій, світогляду і культури. Головним інтегруючим чинником процесу консолідації такої нації вважалася держава. З того політичного об'єднання буцімто мало постати відчуття належності до єдиного цілого як суб'єкта історії, впевненість у можливості задоволення власних політичних, економічних, соціальних і культурних потреб у такій спільноті, а звідси - державний патріотизм і загальнодержавна система вартостей.

Така концепція, безумовно, приваблива і мала право на існування як гіпотеза, бо мала історичні прецеденти. В європейській історії як нації витворювали держави, так і, навпаки, держави формували нації. Але не припустимо забувати, що спрацьовувала політична ідея нації тільки в певних соціальних реаліях. По-перше, в умовах усталення міцної, непорушної держави і коли переважна більшість громадянства сприймає цей процес позитивно, як свою власну історичнонеобхідну долю. Тобто коли нова держава є кращою і сильнішою, ніж попередня, до якої вони належали. В такій ситуації була Франція доби Наполеона. Це, певно що, не про нас. Російська і значна частина російськомовного населення продовжує сприймати Українську державу як прикре, тимчасове явище, що виникло попри історичну необхідність, з свавільних амбіцій місцевих політиків. Комплекс тавра бездержавності тяжіє над малоросійською ментальністю.

По-друге, ідея політичної нації спрацьовувала в умовах, коли нова держава надавала своїм громадянам політичний статус, права і повноваження більш повні, широкі і привабливі, ніж у попередній державі. Так було в Сполучених Штатах. Не викличе заперечення думка, що нашому люду набридло тоталітарне буття, але ще менше він здатний вважати за найвищу вартість так звану сучасну українську демократію, радше орієнтуючись на деформовану ідеалізацію історично минулих державних форм: гетьманщини, імперії чи союзу. Політична культура значної частини населення й досі знаходиться на маргінесі, тобто поза межами стандартів сучасної європейської культури. Нарешті, по-третє, політична ідея єднання спрацьовує в умовах, коли держава вабить заможністю. Цього теж не маємо.

Кожен з шляхів до нації, від етносу, чи від держави, має свої недоліки і переваги. Нація-етнос іноді повністю розчиняє особистості у своїй неформальній, позачуттевій тотальній структурі. Тут все сплітається воєдино: свідоме та підсвідоме, раціональне та ірраціональне, афективне і контрольоване, логічне та інтуїтивне. Нація-етнос сама нагадує особистість, тільки особистість надіндивідуальну, де всі постають як один. "Душа народу, - зазначає Карл Юнг, - є лише дещо складніша структура, ніж душа індивіда" [2]. Нація-етнос відтворює особистості лише у тому разі, коли вона у своєму розвитку досягає межі установлення високої культури, з цієї фази вона найчастіше є незламною, незбореною, але ірраціональноневиваженою, керованою колективним підсвідомим.

Натомість у націях-державах особистість від початку відносно відокремлена від нації. Понад те такий стан є передумовою формування цих націй. Тому індивідуальне і національне тут ніколи повністю не збігаються, а національне має свідомий, раціонально упорядкований, політично скерований і виважений характер.

Український націотворчий процес, як то не прикро, являє собою найгірший варіант: гібридизацію від'ємних моментів першого і другого. Маємо державу, але не маємо відповідної національної культури, яка б детермінувала демократизацію суспільства і процес формування особистостей. Не маємо єдиного етносу, але маємо вирування ірраціонального колективного підсвідомого в громадському і політичному житті. Три етнічно-соціальні складові нашого суспільства - українська, російська та "советського народу" - зовсім не толерують одна до одної і усі разом до держави. Всі вони функціонують на підсвідомому рівні, генеруючи агресивну нетолерантність відповідних архетипів [3].

Аналізуючи національні катаклізми, Карл Юнг писав: "Архетипи як русла річок, що іноді пересихають, але навіть у цьому стані можуть бути виявленими в будь-який момент. Архетип є подібним до старого русла, вздовж котрого протягом багатьох сторіч тече вода життя, пробиваючи собі окремий глибокий канал, чим довше тече вода по цьому каналу, тим більше ймовірності, що рано чи пізно вона повернеться у старе русло . Життя націй - це величезний стрімкий потік, що зовсім не контролюється людиною і знаходиться в руках Того, Хто завжди сильніший за людей ." [4]

Архетипи колективного несвідомого завжди утаємничені, вони викарбовуються у свідомості народу в вигляді символів і являють собою знаки пам'яті народу, його виживання й адаптації. Підставою суперечності нашої діяльності є протиріччя між колективним несвідомим усіх трьох складових націотворчого процесу й найважливішою ланкою цивілізації - державою. Розв'язання цієї суперечності гармонізації зовнішнього і внутрішнього, архетипів і цивілізації покладається на духовну культуру. З одного боку, культура є ніщо інше як процес постійного перекодування ірраціональних імпульсів колективного підсвідомого у раціональні формули, процес "випаровування" енергії підсвідомих ваблень у вартості культури і демократії, процес перетворення ірраціональних синкретичних етносів і псевдоетносів у націю як культурну спільноту, як сукупність окремих особистостей. З другого боку, саме культура є продуктивною силою відтворення адекватної підсвідомому цивілізації, тобто держави. Саме за рецептами культури мусять утворюватись і функціонувати ненормативні структури соціуму. Асимілятивна ефективність культури щодо вируючих архетипів несвідомого, адекватність культури щодо породжених нею соціально-нормативних структур - ідеал, мета і норма суспільного життя народу. Поки що маємо радше патологію.

Але плине час, і дещо змінюється, здається, на краще.

Постає суттєве питання: яка модель політичної системи, державної влади, цивілізаційних преференцій і орієнтацій є суголосною українському суспільству, його архетипам колективного підсвідомого? Досвід історії свідчить про те, що тривалість історичного життя будь-якого народу не виходить за межі півтора тисячоліття. Вона може бути меншою, але в жодному разі не більшою. Якщо виходити з того, що український етнос є відносно молодим народом, який постав приблизно п'ятсот років тому, можемо стверджувати – в цьому тисячолітті Україна може і повинна стати органічно складовою частиною світової цивілізації. Саме у найближчий час може статися розквіт українського суспільства, української культури, українського способу життя.

Все це, безумовно, може надихати оптимізмом. Але актуалізувати всі потенційні можливості, що надаються історією України, буде дуже складно і нелегко. Як і в минулому тисячолітті, Україна залишатиметься у тому самому геополітичному просторі – між Європою і Росією. Тому першочерговим практичним завданням для українського суспільства є остаточне вирішення питання: до якого культурно-історичного, цивілізаційного типу належить український етнос – європейського чи російського, котрий іноді камуфлюють під назвами: слов'янської православної, євразійської, чи азіопської цивілізацій.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com