Сторінка 2
Розділ І. Загальнотеоретичні основи психології особистості і її поведінки
1.1. Сутність і поняття особистості
У психологічній науці категорія особистості відноситься до числа базових категорій. Вона не є сугубо психологічною і вивчається, власне кажучи, усіма суспільними науками. У цьому зв'язку виникає питання про специфіку дослідження особистості психологією: усі психічні явища формуються і розвиваються в діяльності і спілкуванні, але належать вони не цим процесам, а їхньому суб'єкту — суспільному індивіду, особистості. Поряд з іншими принципами в психології сформульований особистісний принцип, що вимагає досліджувати психічні процеси і стани особистості (Б.Т.Ананьев, З Л.Рубинштейн, К. К. Платонов).Але проблема особистості в психології виступає і як самостійна. І при цьому в різних планах вивчається різними галузями психологічної науки. Найважливіше теоретичне завдання полягає в тому, щоб розкрити об'єктивні підстави тих психологічних властивостей, що характеризують людину як індивіда, як індивідуальність і як особистість. Людина народжується на світ вже людиною. Будова тіла дитини, що з'явилася на світ, обумовлює можливість прямоходіння, структуру мозку — потенційний розвинутий інтелект, будова руки — перспективу використання знарядь праці і т.д., і всіма цими можливостями дитина відрізняється від дитинчати тварини, тим самим затверджується факт приналежності маляти до людського роду, зафіксованому в понятті «індивід» на відміну від дитинчати тварини, від народження і до кінця життя називаного особою .У понятті індивід виражена родова приналежність людини, тобто будь-яка людина — це індивід. Але, з'являючись на світ як індивід, людина здобуває особливу соціальну якість, вона стає особистістю. Фундаментальне філософське матеріалістичне визначення особистості було подано К.Марксом. Він визначав сутність людини як сукупність суспільних відносин. Зрозуміти, що таке особистість, можна тільки через вивчення реальних суспільних зв'язків і відносин, у котрі вступає людина. Суспільна природа особистості завжди має конкретний історичний зміст. Саме з конкретних соціально-історичних відносин людини потрібно виводити не тільки загальні умови розвитку, але й історично конкретну сутність особистості. Специфіка суспільних умов життя й образи діяльності людини визначає особливості його індивідуальних ознак і властивостей. Усі люди приймають визначені психічні риси, погляди, звичаї і почуття свого суспільства, того суспільства, до якого вони належать. Марксистське визначення поняття особистості протилежно тим визначенням, у яких вона виступає як замкнута, незалежна від світу духовна сутність, недоступна науковим методам дослідження. Особистість не може бути зведена тільки до сукупності більш-менш довільно виділених внутрішніх психічних властивостей і якостей, не може знаходитися в ізоляції від об'єктивних умов, зв'язків і відносин особистості з навколишнім світом.У вітчизняній і закордонній психологічній літературі існує велика кількість визначень особистості, що кожного разу визначалося рівнем розвитку науки чи методологічною позицією автора.
1.2. Характеристика потреб та мотиваційної сфери особистості.
Відомо, що потреби людини є вихідними спонуканнями до діяльності. У людини, що володіє вищими формами відображення дійсності, об'єкти, що спонукують до діяльності, можуть бути відбиті у формі свідомого образу чи представлення, у формі думки або поняття, у формі ідеї або морального ідеалу.У психології склалося наступне визначення мотиву: мотив — це те, що відбиваючи у свідомості людини, спонукує його до діяльності, направляючи її на задоволення визначеної потреби. У загальному виді мотив є відображенням потреби, що діє як об'єктивна закономірність, виступає як об'єктивна необхідність.На думку одного з найбільш відомих у вітчизняній психології дослідників мотивації — Р.Г. Асєєва, мотивація є специфічним видом психічної регуляції поведінки і діяльності. Таким чином, у найбільш широкому змісті мотивація визначає поведінки.Отже, в основі будь-якої діяльності людини лежить мотив, що спонукає його до цієї діяльності. Однак співвідношення діяльності і мотиву як особистісного утворення не просте й не однозначне. Той чи інший мотив, що виник в особистості і спонукає її до визначеної діяльності, не завжди в цій діяльності вичерпується, тоді, завершивши її, особистість починає іншу. У процесі діяльності мотив може змінитися, і, навпаки, при збереженні мотиву може змінитися виконувана діяльність. Між розвитком мотиву й оволодінням діяльністю можуть виникати і, звичайно, виникають неузгодженості. Іноді формування мотиву випереджає формування діяльності, а іноді , навпаки, — відстає — і те й інше позначається на її результаті.Все сказане дозволяє підвести підсумок, що мотив є не просто однією зі складових діяльності, а виступає як компонент складної системи — мотиваційної сфери особистості. Під мотиваційною сферою особистості розуміється вся сукупність її мотивів, що формуються і розвиваються протягом її життя. У цілому ця сфера динамічна і розвивається в залежності від обставин. Але деякі мотиви відносно стійкі і, домінуючи, утворюють як би стрижень усієї сфери (в них виявляється спрямованість особистості).