Основні поняття психології

Психологія – одна з наук про людину. Об’єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка.

Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умова середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об’єкти. Задовольняючи свої матеріальні ( органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Усе це становить психічну діяльність, людини вивчає наука психологія.

У повсякденному житті ми постійно зустрічаємося з психологічними явищами. Кожна людина виконує роль психолога, оскільки без відповідного запасу психологічного досвіду й знань не можливо жити серед людей, люди набувають психологічних знань у своїй практичній діяльності живого спілкування. Уже з дитинства кожний з нас за зовнішніми проявами ( мімікою, жестами, інтонацією голосу, вчинками, реакцією на подразники і т. д.) визнає особливості емоційного стану іншої людини та лінію її поведінки. Кожний з нас уміє розрізняти особливості характеру інших людей, робити висновки щодо їх можливостей та здібностей, прогнозувати їхню поведінку. Однак повсякденні психологічні знання досить приблизні й не точні. У міжособистісних відносинах вони чвсто вводять нас в оману в особистому житті ми припускаємось помилок, поводячись не тактовно, знаходячи ворогів там, де могли б бути друзі. Часто такі помилки виникають у професійній діяльності керівника, підприємця, викладача і учня. Для кваліфікованого розв’язання складних психологічних проблем необхідне систематизоване вивчення психології як науки. Наукове знання відрізняється від життєвого досвіду тим що воно спирається на силу загальнолюдського досвіду та спеціальні дослідження і тому дозволяє виявляти закономірності психологічних процесів.

Що ж таке психологія як наука, що вивчає психологія, які методи використовує?

Термін психологія походить від двохдавньогрецьких слів: «psyche» - душа і «logos» - слово, розуміння, знання, вчення, що означає «наука про душу». Отже, психологію можна визначити як науку про душу людини. А саме так довгий час і сприймали психологію. Але виникає питання: чи існує душа насправді? Для одних – це реальність, для інших – умовне поняття.

Зараз багато вчених схиляються до думки, що душа, як об’єкт вивчення, - це реальність. Матеріалістичне розуміння душі відсутнє, бо матеріалізм – це вчення про те, що оточує людину на Землі і що можна дослідити.

Однозначної точки зору щодо поняття «душа» не існує. Тому всі так звані «рухи душі» (емоції, почуття, процеси мислення, бажання і т.д.) можна зафіксувати лише через зовнішні прояви.

Пізніше замість поняття «душа», як центрального концепту психології. Почали використовувати науковий термін «психіка». Психіка, як душа, існує в об’єктивній реальності, яка, утім, відмінна від тієї, котру ми сприймаємо як зовнішню реальність.

Думки, переживання, емоції, образи складають внутрішній світ людини, тобто порухи душі, власне психіку людини.

Психічні явища – це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність:

· Відчуття;

· Сприймання;

· Пам'ять;

· Мислення;

· Уяву.

Емоційно-вольову:

· Різноманітні почуття;

· Переживання;

· Прояви волі.

Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності :

· Потреби;

· Інтереси;

· Переконання;

· Ідеали.

Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні властивості особистості:

· Здібності;

· Темперамент;

· Характер.

Та її психологічні стани:

· Піднесеність;

· Пригніченість;

· Схвильованість;

· Байдужість.

Як форма відображення дійсності високоорганізованою матерією – нервовою системою, мозком – психіка характеризується низкою особливостей:

1. психічне відображення має активний характер, пов’язане з пошуком та добором способів дій, що відповідають умовам середовища.

2. психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує функцію передбачення в діяльності та поведінці.

3. кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя.

4. У процесі активної діяльності психіка постійно вдосконалюється й розвивається.

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.

Отже, психологічні явища – це суб’єктивні переживання, тобто елементи внутрішнього досвіду суб’єкта.

Психологічні факти – це об’єктивні обставини, що виявляються у поведінці, тілесних процесах, продуктах діяльності мислення, соціально-культурних явищах і т. д.

Для того, щоб зрозуміти особливості психології, необхідно відокремити власне сферу психологічних досліджень і визначити методи, які використовує психологія.

Об’єкт психології – це певні прояви об’єктивного або суб’єктивного світу людини.

Предмет психології – це результат теоретичного абстрагування на основі принципів, за якими виділяються закономірності розвитку досліджуваного об’єкта.

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об’єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищим рівнем її розвитку є властива людині свідомість. Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людини і трудовою діяльністю, що спричинила її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникли вищі, «духовні» мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які за садово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища. Поряд з двома джерелами поведінки – спадково закріпленою програмою та власним досвідом індивіда – виникло третє джерело, що формує людську діяльність, - трансляція та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної проблеми одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними особливостями і структурними компонентами свідомості є

· Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини розвинулася потреба в знаннях, яка є найважливішою її спонукою, мотивом пізнавальної діяльності.

· Виокремлення людиною себе у предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта «Я» та об’єкта «не Я», протиставлення себе як особистості іншому об’єктивному світові. Характерним щодо цього є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей.

· Цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригування власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього потребують обставини.

· Ставлення особистості до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до оточення виявляється в оцінюванні та самокритиці, в яких важливу роль відіграває емоційно-вольова сфера діяльності.

[1] 2

завантажити реферат