У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Авторитарна і демократична моделі політичної модернізації

Сторінка 2

Таким чином, головна різниця між авторитарною і демократичною моделлю модернізації полягає в тому, що авторитарна покладається на волю правлячого класу та ефективність бюрократичного примусу і контролю за виконанням його розпоряджень. Демократична ж грунтується, передусім, на самоорганізації суспільства, де держава і політична еліта відіграють роль творця сприятливих умов для цього процесу.

Українські вчені дають різні, але переважно песимістичні оцінки розвитку демократії в нашій країні. Так, В. Полохало класифікує політичний режим в Україні як „напівавторитарний”, створений вітчизняними лідерами, що прагнули, передусім, захистити власні інтереси, але при тому зберегти видимість демократії [7]. Водночас дослідник знаходить реальні передумови для успіху процесу демократизації українського суспільства. Вони, на його думку, полягають в поступовій активізації громадянського суспільства та наявності в країні демократичної контреліти. Справді, розвиток та активізація громадянського суспільства в Україні підтверджується багатьма фактами, але якщо говорити про наявність демократичної політичної еліти, то події 2005 - 2006 років поставили це під сумнів.

Н. Степанова, вибудовуючи схему демократизації українського суспільства, стверджує, що особливість її полягає у переважному використанні технологій імітації, запозичення результату або форм політичної модернізації (коли декларуються певні принципи, проте фактично відбувається їх симуляція) [8].

Існує також точка зору, що в Україні реалізується досить консервативний варіант демократизації за „процедурним” сценарієм, великою вадою якого є неспівпадіння темпів модернізації інфраструктури політичної системи та цінностей і настановлень масової свідомості [9].

Таблиця

Порівняльна характеристика авторитарної і демократичної моделей політичної модернізації

У загальному вимірі особлива складність суспільних перетворень в Україні полягає в тому, що українське суспільство здійснює потрійну трансформацію: одночасно виконуються завдання ринкового реформування економіки, демократизації та створення національної держави. Наша країна намагається перейти від тоталітарного режиму до абсолютно протилежного - демократичного. Як відомо, на відміну від демократії, сутність тоталітаризму полягає в монополізації всіх суспільних відносин партійною державою, запереченням будь-яких прав людини та свободи вибору в економіці, політиці і духовній сфері життя, нищенні громадянського суспільства та встановленні жорсткого контролю держави за життєдіяльністю громадян; використанні репресій і масового залякування як провідного стимулу трудової мотивації; використанні державної ідеології як регулятора духовної і практичної сфери діяльності громадян. Тому здійснення такого транзиту (від тоталітаризму до демократії) набуває додаткових ускладнень: спочатку необхідно за короткий час створити об’єктивні передумови для демократичного розвитку, а вже потім розпочинати розбудову демократичного суспільства. Про недостатність таких передумов свідчать і результати соціологічних досліджень. Так, директор Центру соціального прогнозування А. Тихолаз стверджує, оперуючи результатами всеукраїнського опитування, що демократичні цінності мало турбують пересічного громадянина, українці можуть легко відмовитися від демократичних інститутів і погодитися на нерепресивний авторитаризм для „наведення порядку, підвищення рівня життя та соціальних гарантій. В Україні побутує авторитарно-приспособленський тип соціального характеру маси” [10].

До того ж, розбудова національної суверенної держави в контексті створення демократичного суспільства значно ускладнює процеси суспільної консолідації, набуття національної єдності та політичної ідентичності. Нерозвиненість громадянського суспільства, обмеженість демократичного досвіду при досить високій політичній активності громадян спричиняє надмірну політизацію суспільних процесів та гіпертрофію ролі владної еліти.

