Інтеріоризація як рух від дії до думки. Операціональна теорія інтелекту. Ж. Піаже (1896 — 1980)
Поведінкова психологія багато в чому спиралася на фатальність і не знала справжньої активності. Прийшов час віднайти новий логічний осередок, якому властива певна життєдайна спонтанність, який не лише визначається середовищем і спадковістю, а й розвиває власну активність. Це не тільки логічний, а й реальний осередок.
Психіка формується в дії. Остання є проявом психічного, а воно в свою чергу не існує поза дією. Це серйозно підриває психологію "здібностей", які існують у готовому вигляді і лише виявляються чисто зовнішнім способом. Дія має суб'єктивне та об'єктивне вираження. Не слід вважати її буття тільки предметним, а психічне розцінювати як виключно суб'єктивне. В такому разі сама дія переступає межі психології. Насправді є лише два названих аспекти вираження тієї ж самої дії. Ці аспекти становлять її внутрішню суперечність, завдяки чому дія розвивається.
У другій чверті XX століття психологи почали застосовувати до тлумачення психічного відомі слова Фауста "Спочатку було діло". Отже, з двох компонентів складної структури вибирається один як провідний, вирішальний. Ним виступає дія саме тілесного плану, а дія розумова характеризується як похідна, така, що розвивається всередині дії предметної, матеріальної. За своїм змістом ця внутрішня дія становить певне відображення дії зовнішньої. На цій основі виникає поняття інтеріоризації, яке означає, що внутрішня дія за змістом не відрізняється від зовнішньої, а лише набуває певних суб'єктивних деформацій, загалом кажучи — ідеалізується. Природно, що тут постає проблема визначення етапів переходу зовнішнього у внутрішнє.
Проблема тіла й душі тепер набуває чуттєво-конкретного забарвлення. Тіло, яке за віковою традицією виступало в ролі в'язниці для духу, стає причиною одухотворення. Структура суб'єктивного визначається структурою матеріально-предметних дій. У психології поведінки з тілесним пов'язувалося лише біологічне, різного ґатунку потяги, які виражали статику життя і були раз і назавжди даними детермінантами. Психологія дії робить акцент на реальній взаємодії організму й середовища. Тут здійснюється підхід до того положення, згідно з яким людина формує себе своїми власними діями.
Розвиток психології дії, природно, спрямовується від дзеркального відображення в суб'єктивному предметної дії до багатоманітних і суперечливих відношень між ними, які, зрештою, але в інших напрямках, мають стати відношеннями творчими. В цьому плані розгляд психології дії можна почати з Ж.Піаже і завершити А.Валлоном і Ж.Політцером. Радянські психологи, що примикали до шкіл Л.С.Виготського і С.Л.Рубінштейна, теж мали стосунок до осередку дії. Але вони модифікували психологію дії в марксистському плані, перетворюючи її, зрештою, у психологію діяльності, що вже становить суттєвий крок уперед.
Жан Піаже починав свою діяльність як біолог, і біологічний підхід відобразився на мисленні цього видатного психолога. Можна сказати, що Піаже являє собою перехідний місток від психології поведінки до психології дії. Вихідні поняття Піаже суто біологічні, він навіть повертається до засад природничо-наукової психології. Поняття адаптації домінує над усіма формами інтелекту, що виникають на послідовно прогресуючих стадіях. Разом із тим біологічна термінологія виявляється формальним поштовхом для розвитку ідей генетичної психології. Операціональна теорія інтелекту, яку розвиває вчений, вже може вільно обійтися без будь-яких біологічних тлумачень.
Список наукових праць Піаже величезний. Але всі вони мають ідейним джерелом його славнозвісну "Психологію інтелекту. В цьому дослідженні Піаже прагне розкрити так звану концепцію утворення операцій, її місце в ряді інших, прийнятих у психології концепцій. Роль інтелекту розкривається в його відношенні до адаптивних процесів у цілолгу. Головний предмет діяльності інтелекту, за Піаже, полягає у "групуванні" операцій відповідно до певних структур. Інтелект, як і всі інші підпорядковані йому процеси та властивості, Піаже розуміє як особливу форму рівноваги. У зв'язку з цим він ставить питання про взаємовідношення інтелекту зі сприйманням та навичками. “Психологія інтелекту” завершується питаннями його розвитку та соціалізації.
