У нашій онлайн базі вже 23512 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23512 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Актуальні проблеми сучасної психодіагностики

Актуальні проблеми сучасної психодіагностики

У самому загальному плані психодіагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Психологічний діагноз фіксує наявність тих чи тих психічних властивостей, а також відповідність їх загальній чи індивідуальній нормі (1).

Психологічна діагностика як один з основних видів діяльності професійних психологів виникає, функціонує і набуває свого розвитку на перетині теоретичної, експериментальної та прикладної психології, а також на межі психологічної науки і практики. Вона є одним з необхідних засобів проведення науково-психологічних досліджень. Широке застосування психодіагностика знаходить у сфері консультативної роботи та психотерапевтичної допомоги, у профорієнтації і вирішенні різного роду питань, пов'язаних з підбором персоналу, при розв'язанні педагогічних проблем, проведенні різного роду експертиз тощо. Дані психодіагностики можуть використовуватися для розробки прогностичних, корекційних, профілактичних та інших програм.

Психодіагностична діяльність розглядається переважно в якості інструмента дослідження чи обстеження, а отже, як діяльність обслуговуюча. Що оцінювати, що вимірювати - визначається програмою теоретико-експериментального дослідження або цілями консультативної, профілактичної, корекційної, реабілітаційної роботи. Відповідь на питання "як?" повинна віднайти і запропонувати сама психодіагностика.

Існує і специфічна зворотня залежність: можливості психодіагностики визначають (обмежують чи, навпаки, стимулюють) те, які цілі може поставити перед собою дослідник чи практик від психології. Саме тому психодіагностика не зводиться тільки до діяльності на замовлення, але й включає в себе самостійні теоретико-методологічні розробки нових принципів, підходів, а також більш досконалих способів та засобів діагностування. Щоправда, нерідко трапляється, що "психодіагности" починають перейматися питаннями цілей, задач, необхідності чи доцільності психодіагностичної роботи у напрямку, що задається, а теоретики і практики захоплюються розробкою методологічних і методичних питань.

Як відносно самостійна сфера науково-практичної діяльності психодіагностика час від часу повинна здійснювати рефлексію своїх теоретичних і методологічних засад, методичних підходів, способів інтерпретації результатів вимірювання, етичних норм, а також намічати шляхи свого подальшого розвитку. Необхідність такої рефлексії спричинена різними факторами і, насамперед, розвитком психологічних знань, а також зростаючими потребами суспільної практики у визначенні, прогнозуванні і проектуванні психологічних ресурсів життєдіяльності окремої людини і соціуму. Існує ще одна специфічна причина, що змушує психодіагностику вдаватися до рефлексії і переглядати свої теоретико-методологічні засади. Це - зміна наукових уявлень про природу психічного, про сутнісну специфіку, структуру і функції людської психіки.

Так, якщо донедавна у вітчизняній психології психічне розглядалося лише як похідне від непсихічного, як функція високоорганізованої матерії (мозку), то сьогодні, наприклад, набуває поширення феноменологічна традиція, яка свідомо виводить "за дужки" все матеріальне, біопсихічне, психофізіологічне і особливо не переймається проблемами походження свідомості. Як наслідок, - різне тлумачення того, що складає сутнісне ядро психічного і що в психіці є периферійним, похідним, другорядним.

Якщо, скажімо, світ психіки розглядати з позицій природничо-наукового підходу, тобто як типовий об'єкт, психодіагностика повинна, насамперед, бути озброєною методом типологізації, а якщо, навпаки, вбачати сутнісним не стереотипне і загальне, а неповторне і індивідуальне, то тут пріоритет має бути за технологіями, що схоплюють специфіку і розкривають сутність нелінійних процесів. Якщо психічний розвиток розглядати як детермінований із-зовні, не дивно, що фокус уваги психодіагностів буде зсунитий у бік дослідження психічних механізмів, які забезпечують процеси інтеріоризації, привласнення, опанування, адаптації, пристосування. Якщо теоретико-методологічну основу психодіагностики буде становити діяльнісний підхід, то технологія діагностування буде одна, а якщо, наприклад, погляди Б.Ф.Поршнєва, який пов'язував генезис людської психіки із спілкуванням, мовою і мовленням, - то, напевно, інша. Якщо ж душевно-духовний світ розглядається переважно як результат ініціативної, творчої, власне авторської активності індивіда, головна увага психодіагностів буде зміщена на розробку і запровадження технік дослідження суб'єктних механізмів психічної активності.

