Сторінка 2
II. Психологічна структура особистісного і професійного розвитку студента
Аналіз літературних джерел засвідчує, що різні автори по-різному описують структуру особистісного і професійного розвитку, при цьому виділення тих чи інших складових цієї структури залежить від тих вихідних науково-методологічних основ, яких дотримується той чи інший автор. Однак ці різноманітні описи не стільки суперечать, скільки доповнюють один одного, відбиваючи всю багатогранність проблеми особистісного і професійного розвитку [10].Аналіз літератури дає змогу виділити два способи виявлення структури особистісного і професійного розвитку. Першим способом є розгляд структури особистісного і професійного розвитку як певних рівнів (ступенів) процесу розвитку. Одним із прикладів такого підходу є підхід В.И. Слободчикова й Е.І. Ісаєва, які розглядають особистісний розвиток насамперед "як реалізацію ним універсальності, нескінченності, як становлення Людини в індивіді", поділяють процес розвитку на ступені, які й визначають структуру цього процесу: 1) особистісне (цілісне), 2) індивідуальне (одинично-унікальне) і 3) уні-версальне (родове) буття людини, передумовою й основою яких "є душевне життя людини, його суб'єктивність" [18].Подібним є підхід, пропонований Д.І. Фельдштейном, згідно якого розвиток особистості розділяється на рівні, які пов'язу-ються із соціальною позицією людини, а сам розвиток особис-тості відбувається в процесі діяльності [10]. Б.С. Братусь також виділяє рівні розвитку особистості, але вже на іншій підставі, а саме залежно від домінуючого "способу ставлення до інших людей і відповідно самому собі" [6].У зарубіжній психології подібний підхід характерний для А. Маслоу, який виділяє рівні особистісного розвитку, розумію-чи їх як рух людини до досягнення самоактуалізації, відповідно до ієрархії потреб. Ієрархія потреб за Маслоу містить у собі наступні рівні (від нижчого до вищого): 1) фізіологічні потреби (спрага, голод тощо); 2) потреба безпеки (довгострокове вижи-вання і стабільність); 3) потреба належати до якоїсь спільноти, бути сприйнятим; 4) потреба в самоповазі (значення, компетент-ність); 5) потреба самоактуалізації (реалізація потенціалу). При цьому відзначається (хоча є й виключення) необхідність задоволення потреб, які знаходяться внизу ієрархії, для того, щоб мотивуючими стали потреби, які розміщені вище в даній ієрархії.Другий спосіб опису структури особистісного і професійного розвитку полягає у виділенні "наскрізних" структуротворчих його характеристик, які закономірно присутні на будь-якій стадії процесу розвитку особистості. Слід виділити дві можливі ситуації: 1) педагогом чи психологом задаються умови оcобистісного розвитку, які не складають його структури; 2) задаються такі механізми, які одночасно є умовами особистісного розвитку і складають його структуру. Прикладом першої є шість терапевтичних умов особистісного розвитку в процесі психотерапії Роджерса: 1) дві людини перебувають в психологічному контакті; 2) перша людина, клієнт, знаходиться в стані невідповідності, вона уразлива й тривожна; 3) друга людина, психотерапевт, є гармонічною або інтегрованою; 4) психотерапевт позитивно ставиться до клієнта; 5) психотерапевт відчуває емпатію, розуміє внутрішню систему координат клієнта і прагне передати це клієнту; 6) як мінімум, має відбутися передача клієнту емпатійного розуміння і безумовної позитивної уваги терапевта [10] .Прикладом другої ситуації є підхід Н.Р. Битянової [4], яка виділяє наступні складові структури особистісного розвитку: 1) самопізнання, 2) самоспонукання, 3) програмування профе-сійного й особистісного росту і 4) самореалізація. Задаючи структуру особистісного розвитку як системи механізмів, за даного підходу здійснюється сам процес особистісного розвит-ку, а засвоєння і перетворення самого процесу особистісного розвитку дає змогу безпосередньо перейти до практичного здійснення і вироблення відповідних практичних методик і рекомендацій, врахування їх у сучасних інноваційних техноло-гіях навчання.Зіставлення двох підходів до розгляду структури особистіс-ного і професійного розвитку показує наступне. Перший спосіб, подаючи ступеневу структуру особистісного розвитку, вимагає виявлення й опису механізмів сходження студента цими ступе-нями, переходу його з одного рівня на інший. Другий спосіб, вказуючи на ці механізми, вимагає виявлення якісних змін, що відбуваються в процесі особистісного і професійного розвитку, описом яких займається перший спосіб. При цьому перший спо-сіб на практиці може більше використовуватися для діагностики рівня розвитку особистості, тоді як другий - для організації процесу особистісного і професійного розвитку, побудови відповідних тренінгів і програм. Як перший, так і другий є надзвичайно важливими. Однак, виходячи з наявної ситуації у вищій школі, актуальнішим є завдання організації процесу особистісного розвитку, органіч-ного залучення до підготовки фахівців-професіоналів таких складових і умов, які б сприяли його здійсненню. Завдання діагностики може вийти на перший план щодо актуальності лише тоді, коли в Україні будуть забезпечені всі умови і створена структура, яка здійснюватиме особистісний і професій-ний розвиток фахівців з вищою освітою. Лише в цьому випадку діагностика буде не просто визначати рівень особистісного і професійного розвитку студента, а буде пропонувати певний комплекс необхідних заходів і умов, що могли б допомогти майбутньому фахівцю в здійсненні особистісного і професій-ного розвитку. Тому докладніше розглянемо другий підхід до опису структури особистісного розвитку, який дає змогу певною мірою програмувати цей процес і перейти до його практичної реалізації засобами інноваційних технологій навчання та освітнього середовища вищого навчального закладу.