Ці особливості ускладнюють можливість побудувати зв’язки реального об’єкта української дійсності з нормативним поняттям „демократія”, яке має свої загальновизнані якісні риси, унеможливлює приведення соціальної реальності у відповідність з існуючими зразками. Йдеться, передусім, про реальні показники демократії, зафіксовані в документах ООН, Європейського парламенту, ЮНЕСКО. До сьогодні в українському суспільствознавстві не вироблено комплексного, концептуального уявлення про сутність демократичного ладу в Україні, не визначено, які конкретні завдання мають виконувати політичні інститути і громадяни, щоби прискорити демократизацію суспільного життя [11].

Такі висновки підтверджують і емпіричні дані. Згідно з результатами дослідження „Суспільна думка в Україні”, що проводилося IFES разом з фондом „Демократичні ініціативи” в листопаді 2005 року, перші три позиції серед визначень демократичної держави посідають такі висловлювання: „захист прав людини” (43 %), „забезпечення роботою” (42 %), „свобода слова” (41 %). На запитання „Чи є Україна демократією?” 50 % опитаних відповіли негативно (як і в січні 2000 року). Тільки 26 % респондентів дали позитивну відповідь [12]. Отже, песимізм в оцінках рівня демократичності суспільства збігається з браком чіткого усвідомлення його сутності та основних чинників.

В Україні не існує згоди стосовно мети політичного розвитку, і це найсерйозніша перешкода на шляху демократичної модернізації. Щоб зупинити дезінтеграційні та деградаційні процеси і розпочати кардинальні перетворення, важливо стабілізувати політичну ситуацію і таким чином розширити модернізаційні можливості політичної системи. Тому доцільно докладніше зупинитися на понятті „стабільність суспільства” та розглянути модель демократизації, яка грунтується саме на досягненні суспільного консенсусу. Т. Парсонс, наприклад, приділяв значну увагу проблемі подолання суспільством людської ірраціональності, недопущення переростання соціальних конфліктів у глобальні катаклізми. На його думку, влада, заснована на примусі, не є основним фактором збереження порядку в соціумі, ефективнішим є встановлення ціннісної парадигми, якої дотримувалася б більшість громадян. Така парадигма може бути встановлена на основі узгодження базових інтересів і потреб членів суспільства. Вирішальним фактором наведення порядку, за Т. Парсонсом, є самообмеження людей, добровільне визнання загальноприйнятної моделі поведінки та культурно-ціннісної системи. С. Хантінгтон більше уваги в цьому аспекті приділяв необхідності дотримання конституційного ладу [13].

Консолідації політичного режиму, що здійснює демократичну модернізацію, приділяє значну увагу А. Лейпхарт у своїй концепції со-суспільної демократії. Але, попри те, що ця теорія набуває особливої актуальності, дослідники скептично оцінюють її придатність для консолідації розколотого українського суспільства. Обмеження придатності моделі А. Лейпхарта для України полягають, перш за все, в нездатності створювати ефективний уряд на грунті широкої коаліції політичних сил, де співпрацюють політичні лідери всіх впливових частин складного суспільства. Особливість політичної ситуації в Україні перед парламентськими виборами 2006 року полягала в тому, що не тільки правляча та опозиційна еліти не могли домовитися про конструктивну співпрацю, але й найближчі політичні союзники. До того ж, формально створити велику коаліцію політичних сил замало, щоб досягти ефективної співпраці. Треба, щоб усі політичні актори були готові до компромісу.

На підставі аналізу наукової літератури та розвитку політичного процесу в Україні, можна запропонувати концептуальну модель демократизації українського суспільства, яка має такі складові:

1. Розвиток громадянського суспільства та зниження ступеня відчуження між владою і громадянами. Постійний діалог представників владних структур і решти суспільства. Високий рівень відповідальності влади і громадян за стан справ у суспільстві.

2. Сприйняття демократії як цінності більшістю громадян, відносно високий ступінь політичної освіченості населення, який дозволяє людям робити свій вибір свідомо, на основі знань і раціонального розрахунку. „Демократичне самовизначення може мати місце лише у тому випадку, коли народ держави перетворюється на націю громадян, які самостійно розпоряджаються власною долею” [14].

1 [2] 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com