Сторінка 5
Геополітичне (окраїнне – О.Кульчицький) розміщення України народжувало у її жителів два типи характерів людей; з одного боку, потреба захисту формувала дружинницький, лицарсько-козацький тип, з насолодою ризику й бажанням активно обороняти честь, волю та віру; а з іншого, необхідність виживання в обстановці вічних небезпек, привело до втечі у приватне життя ("моя хата з краю"), власного засклеплення ("нижче трави, тихше води", "покірне телятко дві мамки ссе").
Якщо перший тип виділяється активністю, дієвістю, то другому характерний "відступ у себе".
Більш як 340-річне перебування більшості українського народу в складі Російської, а потім – комуністичної імперії призвело до знищення мужнього, "лицарського" компонента у психіці українського і збільшення притаєного, спрямованого на елементарне біологічне виживання.
Між цими протилежностями характерів – лицарсько-козацьким і угідливо-пристосовницьким – постає проблема українського характеру: екстра- та інтроверсивності вищих психічних функцій; виразної "кордоцентричності" і раціональності; переваги чуттєвості над вольовитістю.
Складністю історико-культурних та геополітичних умов пояснюється той факт, як пише О.Донченко, що український національний характер " .дуже складний, безсистемний і суперечливий" [13, 80]. Але, не дивлячись на всі складності українського характеру, у ньому є певна постійність (константа), своя специфіка.
Постійність психологічного складу нації свідчить про її високу життєдіяльність. Приклад української діаспори в Канаді, Австралії, США та ін. країнах свідчить, що український етнос не розчинився в інших етносах, не втратив своєї національної специфіки
Значний вплив у розвиток вчення про формування українського характеру вніс академік О.Киричук. Так, розглядаючи становлення і розвиток українського характеру у філогенезі (зміна психіки під впливом умов життя), він вказує на явище конвергенції (односпрямованості дії певних чинників) і дивергенції (розбіжність дії чинників) у формуванні національного характеру Ним же детально аналізується розвиток характеру в онтогенезі (індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кінця життя). Тут О.Киричук виділяє такі внутрішні фактори-умови: спадковість, яка проявляється у формі природженої інтроверсивності вищих психічних функцій; кордоцентричності; анархічному індивідуалізмові, в тенденції переваги емоційного почуттєвого над волею та інтелектом; самоактуалізації; особливості розвитку окремих психічних процесів або психічних функцій (пам’яті, емоцій, почувань, мислення, сприймання, почуттів, волі), що інтегруються у фізичному, духовному, інтелектуальному і соціальному потенціалах особистості.
До зовнішніх умов факторів О.Киричук відносить: традиції родини та родинне середовище; зміст, форми взаємодії індивіда з референтною групою, первинним контактним колективом; педколективом, засобами масової інформації та ін.
Розвиток характеру під впливом вищезгаданих чинників показує, що вирішальним фактором становлення і розвитку внутрішнього, переходу зовнішнього у внутрішнє, об'єктивного у суб'єктивне і навпаки є власна вчинкова активність індивіда, особиста ділова, художня, трудова, спортивна, ігрова та ін. активність і багатство дійсних відношень у цих видах діяльності [16, 11-20].
Оцінюючи український характер бажано уникати його романтизації. Є в ньому багато позитивного і, на жаль, є немало негативного. Тут на думку приходять слова автора "Української Малої Енциклопедії" (1957-1967 рр.) Є.Онацького, який говорив, що кожен мав можливість спостерігати, як легко в нас люди гніваються, сердяться, ображаються, запалюються, підпадають під вплив різних демагогів, як легко вірять різним наклепам, як легко обурюються і змінюють свої політичні орієнтації.
Сказано ці слова кілька десятків років тому, але звучать, в наш політизований і швидкоплинний час, досить актуально. Ми бачимо нашу легковірність різним демагогам, спостерігаємо як обурюються і змінюють свої політичні погляди наші громадяни.
Вище вже говорилось про емоційність, доброту і щедру пісенно-поетичну вдачу українців, нашу закоханість у природу і красу, наш, часто безпідставний, оптимізм. Однак, ці позитивні риси українського характеру при відсутності тверезого аналізу дійсного стану речей, перетворюються у свою протилежність. Дослідник А.Паламар говорить, цю українець несхитно вірить у краще майбутнє лише тому, що так хочеться вірити. Дальше А.Паламар справедливо зазначає, що в українця сильний інстинкт самопіднесення. Він любить бачити себе героєм там, де героїзмом і не пахне. Йому небагато треба, аби повірити в успіх справи. Він і в праці більше керується настроєм, аніж розрахунком, а тому сьогодні готовий гори вернути; а завтра – лінуватися. Українець надто посилається на долю, Божу ласку, ніж власні сили: "Якось воно буде! Бо так ще не було, аби якось воно не було". Подібну премудрість могли нагадати лише ми, українці.
Проаналізувавши історико-культурні та геополітичні умови формування українського характеру ми прийшли до ряду висновків.
Під впливом різних факторів в українського народу сформувались такі риси характеру, як волелюбність, тяжіння до рівноправності, хоробрість, відкритість, кмітливість, винахідливість, щедрість, збереження своїх традицій і вірувань.
Демократизм характеру українців вимагав у всі часи та періоди і сьогодні вимагає демократичного устрою держави, демократичного змісту, форм і методів виховання.
На ґрунті економічних і побутових умов, і, особливо, під впливом індивідуальної і практичної діяльності у нашого народу розвинулись такі якості, як переважання розуму і почуттів, що є прекрасною основою для творчості в галузі інтелектуальній та естетичній.
Розвиток інтелекту і почуттів відбивається на активності характеру: українцеві важко визначитись у чомусь, але вже визначившись, він є виключно наполегливим у досягненні своєї мети. Тут проявляються такі риси характеру як намагання до особистої незалежності у праці, опирання на власні сили, несприйняття насильства.
В теперішній час намітилась тенденція певної романтизації українського характеру, возхваляння його емоційно-пісенно-поетичної вдачі. Це заспокоює і заважає помічати, а, відповідно, глибоко вивчати ті зміни, часто і негативні, які розвиваються у характері значної частини українства. До них належать надмірний і часто безпідставний оптимізм, що переходить в ейфоричний стан, переживання настроєності над тверезими розрахунками, надмірне покладання на ласку Божу та безпідставне очікування допомоги з боку, заздрісність і неправильне розуміння необхідності владних структур та ін.
Геополітичне розташування України між Сходом і Заходом, сильні кількасотлітні впливи інших країн, багатовікова відсутність власної державності породило певну різницю у характерах українців. В східних областях характер частини зрусифікованих українців відзначається простотою, грубоватістю, безапеляційною прямотою, нехтуванням формою та ін. В західних характерах забагато елементів польського впливу – показна солодчавість, дволичність, сюсюкання, непотрібна і притаєна хитрість та ін.
Будучи за духом українцями, але наслідуючи чужу форму, в характері українців виникає конфлікт між внутрішніми бажаннями і способами їх зовнішньої реалізації.
В оцінці українського характеру є ряд суперечностей. Так немає єдності у питаннях: індивідуалістичні чи колективістські риси характеру притаманні українцям; "вимиваються" чи розвиваються лицарські компоненти характеру українців – мужність, сміливість, розумний ризик та ін.; які особливості впливу сьогоднішніх ринкових відносин та складного геополітичного становища в умовах відродження і становлення державності України на характер й населення.
Література:
1.Освіта в Україні. Доповідь Міністра освіти і науки України на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти // Освіта України. – 12 жовтня 2001 р.
1 2 3 4 [5] 6
завантажити реферат
