У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Антропологічні стратегії та цілительні практики в середньовічній культурі (ХІІ-ХІVст)

Сторінка 3

Посмертне існування душі дедалі більше бентежить людей, а з іншого боку, зростає увага до смерті, до всього, що з нею пов`язане, – до процесу вмирання, до посмертного існування душі й процесу розкладу, розпаду тіла (10). Гострий інтерес до трупу, процесів його розпаду активно стимулює інтерес людини до своєї плоті, роздмухує бажання вивчити його, збагнути принципи його функціонування; сприяє усвідомленню того, що тіло - це не лише тлінна оболонка, тимчасова "одежина", „палітурка", "темниця душі", а самоцінна, індивідуальна неповторна річ, джерело насолод, яке варто берегти й цінувати.

Зростає цікавість до старості й огида до неї. Чим більше стає людей похилого віку, тим очевидніше проявляється "мода на молодість", бажання утримати її і зберегти, максимально скористатися тими привілеями, які надає людині здорове й гарне тіло. В трактатах Арнольда із Віланови ("Про збереження молодості і віддалення старості" (ХІІІ ст.)), Гільємо Саліцето (Tractatus de salute corporis), Роджера Бекона („Про попередження старості і збереження почуттів"), у „Квітах медицини Салерно" і „Салернському кодексі здоров я", в трактаті "Поради стосовно здоров`я лікарів Міньйо, Бартоломео, Філіппо Ченні, Цезаря Неапольського" викладаються погляди на причини старіння, описуються засоби боротьби з цим капосним явищем.

Завдяки перекладацькій діяльності Константина Африканського, Бургундія Пізанського, Герарда Кремонського середньовічний світ, отримавши праці Разеса, Албуказіса, Авіценни, Діоскорида, вдруге відкривши для себе Гіппократа й Галена, почав активно розвивати й переосмислювати їх спадщину. Цей період позначається найбільшим розквітом знаменитих медичних шкіл в Салерно й Монпельє. У цей час з'являється ціла низка медичних і анатомічних трактатів, в основу яких були покладені власні спостереження середньовічних лікарів, а саме: De passionibus mulierium Тротули де Руджеро, De modo medendi Кофо Cтаршого, De urinis і Anatomia porci Кофо Молодшого, Practica, Liber urinarum, De febribus Джованні Афлаціо, Архіматеуша, Tractatus urinarum Бартолмео Салернського, Regulae urinarum Мавра. Архіматеуш (12 ст.) в трактаті Practica оповідає про 22 клінічні випадки із власної лікарської практики. Томаш із Вроцлава (ХІІІ ст.) в трактаті Practica Medicinalis розповідає про спостереження (experimentum) лікаря Платеарія за перебігом захворювань у своїх пацієнтів (23).

Інтенсивний розвиток середньовічної медицини підштовхнув тогочасних мислителів до філософських рефлексій щодо природи медичної діяльності, її особливостей. До 13 століття медицина трактувалася як механічне мистецтво (що відповідало античному поняттю "техне"), про що свідчать і філософські, й медичні трактати. Бонавентура в трактаті "Про повернення наук до теології" розглядає медицину як механічне мистецтво, що "складається з виготовлення мікстур і мазей", на відміну від хірургії, яка займається "лікуванням поранень і здійсненням ампутацій". Основне призначення медицини - "видалення всього, що заважає і є згубним" (7). Таке ж трактування знаходимо як в теологів, зокрема у Храбана Мавра (776-856) і Рудольфа Арденського (ХІ ст.). Гуго Сен-Вікторський (п. 1141) у трактаті "Дідаскаліон" говорить про медицину як по "виробниче" мистецтво. Тогочасні лікарі, як Хільдегарда з Бінгена (Physica i Causae et Curae, 1151-1158), Гільйом Саліцето (Cyrurgia, 1275 ), Егідій Корбельський (Carmen de pulsibus, ХІІ ст.), користуються терміном ars medicinale. Медицина розглядалася передовсім як діяльність інструментальна, як техніка в специфічному середньовічному розумінні, що поєднує в собі ремесло, мистецтво, науку "нарівні з кмітливістю та хитрістю", як певний набір навичок, досвіду, знань, як фізичне зусилля, спрямоване на ліквідацію вад людського тіла - захворювань, що уражають людське тіло після гріхопадіння. Здоров'я – це те, що власноручно сотворив з любов'ью майстер-лікар.

Втім, медична діяльність – це не лише корпус технік лікування чи ціла низка необхідних вмінь та практик. Середньовічний медичний дискурс включає ще й знання про здорову людину. Середньовічні науковці зважуються й на більше: медичний дискурс проявляє, що є людина в істині, направлений на істину людини, спроможний розкрити таємницю ідеальної людини, неушкодженої гріхопадінням. Всі ці роздуми про людину торкаються не лише минулого (до Гріхопадіння), а й викривають її майбутнє (після Воскресіння). Якщо теологічні і філософські розвідки силкуються німувати про людину (там ми не зустрінемо ніякої окремої проблематики людської сутності), то медичні тексти засвідчують протилежну тенденцію - активне продукування антропологічної проблематики. На сторінках медичних трактатів ми зустрічаємо: проблему сутності людини, її зв'язаністі - спаяності зі світом/тілом, її можливості і межі для розриву - необирання світу і плоті, людське безсилля та могутність (завжди в безпосередній близькості одне від одного), смиренність і неприборканість, її негаразди і каліцтва, непередбаченість і відкритість, незавершеність, незахищеність, величність і мізерність, людину на стежках земних, техногенних, „небесних і ліричних", „експерименти" по встановленню антропологічних меж, відродження давніх утопійних проектів і способів уникання болю-страждань-смерті, роздуми про можливості і наслідки технологічних удосконалень, намагання розігнати вселенську тугу, розвідки про уражені, пошматовані і зцілені тіла, котрі приховують великі таємниці, позаяк позначені тавром божественного мистецтва (від такої антропологічної спокуси не потерпає навіть сучасний медичний дискурс), а також мрії: про майбутнє володіння іншим невагомим, слухняним, сумирним тілом, котре не в змозі заволодіти нами, захопити нас зненацька і приректи на матеріальність і кінцевість.

