У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Основні поняття про психотерапію у дітей

Основні поняття про психотерапію у дітей

Психотерапія знаходиться на стику напрямів медицини: фізіології, психіатрії, психопатології, неврології тощо, психології, соціології та ряду гуманітарних наук, причому останнього часу відбувається експансія психотерапії у позаклінічне середовище (реадаптація та реабілітація після перебування в лікувальному закладі, кабінети соціально-психологічної допомоги).

Психотерапія – це процес психологічної взаємодії лікаря з пацієнтом, цілями якого є:

1.Нормалізація психічних, емоційно-афективних і вегетативних розладів невротичного регістру, а також порушених відносин особи, зміна установок, звичок, поглядів, світоглядів, позбавлення від патологічної залежності від чогось;

2.Мобілізація ресурсів особи та адаптаційних можливостей (психологічних і фізіологічних) у людини [Простомолотов В.Ф., 1997].

Важливо усвідомлювати, що психологічна допомога має стратегічні цілі: відновлення втраченого відчуття особистої цінності, відмову від закритих, захисних стратегій самоусвідомлення, затвердження власної індивідуальності через конструктивну поведінку та спілкування [Соколова О.Т., 1989].

З точки зору Д.І. Шустова (1996) в процесі психотерапії найважливішим є корекція взаємовідносин особи хворого та оточуючого середовища. Індивідуум повинен змінюватись перед тим, як зміниться форма його поведінки.

Виділяють певні етапи психотерапії, направлення, рівні взаємодії:

1.Установлення психотерапевтичного контакту;

2.Сповідь хворого (розповідь про себе);

3.Психотерапія з використанням пізнавально-поведінкових механізмів психологічного захисту – раціональна, когнітивна, поведінкова, патогенетична, психоаналіз, функціональне тренування;

4.Психотерапія з використанням психофізіологічного захисту зміненої свідомості (гіпноз, гіпнокатарсис, навіювання, аутотренінг, медитація);

5.Емоційне стимулювання (хобі-психотерапія, творче самовираження).

Клініко-психотерапевтичний висновок будується за певною схемою:

1.Скарги, що турбують пацієнта чи батьків в момент бесіди з лікарем;

2.Скарги, що на момент бесіди відсутні, але більш менш регулярно або періодично, виникають протягом дня, тижня або місяця;

3.Скарги, що виникають лише у відповідь на специфічні зовнішні фактори;

4.Вивчення загальної картини хвороби (симптомів) пацієнта, його відношення до них (его-дистониий, его-синтонний розлад).

Є різні точки зору на організацію психосоматичної допомоги хворим. Згідно з однією – лікування психосоматичних захворювань у дітей повинні проводити педіатр разом з психіатром, психотерапевтом. Згідно з другою – терапевт, який працює в кардіологічному (або гастроентерологічному, неврологічному та ін.) відділенні, повинен мати підготовку в сфері медичної психології та психіатрії. Першу концепцію відстоюють лікарі, які працюють з дітьми, другу – дорослі терапевти.

Багато дослідників наголошує на тому, що дуже важливим є в комплексному лікуванні психосоматичних захворювань є використання особисто-орієнтованої [Якимович В.Б., 1991] і симптоматичної психотерапії у правильному співвідношенні між ними, а також визначення задач і вибір конкретних психотерапевтичних технік із урахуванням співвідношення клінічних, психофізіологічних і психологічних механізмів психосоматичних захворювань і його специфіки на різних етапах лікування.

При використанні психотерапії в клініці внутрішніх хвороб використовуються такі міри впливу:

1.Вплив на невротичний (функціонально-динамічний) компонент соматичного захворювання;

2.Вплив на психічні, нейропсихічні та сомато-психічні механізми хвороби;

3.Вплив на особу хворого з метою змінити реакцію на хворобу, покращати функціонування в нових умовах;

4.Вплив на групи людей у сфері проживання хворого.

Цілі та завдання психотерапії психосоматичних захворювань:

1.Всебічне вивчення особи хворого, особливостей реагування.

2.Встановлення етіопатогенетичних механізмів, які сприяли виникненню та фіксації тривалих емоційних розладів.

3.Усвідомлення хворим причинно-наслідкових зв’язків між особливостями його особи та розвитком захворювання.