III. Психологічні умови особистісного і професійного розвитку студентів
Соціальні умови можуть прискорити чи уповільнити професійний розвиток особистості студента. Основними соціальними факторами, які впливають на цей процес, крім використання інноваційних технологій викладання й надання консультаційної та психологічної допомоги в університеті, є: бюджет вільного часу студента, стиль життя студентських груп і їх формальних лідерів, стан навчально-матеріальної бази університету, наявність можливостей для творчої роботи і самовдосконалення, матеріально-побутові умови життя студен-тів. Важливою передумовою професійного розвитку особистості студента є його спрямованість, що проявляється у професійних установках і ціннісних орієнтаціях. Сформована позитивна установка на майбутню професію і самоосвіту, орієнтація на культурно-гуманістичні цінності обумовлює прогресивний розвиток особистості студента і успішність його подальшої професійної діяльності.Процес прогресивного особистісного і професійного розвитку студента може активізуватись на будь-якому етапі за умови створення освітніх ситуацій виконання професійної ролі по-новому, зокрема з допомогою вправ і процедур комунікатив-ного тренінгу, який, подолавши деперсоніфікацію існуючої системи вищої освіти, змінює негативні професійні установки, підвищує мотивацію самовдосконалення, сприяє саморозвитку особистості студента завдяки рефлексивній позиції, оволодінню ефективними способами вільної, демократичної, соціально відповідальної поведінки.Кращому особистісно-професійному розвитку сприяла б зміна освітньої ситуації студентів. Адже сьогодні байдуже, незацікавлене ставлення студентів до курсів викликане тим, що для них якість освіти, за великим рахунком, не має ніякого значення. Звичайно, в анкетах вони відмічають свої великі надії на навчання, своє бажання стати хорошими професіоналами.Однак, установці студента на особистісний і професійний розвиток сприятиме ситуація необхідності постійної роботи студента над собою, і не лише з фаху, а й із загальних дисциплін, у тому числі й з історії. Розкриття різних рівнів особистісного і професійного розвитку через призму соціального розвитку вимагає побудови теоретичної моделі, у якій фіксуються, насамперед, особливості розвитку особистісних смислів, ціннісних установок і орієнтацій студента, сфери його потреб і мотивів. Ряд дослідників виділяє складові розвитку, які відповідають основним структурним компонентам особистості, вказують на відповідні їм засоби і прийоми досягнення вищих рівнів розвитку - самопізнання, спонукання себе, програмування професійного і особистісного росту, самореалізація[10].Самопізнання необхідне студенту для успішної організації особистісного і професійного розвитку, тому йому слід усвідомити для себе свої можливості, свої сильні і слабкі сторони, оволодіти при цьому наступними основними прийомами: самоспостереження, самосвідомість, ставлення до себе, самоаналіз, самооцінка.Спонукання себе до дії передбачає уміння студента використовувати прийоми, що сприяють його внутрішньому спонуканню до професійного й особистісного саморозвитку. Основними прийомами є: самокритика, стимулювання своєї діяльності, вольові прийоми (наказ, самозобов'язання, само-примус).Програмування професійного і особистісного росту є реалі-зацією переходу від потреби до реальної діяльності щодо самовдосконалення студента і передбачає формулювання цілей і задач, визначення шляхів, засобів і методів цієї діяльності. Це може здійснюватися в різних формах, що залежить від рівня зрілості особистості студента. Визначальною тут є провідна властивість особистості студента - спрямованість. Для вироблення студентом програми професійного і особистісного росту вкрай необхідна допомога практичного психолога.Самореалізація - механізм, який дозволяє реалізувати намічену програму. Н.Р. Битянова [4] виділяє три основні елементи техніки самореалізації: 1) прийоми організаційно-управлінського характеру; 2) прийоми інтелектуального розвитку - керування своєю увагою, пам'яттю, мисленням; 3) саморегуляція психічних станів. Реалізація програми на практиці викликає певні труднощі. Деякі студенти ставлять таку мету, яку реально здійснити не вдається. Тому слід контролювати і відслідковувати діяльність саморозвитку, вчасно помічати відхилення.З короткої характеристики проблеми особистісного і професійного розвитку видно, якими непростими є механізми і психологічна структура цього процесу. Усвідомити й освоїти студенту ці процеси самостійно дуже складно. Здійснювана в даний час, в основному теоретична, підготовка фахівців з вищою освітою не може автоматично забезпечити значний розвиток особистості. Тому доцільною є розробка спеціальних програм, націлених на особистісний і професійний розвиток студентів вищих навчальних закладів. У психології вже склалася практика вирішення подібних проблем методом групового психологічного тренінгу. Ефективним засобом є тренінг особистісного і професійного розвитку, що є сукупністю психотехніч-них прийомів, спрямованих на розвиток навичок самопізнання і саморегуляції, спілкування, визначення стратегії особистісного розвитку.