Так, наприклад, Б.С.Братусь конструює своє бачення психічного на перетині двох умовно виділених площин - вертикальної та горизонтальної. Якщо у горизонтальній площині міститься все, що підпадає під поняття діяльності, то у вертикальній площині - те що надає цій діяльності сенсу і смислу (2).

Дійсно, психіку можна розкласти за мотиваційними та інструментальними критеріями. Але ж залишається дещо таке, що не є діяльність і не є смисл. Тобто, саме той, хто є носієм, автором, власником і господарем того й того. Це - третя площина психічного, яка містить в собі різного роду інстанції - "Я", "Самість", "Особистість" і є, слід думати, відносно самостійною площиною психічного життя, яку навряд чи можна утворити лише шляхом перетину діяльностей і смислів. Логічніше уявити, що смислове і діяльнісне знаходять своє джерело, свою причину і значущість в активності того, що є сутнісним ядром, єством сущого. Власне в суб'єктній активності. У цілісному русі психічного життя не буває чогось несуттєвого. Проте, для людини завжди є і залишається актуальною необхідність погоджувати цей рух із онтичною вимогою "бути і залишатися людиною", а також реагувати на те, що є важливим, значущим (себто суттєвим) тут і тепер, там і тоді. Тому існують реальні підстави для диференціації об'єктів психодіагностики на сутнісні і всі інші.

Так, поняттями, які фіксують реалії сутнісного ядра психічного життя людини і які мають, умовно кажучи, велику онтопсихологічну вагу є поняття "дух", "душа", "самість", "я", "особистість", "суб'єкт", "свідомість", "несвідоме" тощо. І якось інакше, у іншому онтичному вимірі постають психічні феномени, означені поняттями "відчуття", "сприймання", "пам'ять", "увага", "емоції", "воля", "діяльність", "здатності", "здібності", і навіть поняттями "характер", "темперамент" тощо.

Що ж по суті відрізняє ці групи психологічних понять? Напевно, з одного боку, те, що перша група: а) репрезентує специфіку власне людського способу буття; б) виокремлює те в психіці, що є носієм проекту, плану, індивідуальної цільової програми розгортання людського в людині; в) включає в себе гранично інтегровані ознаки психічного, що синтезують у собі "зовнішнє і внутрішнє", "потенціальне" й "актуальне", "вершинне" і "глибинне". Другу групу складають поняття про способи і засоби психічного життя людини. Напевно, слід згадати і про третю групу понятійних конструктів, що додають психологічним визначенням суто людського в людині своєрідного індивідуально-неповторного звучання і забарвлення. Зрозуміло, що цей поділ є досить умовним, враховуючи цілісність і принципову неподільність реального тілесно-душевного життя. До речі, проблема розрізнення сутнісного і не сутнісного у психологічному дослідженні не є новою для нашої науки. Так, ще В.Вундт - засновник експериментальної психології - розрізняв у психіці "вищі" та "нижчі" функції і вважав, що експериментувати можна лише з "нижчими", "елементарними" функціями, а "вищі" слід вивчати виключно шляхом інтроспекції. Цю думку з позицій суб'єктного підходу до емпіричного експериментування розвиває В.М.Дружинін. "… Чим вище рівень психічних систем, що вивчаються в експерименті, - зазначає він, - тим нижча потужність системи, якою ми можемо користуватися при інтерпретації даних, норм відтворюваності і об'єктивності результатів" (3, 268).

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com