4.Корекція порушених систем стосунків, патогенних форм реагування.

Клінічними передумовами широкого й ефективного використання психотерапії є:

1.Пряме використання її лікувального впливу при широкому колі захворювань, в етіопатогенезі яких психічному фактору належить головна (неврози) або дуже суттєва роль (інші межові стани, психосоматичні розлади);

2.Її лікувально-профілактичне значення з урахуванням психосоціальних реакцій на соматичні хвороби, їх наслідки, вплив специфічних соматичних розладів на психологічне функціонування індивіда, його поведінку.

Значне місце займає психотерапія в реабілітації різних захворювань. при Так, при ендогенній депресії психотерапія підвищує ефективність лікування хворих не тільки у відношенні зменшення клінічних розладів у гострому періоді, але і в профілактиці рецидивів, а також соціальній реадаптації (у відношенні відновлення здатності продовжувати навчання).

В основу психопрофілактики дітей старшого віку треба покласти такі вимоги:

1.Виховання правильної уяви про суспільні мотиви та рушійні сили, що створить можливість поведінки на основі адекватного розуміння ситуації;

2.Пізнання власних можливостей і попередження перенапруження;

3.Виховання навиків реагування на реальні події, а не на очікувані неприємності;

4.Використання в процесі реагування своїх найбільш продуктивних рис характеру;

5.Уникання найбільш важких обставин життя;

6.Використання механізмів компенсації для пом’якшення недоліків характеру;

7.Вироблення навиків релаксації, відволікання від психотравмуючої ситуації

Слід зазначити особливості дитячого віку які вносять корективи в призначення психотерапії:

· підвищена навіюваність у дітей часто поєднується з нерозумінням необхідності лікування внаслідок негативного відношення до нього;

· психологічна залежність дитини від дорослого, неправильне розуміння дорослими зміни її поведінки зароджує в ній вороже відношення до всіх дорослих;

· психіка дитини знаходиться в постійному розвитку і тому форми та методи психотерапії повинні використовуватись з врахуванням не тільки клінічних синдромів, але і вікових особливостей дитини.

М.І. Буянов (1990) підкреслював таку особливість психотерапії у дітей, як її нерозривний зв’язок з соціальною педагогікою. В дитячому віці відмічається значно більша в порівнянні з дорослими, роль відволікання та переключення. Схильність дітей до відволікання та переключення М.І. Буянов рекомендує використовувати для зняття фіксацій хворобливих симптомів і шкідливих звичок.

Один із суттєвих напрямів психотерапії – це зміна, модифікація поведінки на більш адаптивну. У дітей легко виникають умовно-рефлекторні зв’язки і тому важливе психотерапевтичне значення має гра. Широке використання психотерапевтичного впливу через батьків та інших старших осіб, які користуються в дитини авторитетом і довірою - один з ключових моментів в психотерапії дитячого віку. Часта зміна методів лікування - закономірне явище при психотерапії дітей і підлітків, але підібраний метод повинен у тій чи іншій формі варіюватись, залишаючись основним.

При плануванні психотерапевтичних заходів слід поділити скарги і дані клініко-психологічного дослідження на такі рівні [Карвасарський Б.Д., 2000]:

Рівень 1. Проблеми з зовнішнім оточенням. Цей рівень розглядає проблеми членів сім’ї в контексті соціальних зв’язків. Він охоплює, крім всього іншого, навчання в школі, роботу членів сім’ї, відношення з іншими родичами, друзями, знайомими, сусідами, умови проживання і доходи сім’ї. Гіпотези цього рівня пояснюють виникнення психологічної проблематики несприятливими факторами зовнішнього середовища.

Рівень 2. Проблеми в сім’ї. Розглядаються проблеми сім’ї як природної групи. Симптоматичну поведінку “ідентифікованого пацієнта” аналізують як наслідок порушення функціонування всієї сім’ї або окремих її підсистем. Акцент робиться не на індивідуальних характеристиках членів сім’ї, а на їх взаємодії та структурних особливостях сімейної організації. Надається велике значення збору сімейного анамнезу, структурі сім’ї, ієрархії, об’єднаності, межам, комунікації, трикутнику як одиниці оцінки сім’ї, коаліціям, стадії життєвого циклу, сімейній історії, горизонтальним і вертикальним стресорам.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com