Питання про те, відкіля беруться мотиви, як вони виникають, є в психології особистості одним з основних. Та ж сама концепція А.Маслов не може відповісти на це питання: як відомо, воно будує «піраміду» потреб, що є основою мотивів, — біологічні потреби, потреба в безпеці (як нестаток у порядку, стійкості), потреба в любові й приналежності, потреба в повазі, престижі, і, нарешті, потреба в самовираженні і самоактуалізації. Але Маслов бере потреби абстрактного індивіда, вириваючи його із системи суспільних відносин, розглядаючи їх поза зв'язком із суспільством, причому, останнє – лише середовище, у якому розвивається індивід.Вітчизняні психологи виходять з того, як конкретний дійсний індивід включений у систему суспільних відносин, і яким чином ця система відбивається в його індивідуальній свідомості. Б.Ф.Ломов вважає, що для розуміння мотиваційної сутності сфери (її складу, будівлі, динаміки) і розвитку цієї сфери необхідно розглядати зв'язки і відносини особистості з іншими людьми. Вивчаючи залежності мотиваційної сфери особистості, важливо мати на увазі, що вони мають багатомірний і багаторівневий характер, не тільки безпосередні, але й опосередковані контакти. У процесі розвитку в суспільстві індивід як би виходить за межі безпосередніх зв'язків з іншими людьми, а його мотиваційна сфера починає формуватися під істотним впливом життя суспільства: ідеології, політики, етики тощо. Величезну роль у формуванні мотиваційної сфери грають суспільні інститути. На емпіричному рівні психологічного аналізу мова повинна йти насамперед про тих суспільних людей, до яких належить даний конкретний індивід. Приналежність до спільності є однією з найважливіших детермінант мотиваційної сфери особистості. Тому що будь-який індивід належить до ряду спільноти, а в процесі його розвитку число спільнот, у які він включається, змінюється, природно, змінюється і його мотиваційна сфера. Отже, розвиток мотиваційної сфери треба розглядати не як процес «зсередини» індивіда, а в плані розвитку його зв'язків з різними спільнотами людей. Таким чином, перехід від одного рівня мотивації до іншого визначається не законами спонтанного розвитку індивіда, а розвитком його відносин і зв'язків з іншими людьми, із суспільством у цілому1 .В безлічі мотивів індивіда відбиваються потреби, властиві різними спільнотам, у які він включений.Цим визначається складна картина динамічної системи мотивів; їхня погодженість чи протиріччя, диференціація й інтеграція, взаємоперетворення тощо. Але чи завжди людина усвідомлює свої спонукання (мети, потреби, ідеали, спрямованість своєї особистості)? Безумовно, не завжди. Якби це було так, людина мала б ідеальну самосвідомість, у досконалості знала б себе, давала б точну самооцінку. Тим часом нерідко навколишні люди краще знають, вірніше оцінюють людину, ніж вона сама. Зрозуміло, людина завжди усвідомлює ту безпосередню мету, яка підлегла її поведінці в даний момент. Вона краще знає фактичний бік свого життя, але парадокс у тому, що людина часто не усвідомлює (чи усвідомлює неповністю) справжні причини чи спонукання до здійснення визначених вчинків або поведінкових актів. Немаловагомою галуззю мотивації людських дій і вчинків утворюють неусвідомлювані спонукання, до розгляду яких ми переходимо.Серед неусвідомлюваних спонукань особистості найкраще вивчені установки. Установкою в психології позначається неусвідомлюваний особистістю стан готовності, схильності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба. Установка — це готовність, схильність певним чином сприйняти, зрозуміти, осмислити об'єкт чи діяти з ним відповідно до минулого досвіду.Ставши класичними дослідженнями Д.Н. Узнадзе і його співробітників показали процес формування фіксованих установок, що визначають поведінку особистості. Упередженість, що складає сутність багатьох установок, або є результатом поспішних і недостатньо обґрунтованих висновків з деяких факторів особистого досвіду людини, або це результат некритичного засвоєння стереотипів мислення — стандартизованих суджень, прийнятих у визначеній суспільній групі.Установки стосовно різних фактів громадського життя можуть бути позитивними і негативними, приймаючи характер упередження. Психологічними дослідженнями в структурі установки виділені три складові (підструктури). Когнітивна (від лат. cogito — «пізнання») підструктура є образом того, що готове пізнати і сприйняти людину; емоційно-оцінна підструктура є комплексом симпатій і антипатій до об'єкта установки; поведінкова підструктура — готовність певним чином діяти у відношенні об'єкта установки, здійснювати вольові зусилля. До неусвідомлюваних мотивів відносяться також потяги, що визначаються як безпредметне спонукання.
1 [2] 3 4 5
завантажити реферат
