Сторінка 2
Як і кожна соціальна група, педагогічний колектив має особливу, лише йому притаманну структуру, своїх формальних (адміністрація школи) і неформальних лідерів.
Зрозуміти особливості офіційного керівництва, заданий ним стиль відносин («тон колективу») доволі просто - він, мовляв, лежить на поверхні. Стилі авторитарний, демократичний, ліберальний, якщо вони задаються керівництвом, молодий учитель відчує відразу або незабаром саме за тим діапазоном вільних дій, який йому буде дозволено: від жорстко однозначних вимог до повного потурання. Значно важче, коли тон відносин у колективі задає неформальний лідер. Ця «підводна течія» небезпечна проблемами хоча б тому, що непомітно визначає суспільну думку і нерідко йде врозріз із заданою керівництвом офіційною лінією.
Залежно від того, хто цей лідер, картина відносин може істотно змінюватись. Ним може бути вчитель, який працює в школі багато років і тому вважає, що нове поповнення не має такого високого почуття професійного обов'язку і відповідальності. Любов до своєї конкретної школи він підносить у ранг вищого морального почуття і з цих позицій «рентгенує» кожного. На жаль, поняття «любов до дітей» і «любов до школи» не завжди тотожні. Такі вчителі на перший план висувають формальні критерії оцінювання діяльності і поведінки педагогів: час, проведений у стінах школи («Ви подивіться на новенького, - «підказують» вони колегам, не встиг закінчити уроки, а вже біжить зі школи!»), створення реальних об'єктів - ідеальних кабінетів, наочних посібників, усього, що можна показати відвідувачам, інспекторам («Ой, не вийде нічого путнього з нашого нового колеги, - «прогнозують» вони, - не любить він себе переобтяжувати роботою»). Такі висловлювання нерідко мають реальну підставу: справді, молодий учитель, який ще і не облаштувався на новому місці, маючи маленьку дитину, влаштовуючи свій побут, не вважає за потрібне днювати й ночувати в школі, якщо вчасно виконує свої основні обов'язки. Він звик до іншого життєвого ритму, іншої системи цінностей. У нього ще свіжі звички студентського життя, заснованого на неформальному спілкуванні, чергуванні роботи з дозвіллям. Нова школа для нього ще не стала джерелом радісних емоцій, навпаки, труднощі перших днів роботи нерідко призводять до певного відособлення, необхідності змінити обстановку, просто побути в тиші. Тому важливо, щоб педагогічний колектив подбав про те, щоб «прив'язати» новачка до школи не тільки настановами і повчаннями, а й добрим, вчасно сказаним словом, співчуттям, просто готовністю вислухати. Якщо молодий учитель не відчуває подібної турботи, школа для нього не стає рідною домівкою, розвивається і закріплюється відчуження й міцно фіксується звичка - завершивши поточні справи, якнайшвидше йти зі школи.
Тон у колективі може задавати і педагог, визнаний професійним лідером (заслужений учитель, учитель-методист). Парадоксально, але діти не завжди називають цих учителів серед улюблених. Адже ефективність професійної діяльності в педагогіці часто визначається за тими критеріями, які задаються «згори» (методична чіткість занять, рівень формальної успішності учнів, громадська активність учителя, відсутність у класі порушень поведінки), а вони не завжди збігаються з думкою дітей, які більше цінують готовність учителя прийти на допомогу у важку хвилину, вислухати, підказати, висловити співчуття, зрозуміти. Більше того, нерідко жорсткий тиск учителя, що забезпечує йому чітку і послідовну професійну діяльність за зовнішніми показниками, призводить до взаємного відчуження обох сторін - педагога й учнів.