Формальність застосування Піаже вихідних біологічних понять указує на таку особливість його концепції, яка саму проблему адаптації підносить на новий рівень. Якщо у Г.Спенсера адаптація пов'язувалася лише з реакціями, у кращому разі — з поведінкою, то через сто років у Піаже ідея адаптації вже починає безпосередньо переходити в ідею творчості.
Проблема творчого інтелекту виступила на передній край психологічної науки лише в 50-х роках XX століття. Проте предмет творчості у Піаже обмежується пізнавальними структурами. Ось чому всю психологію дії слід розглядати як поступовий перехід від принципу адаптації до принципу творчості. Про те, що Піаже не перейшов остаточно до цього останнього, свідчить той факт, що інтелект він розглядає у кращому разі в соціальному плані, а не як особливість людської індивідуальності.
Піаже виходить із подвійної природи інтелекту — логічної та біологічної — і хоче показати єдність цих, на перший погляд незводимих, аспектів функціонування мислення. Але починає Піаже з біологічного визначення й осмислення інтелекту, зауважуючи насамперед, що будь-яка поведінка є адаптацією. Цим Піаже ще не відірвався повністю від психології поведінки. Хоч акцент робиться не так на адаптації, як на реадаптації, основна установка від цього не змінюється. (Ідею реадаптації Піаже запозичує у Клапареда). Будь-яка поведінка (мова йде про дію, що розгортається зовні або про інтеріоризовану дію в мисленні) виступає як адаптація, або краще сказати, як реадаптація. Встановлюючи певну взаємодію між зовнішнім світом і суб'єктом, Піаже констатує в ній афективний, когнітивний та ціннісний аспекти, підкреслюючи останній.
Піаже по суті висловлює згоду з теорією поля К.Левіна, яка передбачає злиття організму і середовища, проте зазначає недоліки ленінської теорії, які полягають в тому, що вона не зупиняється на "попередній історії діючого суб'єкта". В цілому Піаже досить схвально ставиться не тільки до теорії Левіна, а й до гештальтпсихології в цілому. Своє психобіологічне і фізикалістське кредо Піаже викладає так. Сприймання, сенсомоторне навчання (навички і т. д.), акти розуміння, міркування тощо — все це зводиться до того, щоб тим або іншим чином, тією чи іншою мірою структурувати відношення між середовищем і організмом. Саме на цій основі всі вони об'єднуються в когнітивній формі поведінки і протистоять явищам афективної сфери. Піаже розуміє когнітивні функції в найширшому сенсі, що охоплює також сенсомоторні адаптації організму. В кваліфікації емоцій та інтелекту Піаже бачить лише два різновиди поведінки, один з яких спрямований на людей, а другий — на ідеї або речі.
Піаже вказує на неможливість відірвати інтелект від інших когнітивних процесів. Він не є однією зі структур, що стоїть поряд з іншими структурами. Інтелект визначається як певна форма рівноваги, більш або менш постійна для свого вузького поля і непостійна за його межами. Ці структури, розташовані послідовно одна над іншою, Піаже розглядає як ряд, що будується за законами еволюції таким чином, що кожна структура забезпечує більш стійку і більш розповсюджену рівновагу тих процесів, які виникли ще в надрах попередньої структури. Інтелект, за Піаже, це не більш ніж "родове ім'я", що позначає вищі форми організації або рівноваги когнітивних структурувань.
Як інтелектуаліст, Піаже нехтує більш важливими аспектами людської психіки — аспектами морально-вчинкової природи. Біологічна позиція стримує пошуки саме в цьому плані. Піаже твердить: "Інтелект відіграє головну роль не тільки у психіці людини, а й взагалі в її житті. Гнучка й одночасно стійка структурна рівновага поведінки — ось що таке інтелект, який на своєю суттю є системою найбільш життєвих та активних операцій.
[1] 2 3 4 5 6
завантажити реферат