Медицина не лише спроможна відкрити нам істину людини, а й „допоможе нам уподобитися Богу", відмежуватися від гріха та спокуси, „відновити первісну нашу природу", також „зменшити вади нашого життя" (8), відтак виступає як різновид духовної практики, пропонуючи власну техніку аутотрансформації. Середньовічний медичний дискурс пропонує цілу вервечку магічних засобів очищення і вдосконалення людини, котрі допоможуть втихомирити пристрасті, „присмирити дух"(1), приборкати тіло, подарують свободу і „відкриють шлях у небо" (16).

Наприклад, Хільдегарда в трактаті Physica пропонує лікувати духовні і моральні недуги: егоцентризм, заздрість, злобу, скупість, неповагу до Бога, черствість – за допомогою певних лікарських рослин і каменів (20).

Аналогічні приписи зустрічаються в трактатах Олександра Нікема (1157-1227) De Laudibus Divinae Sapientiae, Бартоломея Англійського (13 ст.) в De Proprietatibus Rerum (1240), в середньовічних енциклопедіях Вінцента із Бове (пом.1264) Speculum Mundi, Фоми Кантипратанського (1201-1280 ?) De Natura Rerum, в середньовічних Лапідаріях (Книга про камені Марбода Ренського (~1035 –1123), Volmar (1250), De Mineralibus (1260) Альберта Великого, Лапідарій Альфонса Х (1278)), де "природні" камені здатні впливати на всі буттєві горизонти людини. Смиренність і доброта як категорії духовні можуть бути досягнуті за допомогою ліків. Ліки, виготовлені з дорогоцінних каменів, здатні не лише зцілити ушкоджене тіло, а й захистити душу від помилок і невірних рішень, розсіювати згубні сновидіння, виганяти демонів, що оселились в тілі людини і руйнують її плоть та душу (13).

Медична діяльність передбачає створення і використання інструментів (ліки, молитви і магічні формули). І водночас вона сама є інструментом, котрий, з одного боку, оберігає людину в її покинутості, захищає від страждання й болю, з другого – є інструментом богопізнання, і богоспілкування шляхом до виявлення і проявлення (ostensio) богоприсутності.

Коли Петрарка в своїй знаменитій "Інвенктиві ." стверджує, що істинне медичне знання є прихованим і перебуває у схованках божественного духу, він повторює загальновідому тезу середньовічних трактатів. Ролан Кремонський вважає, що Майстер Світу є водночас і Творцем медицини (24). Арнольд із Віланови в Medicationis Parabolae розглядає прагнення займатися медициною як відповідь на пристрасне прагнення (instinctum) до пізнання істини, котре було закладене в простір душі людини Творцем (16). Причому пізнання в більшості випадків розглядається не лише як інтелектуальна потуга, не лише як спроба вичитати у промовах і словах приховані смисли, але як миттєве наближення й "освоєння" Богом людини і людини – Богом", як зустріч–діалог–спілкування. В осередді цієї зустрічі здійснюється взаємопізнання, взаєморозуміння і взаємодія. Бог, той "Інший, котрий бажає твоє бажання" (Х.Яннарес), захоплюється і втягується в сферу людського існування й співжиття, відбувається блискавично-нестійка зміна конфігурацій усіх духовно-душевно-тілесних енергій людини. Тіло отримує досвідне пізнання речей божественних. У Хільдегарди воно прислухається до голосу Божого, у лікаря Діно де Гарбо – сприймає його енергії. Дотик до світу, тіл, слів і речей стає спільним дотиком, погляд стає спільним поглядом, поглядом-крізь-погляд, дотиком-крізь-дотик, тіло на мить стає тілом бого-людським. Той Другий, енергії якого пронизують тіло і душу, стає співучасником, співтворцем лікаря. Якщо в античності медичний дискурс давав змогу почувати себе всеозброєним, був дискурсом, на який завжди можна покластися, котрий гарантував йому і пацієнтові надійне функціонування в режимі здоров'я, то середньовічна медична думка не знає ніких запорук – перебуває у стані негарантованості і непевності. На думку Хільдегарди (Causae et Curae), всі ліки даються людям Богом, і тільки Його воля робить їх ефективними. Водночас медичне мистецтво за певних умов може потрапити під вплив сил інфернальних і, разом з тим, може спокушати та зваблювати. Саме тому такою важливою в середньовічній медицині є проблема демаркації між "істинною" і "оманливою" медициною. "Оманлива" медицина губить душу, а "істинна" "здатна творити чудеса" і " зберегти у мужів як душу так і тіло"(5).

1 2 [3] 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com