Такий педагог ставить не менш жорсткі вимоги і до колег. Домігшись ідеальної чіткості в роботі, він вважає, що має право кожному нав'язувати своє і тільки своє бачення сутності педагогічної діяльності, педагогічних відносин, більше того, вважає своїм професійним обов'язком допомогти вчителеві-початківцю засвоїти його досвід. І якщо з колегами, які пропрацювали з ним кілька років, його стосунки досягають певної рівноваги (йому не заперечують, намагаються не чіпати, мовчки погоджуються, але роблять по-своєму), то новенький потрапляє в стан більшої непевності. З одного боку, він вдячний цьому вчителеві за його пильну увагу до себе доти, доки ця увага не почне переходити у відкритий диктат. З іншого, він нерідко починає відчувати, що йому нав'язують «ведмежу послугу», змушуючи його працювати в стилі, що не відповідає його поглядам і переконанням, індивідуальним особливостям. І якщо зрештою ця опіка починає його обтяжувати, то йому загрожує звинувачення у невдячності: справді, досвідчений, заслужений учитель, не шкодуючи ні себе, ні свого часу, передавав йому свій досвід, таємниці професії, - а він йде з ним на конфронтацію! У цьому випадку молодий учитель з перших днів має чітко визначити межу, за якою починається його індивідуальність. Хай би яким недосвідченим і безпорадним він почувався у перші дні роботи, хоч би як він був радий, що йому надають допомогу і підтримку, він не повинен втрачати здатність чітко осмислювати ситуацію. Не слід впадати в ейфорію від того, що з ним працює такий досвідчений фахівець. Треба пам'ятати, що головне завдання на початку професійного шляху - формування своєї власної, індивідуальної і неповторної системи педагогічної діяльності. Сліпе копіювання чужого досвіду, яким би хорошим і ефективним він не був, рано чи пізно може обернутися невдачею, недостатнім рівнем професіоналізму. Від самого вчителя залежить визначення психологічної дистанції з колегами, припустимої межі втручання в його справи. Якщо цю межу не було встановлено в перші дні роботи, то надалі спроби вчителя збільшити або зменшити її не завжди будуть підтримані колегами.
Заявити про себе, про власну позицію, наявність індивідуальної думки з того чи того питання зовсім не означає нетактовного заперечення цінності підтримки, що надається. Тут важливо не зачіпати самолюбства авторитетної людини, адже в такому разі можуть істотно загостритися стосунки між новеньким і колегами.
Подекуди взаємне роздратування в колективі виникає тоді, коли молодий учитель, який тільки оволодіває новими, поки ще незвичними для нього обов'язками, не розуміє важливості деяких незначних, на його погляд, моментів педагогічної діяльності. Наприклад, учителька, яка нещодавно почала працювати в школі, скаржиться, що колеги чіпляються до неї: «Розумієте, в мене чудовий контакт з дітьми, так вони цього не можуть спокійно пережити. Закінчується урок, мої діти не біжать, як у них, у коридор, а оточують мене і все розпитують і розпитують. Так ні, обов'язково загляне черговий учитель і вижене всіх, та ще й у присутності дітей зауважить мені, що в класі не провітрюється і дошка не витерта. Проте головне - не в цих дрібничках, а в тому, що дітям зі мною цікаво!» Так, без сумніву, взаємна симпатія між учнями і вчителем надзвичайно важлива. Однак не можна забувати, що ці самі діти на наступному уроці 45 хвилин сидітимуть у не провітреному приміщенні, не відпочили на перерві, не побігали. А без цього розумова працездатність знижується. Звичайно, вони не дорікатимуть цій вчительці за те, що саме «завдяки їй» вони отримали нижчі оцінки за контрольну, яку писали відразу після її уроку. Навіть найпрекрасніші стосунки з дітьми не мають відволікати увагу вчителя від інших важливих моментів шкільного життя. Вчитель, переповнений емоціями захоплення і надмірного милування своїми учнями, який при цьому забуває про інші свої обов'язки, справді викликатиме осуд колег.
Загалом стосунки молодої людини з колективом можуть складатися на таких рівнях (за М. І. Милославовою):
1) зрівноваження, змістом якого є встановлення рівноваги між середовищем й індивідом. Індивід ознайомлюється зі специфікою діяльності, встановлює соціальні контакти;
2) псевдоадаптпація — зовнішнє пристосування при внутрішньому неприйнятті норм і цінностей середовища;
3) пристосування - взаємне визнання середовищем та індивідом ціннісних орієнтацій одне одного;
4) уподібнення - процес, що характеризується повною психологічною переорієнтацією індивіда.
1 [2] 3 4 5
завантажити реферат
