Спілкування

План:

1. СПІЛКУВАННЯ. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ. СПІЛКУВАННЯ ЯК КОМУНІКАЦІЯ

Уся система ставлення людини до інших людей реа­лізується у спілкуванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає за­собом передатні суспільного досвіду. Його специфіка ви­значається тим, що в процесі спілкуваніш суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаєм­ний обмін діяльністю,, інтересами, почуттями та ііг. У спіл­куванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — на­лагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спіл­кування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє пот­ребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спшкувашія). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спіл­кування. М. І. Лісіпа окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у зацікавленості дорослого запитами дити­ни (молодший та середній дошкільний вік), у взаєморо­зумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік). Ос­новні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку — пізнавальні, ділові та особистісні.

1.1. Спілкування і діяльність

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спшкувашія виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєд­нання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності форму­ються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина — предмет діяль­ності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина —людина). Сутність .спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяль­ності.

Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяль­ності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілку­вання й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілку­ванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети ді­яльності, засобів реалізації, розподілу функцій для ЇЇ досяг­нення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та сто­сунки між людьми.

1.2. Функції спілкування

У характеристиці спілкування важливими є його функ­ції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості лю­дей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Тре­тій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти ін­ших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, по­рівняння поглядів тощо).

Рєгуляцїйно–комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуля­цію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших лю­дей, і реагує па їхні дії. Відбувається процес взаємного нала­годження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійс­нюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно–комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоцій­ну сферу людини. Спілкування впливає па емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андреева виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформа­цією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно роз­крита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взає­модії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта), В акті міжособистісної кому­нікації важливу роль відіграють значущість інформації, праг­нення сприйняти її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуван­ню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з увага при інформаційному під­ході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взає­морозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, мо­жуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії пси­хологічних факторів — різних диспозицій, установок, цін­нісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особ­ливостей тощо.

1.3. Невербальна комунікація

Комунікаційний процес реалізується за допомогою певних засобів — знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити невербальне та вербальне спілку­вання.

Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином конт­ролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів, Інтонації оцінити правильність, щирість мовної Ін­формації. Для розуміння невєрбальних елементів спілкуван­ня необхідне, як правило, спеціальне навчання.

[1] 2 3 4 5 6

 завантажити реферат

Подібні реферати з розділу "Психологія"

• Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926—1984)
• Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку
• Психологічний стан абсурду: розум і світ підтримують один одного, але не здатні об'єднатися. А. Камю (1913—1960)
• Основні типи конфліктів