Розглянемо, зважаючи на існуючі дослідження, типи життєвої активності студента і методи їх розвитку. Українські дослідники І.Д. Бех, О.В. Вознюк, М.В. Левківський [2, 5.] роблять висновок, що людині властиві, крім екзистенційного типу життєвої активності, тобто прив'язаності до внутрішнього (сфера інстинктів) і зовнішнього (середовище) атрибутів свого буття, ще чотири типи, чотири фундаментальні цінності, або ви-міри, свого буття: 1) віртуально-ідеальна активність - спромож-ність мислити, оперуючи знаково-символічними конструктами (мислення); 2) перетворювально-творча, трудова активність (праця); 3) рольова активність (рольовий статус); 4) надситуативна активність як спроможність рефлексувати майбутнє, тобто існувати в потенційно-можливому вимірі (визначення мети).На основі цих вимірів автори вказують на існування чотирьох фундаментальних векторів людського розвитку, що генетично випливають з базової ситуативно-екзистенційної активності і кристалізують людину в рамках чотирьох суто людських типів активності - мислення, праці, рольової активності й визначення мети.Чотири "людських" типи життєвої активності співвідносять-ся з чотирма основними особистісними феноменами: 1) система ціннісних орієнтацій співвідноситься з таким типом життєвої активності, як визначення мети; 2) система субстанційного (функціонального "Я") співвідноситься з трудовою, "функціонально-маніпулятивною" активністю людини; 3) система реф-лексивного "Я" ("Я"- концепція, тобто сума з'явлень людини про саму себе) співвідноситься з мисленням як рефлексивним процесом; 4) система внутрішнього суспільно-особистісного контролю (відбите "Я", що складається з уявлень про те, якбачать нас інші люди, а також із наших реакцій на ці оцінки) співвідноситься з рольовою активністю людини.Зрозуміло, що зазначені типи життєвої активності людини генетично й функціонально тісно пов'язані один з одним і пе-реходять з одного в інший, "обмінюючись буттям", коли, наприклад, трудова активність (як операційна спроможність) коріниться в спроможності мислити (спроможності оперувати абстрактними категоріями) і реалізується у сфері колективної сукупності соціальних ролей, які взаємодіють з певною метою в рамках певного екзистенційного контексту.Результати деяких досліджень [2, 16-17] стверджують, що головними методами впливу на особистість з метою розвитку типів її життєвої активності є: 1) віртуально-ідеальна активність як здатність мислити (розвивається й доводиться до стану її діалектичного подолання як за допомогою традиційних навчальних заходів розвитку інтелекту, так і за допомогою мето-дів інтеграції свідомості й підсвідомості, розвитку метафорично-го, парадоксального, багатозначного світосприйняття); 2) перетворювально-творча трудова активність (розвивається й дово-диться до стану її діалектичного подолання завдяки розвитку творчих здібностей за умови використання методу евритмії як особливого виду мистецтва, застосовуваного в системі вальдорфських шкіл, синтезу думки й слова, кольору й музики, рухів тіла й душі; ігрових методик: технік нейролінгвістичного програмування з "розкріпачення" витиснутих сенсорних модальностей людини, що дає їй змогу цілісно включатися в трудову діяльність, оскільки відчуженість однієї з сенсорних модальностей у конструктивно-творчій взаємодії зі світом призводять до відчуженості його певної сторони); 3) рольова активність (розвивається й доводиться до стану її діалектичного подолання за допомогою імаготерапії Дж. Волпера, рольових ігор, психодрами Дж. Морено, що значно розширює рольовий репертуар людини); 4) надситуативна активність як спромож-ність рефлексувати майбутнє, тобто існувати в потенційно можливому вимірі (розвивається й доводиться до стану її діалек-тичного подолання за допомогою когнітивно-світоглядних терапій і методів коригування, спрямованих на подолання перекручень у засобах сприймання, перероблення й структурування інформації в когнітивній репрезентації світу і "Я", що зумовлює формування дезадаптивних когнітивних схем через озвиток рефлексії майбутнього); 5) екзистенційна активність "тут і тепер" (розвивається й доводиться до стану її діалектичного подолання за допомогою методик катарсису, символдрами, реагування, холотропної терапії, методики самовираження й корекції за допомогою мистецтва).За допомогою цих методів можна розвинути, розгорнути, актуалі-зувати той чи інший вектор життєвої активності студента, у подальшому можна детально подати на технологічному рівні.
1 [2] 3
завантажити реферат
